Справа № 204/4219/18
Провадження № 2-а/204/80/18
08 серпня 2018 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м. Львів про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення, -
У червні 2018 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м. Львів про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 05.06.2018 року близько 18 години, керуючи автомобілем ДАФ, номерний знак НОМЕР_1, у складі автопотягу з напівпричепом АЕ0632ХО, рухався по автодорозі Е40 зі сторони м. Рівне у сторону м. Львів. В районі н.п. Буськ з другорядної дороги в сторону м. Львів здійснив поворот пасажирський автобус, котрий створив позивачу перешкоду у русі, зайнявши єдину полосу руху. Завдяки цьому позивач мав би або різко знизити швидкість руху, або здійснить обгін цього автобуса. Оцінивши дорожню ситуацію, він здійснив обгін автобуса, перетнувши суцільну лінію розмітки 1.1, при цьому не створивши нікому перешкод у русі. Згідно ПДР України суцільна лінія розмітки 1.1 допускає обгін одиночного транспортного засобу, що рухається зі швидкістю до 30 км/год. Так як швидкість транспортного засобу позивача була близько 50 км/год., а швидкість автобуса, який тільки почав рух після повороту на дорогу Е40, була менше 30 км/год., позивач вважає, що мав право здійснити обгін. Інспектор патрульної поліції м. Львів ОСОБА_2 зупинив позивача, вказавши причину зупинки як порушення ним ПДД - обгін через суцільну лінію. При спілкуванні з інспектором Медведєв Ю.Г. роз'яснив ситуацію, що склалася на дорозі, і просив пред'явити докази його порушення згідно ст. 251 КУпАП. Але отримав відповідь, що інспектор бачив його рух через суцільну лінію і цього достатньо для складення постанови про правопорушення. Інспектор пред'явив позивачу запис на планшеті, де видно сам факт обгону, але ключовий доказ - це швидкість автобуса, інспектором не був пред'явлений. Згідно ст. 35 КУпАП, де вказано перелік причин зупинки т/з поза стаціонарних постів, причиною зупинки т/з може бути порушення ПДР. Але, так як у інспектора недостатньо доказової бази про порушення ним ПДР, то і саму зупинку та вимогу пред'явлення документів позивач вважає незаконними. При розгляданні матеріалів справи позивач багаторазово заявляв, що він не відмовляється від пред'явлення документів, але не вважав правомірною зупинку т/з, яким він керував, бо відсутні докази його порушення ПДР. Також позивач заявляв про клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання згідно ст. 268 КУпАП, так як йому була необхідна юридична допомога, яку він в той час отримати не міг. У клопотанні позивача було відмовлено без вказівки причин. В постанові ВР №183686, яку склав інспектор, позивач вказав, що з правопорушенням не згоден, і що документи на право керування т/з він пред'являти не відмовлявся. Після складання постанови інспектор здійснив затримання т/з позивача, відгородивши т/з світлоповертаючими конусами, і для подальшого руху він був змушений пред'явити документи, що він і зробив, після чого продовжив рух. Отже, вважає, що інспектор здійснив зупинку т/з за порушення ПДР без достатніх підстав; були суттєво порушені права позивача в часті ненадання можливості користування юридичною допомогою та відмові у переносі справи за місцем проживання; факт складення постанови за порушення ПДР без його згоди, а інспектор не привів доказів його правопорушення, а також по змісту постанови, тому що документи на керування т/з він врешті решт пред'явив. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ВР №183686 та визнати дії інспектора патрульної поліції ОСОБА_2 неправомірними.
30 липня 2018 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає та заперечує проти задоволення позову з огляду на наступне. В своїй позовній заяві позивач визнав, що 05.06.2018 на автодорозі Київ - Чоп, М-06. керуючи т.з. DAF ХР, н.з. АЕ0725НС, перетнув суцільну лінію горизонтальної лінії 1.1, яку згідно розділу 34 ПДР перетинати забороняється. Беручи до уваги той факт, що в поліцейського Управління були обгрунтовані підстави вважати, що позивач порушив правила ПДР, інспектор заявив вимогу пред'явити документи, перелік яких передбачений у п. 2.1. ПДР. Проте, законну вимогу поліцейського позивач не виконав, що сам підтвердив у своїй заяві. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив ОСОБА_3 дорожнього руху (п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»). Поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення (ч.ч. 2, 6 ст. 32 Закону). У частині першій статті 126 КУпАП передбачено адмінвідповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Отже, позивач у заяві підтвердив вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому відповідач звільнений від доказування цих обставини. Разом із тим, викладені обставини зафіксовані на персональний нагрудний відео-реєстратор поліції згідно ст. 40 Закону. Доводи позивача про порушення його процесуальних прав - необгрунтовані та безпідставні. Адже, позивач не заявляв клопотання про користування правничою допомого, доказом чого є відсутність такого (клопотання) у матеріалах справи та згаданий відеозапис. Позовна вимога визнати дії поліцейського не передбачена у ст. 286 КАС України, фактично охоплюється повноваженням суду скасувати постанову, через це така вимога задоволенню не підлягає. У зв'язку з викладеним просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення, а постанову - без змін.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Додатково на запитання суду повідомив, що він дійсно перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, оскільки перед ним виїхав автобус, який рухався зі швидкістю менше 30 км/год. Вказану швидкість він визначив самостійно на власний розсуд, будь-яких приладів для визначення швидкості руху іншого т/з в нього не має. Посвідчення водія та документи на автомобіль він не пред'являв, оскільки на його особисту думку в поліцейського було не достатньо доказів вчинення ним правопорушення, та тому, що розумів, що після передачі інспектору документів на нього одразу складуть постанову, а він цього не бажав. Документи він пред'явив після того, як поліцейські заблокували його транспортний засіб. Оскільки йому необхідно було продовжувати рух для того щоб розвантажити автомобіль, він вимушений був пред'явити документи, інакше поліцейські його не відпускали. На переконання позивача, докази того, що автобус, який він обігнав перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, рухався зі швидкістю менше 30 км/год, повинні були надати йому саме поліцейські, а оскільки у них цих доказів не було то і сама зупинка є протиправною, та вимога пред'явити документи також не може бути пред'явлена, тому він і не надавав документи поліцейським. На думку позивача, поліцейські повинні були зв'язатися з дорожнім постом поліції, щоб поліцейські на посту зупинили автобус та відібрали у водія письмові пояснення щодо швидкості його руху. Якби вони це зробили, питання швидкості автобуса було б вирішено.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 05 червня 2018 року інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_4 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 183686 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. (а.с. 4).
Відповідно до вказаної постанови серії ВР № 183686 від 05 червня 2018 року, водій ОСОБА_1, 05 червня 2018 року, о 18.12 год., на автодорозі Київ-Чоп М 06, керуючи транспортним засобом DAF ХР, номерний знак НОМЕР_2, перетнув суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.1 та не пред'явив посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, чим порушив п.п. 8.5.1, 2.4а та 2.1а ОСОБА_3 дорожнього руху.
Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Оскільки предметом оскарження є постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суд повинен перевірити законність та обґрунтованість винесення постанов та дослідити, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення адміністративного стягнення, чи виконано вимоги закону щодо обов'язкової присутності особи при розгляді її справи та своєчасного повідомлення цієї особи про місце та дату розгляду справи, та інше.
Згідно з ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органи Національної поліції.
Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106 1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116 2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132 1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133 1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164 4, статтею 175 1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181 1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189 2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
У позовній заяві позивачем зазначено, що він заявляв відповідачу клопотання про надання можливості реалізувати своє право на юридичну допомогу при розгляді справи про правопорушення, тому просив перенести розгляд справи за місцем його проживання.
Частиною 4 статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Аналогічний порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення та винесення постанови по справі без складання протоколу передбачено і п. 4 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015 року, відповідно до якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124 1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132 1, частинами шостою і одинадцятою статті 133 1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Слід зауважити, що відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Таким чином слід зазначити, що під час винесення оскаржуваної постанови відповідач мав право винести постанову на місці вчинення адміністративного правопорушення, навіть у випадку незгоди особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з допущенним нею порушенням, без перенесення розгляду справи про адміністративне правопорушення на іншу дату для надання часу для пошуку адвоката.
Положеннями ст. 259 КУпАП, яка регламентує порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення визначено, що орган, або посадова особа, яка проводить розгляд справи про адміністративне правопорушення, розглядає також і клопотання осіб, які приймають участь у розгляді справи. Судом встановлено, що відповідач розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відмовив у його задоволенні.
Отже, посилання позивача на те, що відповідач позбавив його можливості у повному обсязі скористатися наданими йому правами, а саме що відповідач не надав позивачу можливість реалізувати його право на правову допомогу, судом до уваги не приймаються та відхиляються, оскільки відповідач, як орган який розглядає справу про адміністративне правопорушення, уповноважений законом розглядати клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за своїм внутрішнім переконанням, та з урахуванням обставин справи має право як задовольнити клопотання так і відмовити у його задоволені.
Згідно п. 2.1 а ОСОБА_3 дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.4 а ОСОБА_3 дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих ОСОБА_3, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно ст. 96 КАС України зазначено, що речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи.
Згідно п. 8.5.1 ОСОБА_3 дорожнього руху, горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих ОСОБА_3.
Згідно відеозапису від 05 червня 2018 року (а.с. 28) вбачається, що 05 червня 2018 року водій ОСОБА_1, керуючи засобом DAF ХР, номерний знак НОМЕР_2, перетнув суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.1, на автодорозі Київ-Чоп М-06, що також підтверджується поясненнями самого ОСОБА_1, які він давав інспектору патрульної поліції 05 червня 2018 року, зафіксованими на відеозаписі, у яких ОСОБА_1 визнав, що дійсно він здійснив обгін транспортного засобу через суцільну лінію дорожньої розмітки, виправдовуючи свої дії тим, що транспортний засіб, що рухався попереду, здійснював рух зі швидкістю 30 км/год.
Вказані вище обставини позивач також підтвердив у своїх поясненнях у суді під час розгляду даної справи.
Оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази та враховуючи визнання обома сторонами певних обставин, суд вважає встановленим той факт, що позивач перетнув суцільну лінію 1.1. горизонтальної розмітки та здійснив обгін транспортного засобу.
За таких обставин очевидним є висновок про те, що у інспектора патрульної поліції, який виніс оскаржувану постанову, були достатні підстави вважати, що позивач вчинив адміністративне правопорушення.
Посилання позивача на те, що автобус, який він обігнав, рухався зі швидкістю менше 30 км/год суд до уваги не бере, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин він не надає.
Слід звернути увагу, що на момент розгляду поліцейським справи про адміністративне правопорушення та винесення ним оскаржуваної постанови, позивач так само не надав поліцейському доказів того, що автобус дійсно рухався зі швидкістю менше 30 км/год.
Усі твердження позивача ґрунтуються лише на його особистих припущеннях. У судовому засіданні позивач підтвердив, що висновок про рух автобуса менше 30 км/год ґрунтується лише на його особистому досвіді та власних відчуттях швидкості, і можна припустити, що автобус рухався і зі швидкістю 40 км/год, або 45 км/год, або 35 км/год. Точної швидкості автобуса йому не відомо.
Однак, згідно приписів адміністративного судочинства, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-який факт повинен бути доведений на підставі належних, допустимих, достовірних та переконливих доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив ОСОБА_3 дорожнього руху.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Оскільки у інспектора поліції було достатньо підстав вважати, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, то на підставі приписів діючого законодавства України поліцейський мав право вимагати у позивача пред'явлення ним документів, що посвідчують його особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право позивача на керування т/з.
А позивач в свою чергу був зобов'язаний виконати вимогу поліцейського та пред'явити відповідні документи, оскільки у відповідності до п. 2.4 а) ОСОБА_3 дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих ОСОБА_3, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Разом з цим, позивач на вимогу інспектора патрульної поліції не пред'являв йому для перевірки документи, а саме посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, оскільки вважає вимогу поліцейського пред'явити документи незаконною, так як у інспектора патрульної поліції на думку позивача було недостатньо доказової бази про порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху.
Твердження позивача про недостатність у інспектора патрульної поліції доказової бази про порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху та відсутність у зв'язку з цим у інспектора патрульної поліції права перевірити документи позивача є надуманими, безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства України, а також такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду вказаної справи.
Крім того встановлено, що під час спілкування поліцейського з позивачем, останньому було продемонстровано відеозапис події правопорушення (факт обгону через суцільну лінію), тобто надано достатньо доказів того, що у поліцейських були усі законні підстав зупинити транспортний засіб позивача та вимагати пред'явлення відповідних документів.
Отже, поліцейським на підставі відповідних доказів, було встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 122 КУпАП, яке виразилося у порушенні вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, за яке санкцією статті передбачено адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255,00 грн.) або 50 штрафних балів.
Однак, позивач під час розгляду поліцейським справи про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП (порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг) не виконав законної вимоги поліцейського та не пред'явив відповідних документів, тобто вчинив інше адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП (не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс), за яке законом передбачене накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти п'яти (425,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин, поліцейський, діючи у порядку передбаченому ст. 36 КУпАП, у відповідності до приписів якої, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, наклав на позивача стягнення за більш серйозне правопорушення, тобто стягнення передбачене санкцією ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
З огляду на наведене судом встановлено, що позивач порушив правила дорожнього руху України та дійсно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, яке виразилося у керуванні транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими та переконливими доказами.
Посилання позивача на те, що відповідач позбавив його можливості у повному обсязі скористатися наданими йому правами, що відповідач порушив вимоги КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, а також те, що відповідач порушив вимоги щодо процедури розгляду справи, судом до уваги не приймаються та відхиляються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме відеозаписом події від 05 червня 2018 року (а.с. 28).
Посилання позивача на те, що саме поліцейські були зобов'язані надати йому докази руху автобуса зі швидкістю більше 30 км/год, суд до уваги не бере та відхиляє, оскільки саме на особі, яка притягається до адміністративної відповідальності та яка виправдовує порушення нею ПДР існуванням якихось обставин, лежить тягар доказування та обов'язок надавати посадовій особі, яка розглядає справу про притягнення її до адмін. відповідальності, відповідні докази в обґрунтування своїх заперечень та існування цих обставин, а оцінка доказів є виключною компетенцією органу, або посадової особи, яка розглядає таку справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене суд приходить до переконливого висновку про те, що при винесені постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 183686 від 05 червня 2018 року інспектор Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_4 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
На підставі ст.ст. 122, 126, 213, 222, 254, 258, 288 КУпАП, та керуючись ст.ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 286 КАС України,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м. Львів про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 09 серпня 2018 року.
Суддя Д.Л. Черкез