Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 562/1849/16-ц
провадження № 61-24359св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2016 року у складі судді Ковалик Ю. А. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Кавальчук Н. М., Гордійчук С. О.,
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто»), у якому просив стягнути кошти, сплачені за договором фінансового лізингу від 23 червня 2016 року № 004510 в розмірі 23 500 грн, неустойку в сумі 19 035 грн та судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач як лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб Foton FT 354 2 у власність та передати у користування позивачу - лізингоодержувачу у термін та на умовах, передбачених цим договором.
23 червня 2016 року на виконання умов договору ОСОБА_3 сплатив адміністративний платіж в сумі 23 500 грн.
Зазначає, що 04 липня 2016 року ТОВ «ЛК «Ваш Авто» у межах 14 днів отримав його заяву про розірвання вказаного договору та повернення коштів, проте листом від 18 липня 2016 року повідомив про розірвання договору та відмову в поверненні коштів.
Оскільки договір фінансового лізингу був укладений в м. Рівному поза торговельним або офісним приміщенням та відповідач безпідставно відмовив у поверненні сплачених ним грошових коштів, просив позов задовольнити.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за договором фінансового лізингу від 23 червня 2016 року № 004510 в розмірі 23 500 грн та неустойку в сумі 19 035 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 551 грн 20 коп.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір був укладений у АДРЕСА_2, тобто, поза офісним приміщенням, яке зареєстроване за адресою АДРЕСА_1, що є відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» підставою для розірвання договору.ОСОБА_3 відмовився від договору, надіславши лист відповідачу, оскільки виявив, що умови договору не задовольняють його як споживача, а тому він має право на стягнення з надавача послуг коштів, сплачених ним як адміністративний платіж.
У березні 2017 року ТОВ «ЛК «Ваш Авто» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір укладено в офісному приміщенні товариства. Суди вийшли за межі позовних вимог, а саме: стягнули неустойку у розмірі 19 035 грн, при цьому позивач просив стягнути її у розмірі 14 100 грн. Розірвання договору не пов'язане з виною виконавця, а є волевиявленням споживача. Послуга в частині забезпечення виконання договору відповідачем повністю надана, а тому споживач не може від неї відмовитися і претендувати на отримання компенсації. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним Законом, що регулює порядок надання фінансових послуг.
У травні 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просив залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року справу № 562/1849/16-ц призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 10 травня 2018 року справу № 562/1849/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суди встановили, що 23 червня 2016 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, відповідно до ймов якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб Foton FT 354 2 у власність та передати його у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених цим договором.
У цей же день ОСОБА_3 сплатив адміністративний платіж в сумі 23 500 грн відповідно до умов договору фінансового лізингу.
04 липня 2016 року ТОВ «ЛК «Ваш Авто» отримало від ОСОБА_3 лист про розірвання вказаного договору та повернення коштів з посиланням на пункт 12.1 статті 12 договору.
ТОВ «ЛК «Ваш Авто» листом від 18 липня 2016 року повідомило позивача про розірвання договору та відмову у поверненні коштів.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_3 посилався на те, що договір фінансового лізингу було укладено не за місцем реєстрації юридичної особи, тобто за межами торговельного або офісного приміщення, а тому він має право протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину, поза торговельними або офісними приміщеннями вимагати розірвання договору та повернення належних йому сум, сплачених на його виконання.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Договір фінансового лізингу з ОСОБА_3 у нотаріальному порядку посвідчений не був.
Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) та з урахуванням положень частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що, розглядаючи ту чи іншу справу, суд у разі виявлення ознак нікчемності правочину може застосувати відповідні правові наслідки за власною ініціативою, тобто навіть тоді, коли такі вимоги не містяться в позові.
Виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, можна дійти висновку про нікчемність спірного правочину, і, як наслідок, правомірність стягнення на користь ОСОБА_3 отриманих ТОВ «ЛК «Ваш Авто» коштів у зв'язку з укладенням такого правочину.
Не застосування судами попередніх інстанцій вищезазначених норм матеріального права не впливає на правильність судових рішень.
Доводи касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог, а саме: стягнули неустойку у розмірі 19 035 грн, при цьому позивач просив стягнути її у розмірі 14 100 грн, колегія суддів відхиляє. ОСОБА_3 у жовтні 2016 року подана заява про збільшення позовних вимог та стягнення на свою користь з відповідача грошових коштів у розмірі 23 500 грн та неустойки у розмірі 19 035 грн.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та залишення без змін рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2016 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.
Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2016 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило