79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.08.2018р. Справа №914/1056/18
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Приватного підприємства «ЛАРА», м.Львів,
до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Львів,
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 56488,64грн.
Представники:
Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 17.05.2018р. б/н);
Відповідача: не з'явився.
Приватне підприємство «ЛАРА» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 56488,64грн. суми основного боргу за Договором поставки від 08.04.2016р. №10; ціна позову 56488,64грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.06.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 03.07.2018р.
Окрім того, пунктом 7 резолютивної частини вказаної ухвали постановлено визначити Відповідачеві п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду.
Вказану ухвалу отримано Відповідачем 21.06.2018р., що підтверджується відміткою уповноваженої особи Відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення №7901411891405, проте у встановлений ухвалою суду строк заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не подано, докази надіслання (надання) такої Позивачу не надано.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2018р. судом постановлено відкласти розгляд справи на 07.08.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 07.08.2018р. судом відхилено заяву Приватного підприємства “ЛАРА” про уточнення позовних вимог від 07.08.2018р. (вх.№29420/18) з причин та підстав, зазначених в ухвалі.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
07.08.2018р. (вх.№2090/18) Відповідачем подано клопотання про продовження строку підготовчого провадження у даній справі на 30 днів, відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду у даній справі від 07.08.2018р. відмовлено в задоволенні клопотання Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” від 07.08.2018р. (вх.№2090/18) про продовження строку підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладення розгляду справи.
Відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.06.2018р. судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно ч.2 ст.252 ГПК України підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Відтак, в суду відсутні правові підстави до задоволення клопотання Відповідача від 07.08.2018р. вх.№2090/18 про продовження строку підготовчого провадження по справі на 30 днів.
Крім того, Відповідач мотивує необхідність відкладення розгляду справи зайнятістю представника Відповідача в іншому судовому засіданні, при цьому зазначаючи, що представник Відповідача зацікавлений бути присутнім при розгляді справи, а тому розгляд справи без участі представника Відповідача, на думку представника Відповідача, порушить право Відповідача на захист та принцип змагальності в господарському процесі.
Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.06.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 03.07.2018р. Відповідача зобов'язувалось у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачеві копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду; крім того, вказаною ухвалою від 18.06.2018р. у справі №913/1056/18 явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи визнавалась обов'язковою та викликано в судове засідання повноважних представників Учасників справи для надання пояснень по суті справи. Ухвала Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.06.2018р. отримана Відповідачем 21.06.2018р., підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Незважаючи на наведене, Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 03.07.2018р., не повідомив про причини неявки, вимог ухвали щодо подання відзиву не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.07.2018р. постановлено: відкласти розгляд справи на 07.08.2018р. о 12год. 40хв., засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128, 2-й поверх; інформація про номер залу судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи для надання пояснень по суті справи; учасникам справи виконати вимоги ухвали суду у даній справі від 18.06.2018р.
Ухвала суду у даній справі від 03.07.2018р. отримана Відповідачем 11.07.2018р., підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч.1 ст.252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч.1 ст.216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, неявка представника Відповідача, якого належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
При цьому суд зазначив, що згідно ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відповідачем ж у клопотанні від 07.08.2018р. вх.№2090/18 не зазначено жодних з підстав відкладення розгляду справи, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.2 ст.202 ГПК України. Крім того, з врахуванням неявки представника Відповідача в судове засідання 03.07.2018р., суд зазначає, що має місце друга неявка представника, відтак, відсутні підстави до відкладення розгляду справи згідно п.2 ч.2 ст.202 ГПК України.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначив про відсутність правових підстав до відкладення розгляду справи.
Крім цього судом взято до уваги, що представником Відповідача не надано жодних доказів на підтвердження доводів щодо участі в іншому судовому засіданні, які представник кладе в основу підстав клопотання.
Також, сторона, в тому числі Відповідач, не обмежена однією особою при здійсненні представництва.
З врахуванням вищенаведеного судом зазначено про відсутність та недоведеність Відповідачем поважності причин неявки.
Також судом зазначено, що відповідно до ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновків про відсутність правових підстав до відкладення розгляду справи.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 56488,64грн. суми основного боргу за Договором поставки від 08.04.2016р. №10 згідно видаткової накладної від 16.04.2016р. №РН-0000003.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
08.04.2016р. між Приватним підприємством «Лара» (надалі - Позивач, Постачальник) та Дочірнім підприємством «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №10 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передавати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплачувати на умовах Договору щебеневу продукцію (надалі - Товар), що визначається у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Розділом 2 Договору встановлено найменування товару: щебенева продукція; одиниця виміру кількості товару6 м. куб.; загальна кількість товару: згідно з накладними на відвантаження Товару; кількість, асортимент ціна за одиницю Товару визначаються у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна Товару визначається згідно Специфікацій до Договору.
Згідно пункту 3.2. Договору оплата Товару здійснюється Покупцем на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури та/або рахунку на оплату.
Покупець сплачує вартість Товару та інші платежі відповідно до Договору згідно з накладними на відвантаження Товару (п. 3.3. Договору).
Згідно п.3.4 Договору загальна ціна Товару вказана без урахування транспортних послуг; транспортні витрати, понесені Постачальником на поставку Товару до станції вантажоотримувача, що зазначається в заяві Покупця, сплачуються Покупцем окремо.
Пунктами 4.1. та 4.2. Договору встановлено, що розрахунки за поставлений Товар проводяться шляхом оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунку на оплату вартості Товару та передачі документів, що підтверджують належну якість Товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, податкових накладних та інших первинних документів, передбачених для даного виду Товару.
Відповідно до пунктів 6.2. та 6.3. Договору Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставлених Товарів, а також належним чином виконувати умови Договору; пунктами 6.11. та 6.14. Договору - зобов'язання Постачальника забезпечити поставку Товарів у строки, встановлені Договором та належним чином виконувати умови Договору.
У разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.7.1. Договору).
Пунктом 10.1 Договору Сторонами погоджено що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2016р.
Відповідно до пункту 10.3. Договору закінчення строку Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
На виконання умов Договору Позивач згідно ОСОБА_2 накладних від 15.04.2016р. №0000001 на суму 87551,52грн. та від 16.04.2016р. №0000003 на суму 70237,12грн. поставив, а Покупець прийняв товар за Договором на загальну суму 157788,64грн. Вказані видаткові накладні підписані та скріплені відбитками печаток Сторін, в тому числі Відповідача.
Згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 101300грн., тобто оплачено повністю поставку за накладною від 15.04.2016р. №0000001 на суму 87551,52грн. та частково поставку за накладною від 16.04.2016р. №0000003, внаслідок чого утворився борг в розмірі 56488,64грн. за неповний розрахунок поставленого товару за накладною від 16.04.2016р. №0000003 на суму 70237,12грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивач 23.05.2018р. звертався до Відповідача ОСОБА_3 від 23.05.2018р. б/н із вимогою про оплату 56488,64грн. боргу з оплати поставленого за Договором Товару. Вказану претензію Відповідачем отримано 30.05.2018р., що підтверджується інформаційною довідкою про відстеження поштового відправлення №7902111114535 з мережі інтернет (http://post-tracker.info/search?utf8=%E2%9C%93&c?зи=7902111114535), проте залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні та допустимі докази належного задоволення Відповідачем ОСОБА_3 від 23.05.2018р. б/н в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 56488,64грн. суми основного боргу за Договором поставки від 05.04.2016р. №10 з оплати за поставлений згідно видаткової накладної від 16.04.2016р. №0000003 на суму 70237,12грн. товар.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем ОСОБА_2 накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором Товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості товару з порушенням встановленого Договором порядку і строку здійснення платежів, а також відсутність заперечень як щодо самого факту поставки Товару, так і щодо якісних та кількісних характеристик поставленого за Договором Товару, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 56488,64грн. суми основного боргу з оплати поставленого згідно видаткової накладної від 16.04.2016р. №0000003 за Договором поставки від 08.04.2016р. №10 Товару є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні..
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 06.06.2018р. №202 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №8 до позовної заяви.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1762грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 222, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, Львівська область, м.Львів, вул.Володимира Великого, буд.54; ідентифікаційний код 31978981) на користь Приватного підприємства «Лара» (79007, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 22332240) 56488,64грн. суми основного боргу та 1762грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.08.2018р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.