Постанова
Іменем України
Справа № 635/3560/17
Провадження № 22-ц/790/2548/18
09 серпня 2018 року
м. Харків
Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря Бойко А. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року (суддя Панас Н.Л.)
по цивільній справі № 635/3560/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
встановив:
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти за придбання автомобіля у розмірі 52706 гривень, вартість проведених ремонтних робіт - 15600 гривень та моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24.02.2017 року за реєстровим №238 приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Цидибрага С.О. посвідчив довіреність, якою відповідач уповноважив його керувати та розпоряджатися належним йому транспортним засобом «ВАЗ-21213», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. У той же день відповідач видав йому розписку, в якій зазначено, що він продав йому зазначений автомобіль за суму еквівалентну 1900 доларів США, зазначені кошти отримав, претензій не має. 3 24.02.2017 року по 22.07.2017 року він безперервно користувався зазначеним автомобілем, провів ряд малярно-зварювальних робіт на загальну суму 15600 гривень. 22.07.2017 року, під час керування зазначеним автомобілем, він був зупинений працівниками поліції на 19 кілометрі автошляху Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта і спірний автомобіль було затримано і вилучено, про що був складений відповідний акт. Затримання і вилучення автомобіля відбулось на підставі постанови державного виконавця ВДВС Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 10.04.2017 року про розшук майна відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав.
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06.02.2018 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідач отримав кошти безпідставно, оскільки автомобіль був вилучений та на сьогоднішній день проданий через прилюдні торги іншій особі.
Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах за ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Матеріалами справи встановлено, що 24.02.2017 року на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Цидибрагою С.О. за реєстровим №238, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 керувати та розпоряджатися належним йому автомобілем «ВАЗ 21213», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.6).
Того ж дня ОСОБА_4 видав на ім'я ОСОБА_1 розписку, з якої вбачається, що він продав останньому автомобіль «ВАЗ 21213», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який потребував малярно-зварювальних робіт і отримав за автомобіль суму еквівалентну 1900 доларів США (а.с.5).
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13.01.2017 року був задоволений позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя і з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 була стягнута компенсація вартості автомобіля «ВАЗ 212103» державний номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 31545 гривень, судовий збір у розмірі 2720 гривень, стягнуто витрати на правову допомогу у розмірі 3440,80 гривень. (а.с.31-34).
Згідно акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, складеного поліцейським СРПП Харківського ВП ГУНП в Харківській області Антоновим Є.Ю. 23.06.2017 року, позивач, який керував спірним автомобілем на автошляху Харків-Симферополь-Алушта-Ялта, був зупинений об 11 годині 14 хвилин і автомобіль «ВАЗ-21213», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, в присутності двох свідків був тимчасово затриманий і поміщений на штрафний майданчик. Огляд і тимчасове затримання транспортного засобу було здійснено на підставі постанови про розшук майна боржника - ОСОБА_4, винесеної 16.04.2017 року державним виконавцем Харківського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Харківській області (а.с.8).
Згідно з листом Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області №26640 від 20.11.2017 року на виконанні у відділі перебували виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості автомобілю у розмірі 31545 гривень; судового збору - 2720 гривень, витрат на правову допомогу - 3440,80 гривень та сплаченого позивачкою судового збору. 02.08.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт транспортного засобу «ВАЗ 21213» державний номерний знак НОМЕР_1, який в подальшому був реалізований через ДП «СЕТАМ». За рахунок коштів, отриманих від реалізації цього майна, рішення суду було виконане у повному обсязі (а.с.150).
Відповідно довідки територіального сервісного центру №6349 регіонального сервісного центру у Харківській області МВС України №31/20/9-380 від 03.10.2017 року, автомобіль «ВАЗ 21213» державний номерний знак НОМЕР_1 на підставі акту аукціону, 22.09.2017 року був зареєстрований на ОСОБА_6 (а.с.45).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що володіння автомобілем на підставі виданої довіреності, не є підставою для виникнення права власності на нього, крім того доказів на підтвердження здійснення поліпшень спірного автомобіля позивачем не надано.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобовязань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобовязання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобовязання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідна правова позиція висловлена у постановах Верховного суду України у справі № 6-88цс13 від 2 жовтня 2013 року та у справі 6-100цс15 від 3 червня 2015 року.
Колегія суддів вважає встановленим і дана обставина не оспорюється сторонами у справі, що ОСОБА_2 на підставі довіреності уповноважив ОСОБА_1 керувати та розпоряджатися, з правом виїзду за кордон, належним йому автомобілем «ВАЗ 21213», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.6).
Доказів факту ухилення відповідача від укладення договору купівлі-продажу автомобіля матеріали справи не містять, таких не було надано і суду апеляційної інстанції.
Проте довіреність, видана ОСОБА_1 на керування спірним автомобілем за своєю правовою природою не є підставою для виникнення права власності. Крім того, в подальшому автомобіль було вилучено у ОСОБА_1 та продано з аукціону іншій особі.
Тому в розумінні статті 1212 ЦК України кошти за придбання автомобіля у розмірі 52706 гривень отримані ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 та доводів апеляційної скарги на підставі ст.ст. 390, 1212, ЦК України, щодо відшкодування відповідачем витрат на ремонт автомобіля, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч.1). Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів (ч.3). Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
В справі відсутні будь-які належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що понесені позивачем витрати були необхідними для утримання та збереження вказаного майна. Також відсутні докази витрат, які були понесенні позивачем у зв'язку з цими поліпшеннями.
Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої діями відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
За ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті 3 Постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На підтвердження позовних вимог в цій частині, позивачем також не надано суду жодних належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди з вини відповідача.
Таким чином, відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Питання про розподіл судових витрат судова колегія вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.
На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 141, 367, 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382, 389 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення коштів на відшкодування вартості проведених ремонтних робіт - 15600 грн. та моральної шкоди в сумі 15000 грн. - залишити без зміни.
В іншій частині - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_5, місце проживання: АДРЕСА_3) грошові кошти в сумі 52 706 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_5, місце проживання: АДРЕСА_3)судовий збір за подання позову в сумі 683,06 гривень та за подання апеляційної скарги в сумі 916,38 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.С. Сащенко
Судді А.І. Овсяннікова
І.П. Коваленко