Справа № 204/2763/18
Провадження № 2/204/1085/18
08 серпня 2018 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представник відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, -
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_3 патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди. В обґрунтування позову вказує на те, що наказом ОСОБА_3 патрульної поліції (надалі - ДПП) від 21.01.2016 № 9 о/с ОСОБА_4 призначений на посаду інспектора роти № 8 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в м. Дніпрі ДПП, в подальшому наказом ДПП № 67 о/с від 07.04.2016 був переведений на посаду старшого інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в м. Дніпрі ДПП, після чого наказом ДПП № 344 о/с від 12.12.2016 року призначений на посаду інспектора роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Дніпрі ДПП, яку займає по теперішній час. Наказом Національної поліції від 08.12.2017 № 1265 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, відповідно до якого Управління патрульної поліції в м. Дніпрі перейменовано на Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області. 24.11.2016 року екіпаж 0015 у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заступив на патрулювання на службовому автомобілі «Toyota Prius», д.р.н. 11 2313. 24.11.2016 року близько 13.30 год. відповідач, керуючи автомобілем марки «Toyota Prius», д.р.н. 11 2313, в м. Дніпрі на вул. Філософській з увімкненими проблисковими маячками та спеціальним звуковим сигналом, виїжджаючи на перехрестя з вул. ОСОБА_6, з другорядної дороги на головну, не переконався у безпеці та скоїв зіткнення з автомобілем «Опель Корса», д.р.н. АЕ7196НХ, під керуванням водія ОСОБА_7, який рухався по головній дорозі. Після зіткнення автомобілі продовжили некерований рух та скоїли наїзд на автомобіль «Мерседес Бенс», який стояв нерухомо. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. 16.01.2017 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 204/8106/16-п провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, відносно відповідача закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 по справі № 204/8106/16-п постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у сумі 340 гривень. Згідно висновку експертного дослідження №19/12.2/248 від 20.09.2017, виконаного Дніпропетровським науково-дослідним експертно- криміналістичним центром МВС, вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_3 патрульної поліції внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій було пошкоджено службовий автомобіль «Toyota Prius», державний реєстраційний номер 11 2313, складає 64 536,31 грн. Таким чином, внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої винними протиправними діями відповідача, позивачу було спричинено майнову шкоду шляхом пошкодження службового автомобіля «Toyota Prius», д.р.н. 11 2313 у розмірі 64 536,31 грн. Відповідач відшкодувати таку шкоду в добровільному порядку відмовився, а відтак позивач для захисту своїх законних прав та інтересів вирішив звернутись до суду з даною позовною заявою. При цьому, позивач посилається на положення ст.ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України, ст.ст. 19, 60 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач вважає, що ййому завдано шкоди джерелом підвищеної небезпеки, а тому з посиланням на ст.. 1167 ЦК ЦУкраїни він просить стягнути цю шкоду з відповідача, як її заподіювача. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 64 536,31 грн., а також сплачений по справі судовий збір.
12 червня 2018 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 218 230,00 грн., а також сплачену суму судового збору. В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що ціна позову по даній справі обґрунтована висновком експертного дослідження № 19/12.2/248 від 20.09.2017, виконаного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_3 патрульної поліції внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 64 536,31 грн. Разом з тим, згідно рахунку-фактури ТОВ «ДНДЗ ТРЕЙД» № 1605 вартість робіт та придбаних запчастин і матеріалів, необхідних для ремонту службового автомобіля Тойота Пріус, д.р.н. 11 2313, складає 218 230,00 грн. У зв'язку з цим вважає, що завдані позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальні збитки підлягають відшкодуванню саме в розмірі 218 230,00 грн.
11 червня 2018 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначано, що відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог позивача просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що дійсно 24.11.2016 року близько 13 годин 30 хвилин в Чечелівському (Красногвардійському) районі м. Дніпро на перехресті вул. ОСОБА_6 (Свердлова) та вул. Філософської сталося зіткнення автомобілів ОРЕL CORSA, н.з. АЕ7196НХ під керуванням водія ОСОБА_7, який рухався по вул. В. Антоновича (Свердлова) з боку пр. ОСОБА_8 (Кірова) в напрямку вул. Робоча із службовим автомобілем «Toyota Prius» н.з. 1123 13 (на синьому фоні) із ввімкненими проблисковими маяками синього та червоного кольору та спеціальним звуковим сигналом (сиреною), який рухався зі сторони вул. Філософська в напрямку пр. Пушкіна, під керуванням відповідача. Після зіткнення автомобіль «Toyota Prius» н.з 1123 13 продовжив некерований рух та скоїв зіткнення із автомобілем «Mersedes-320», н.з. НТS 959 (Литовська реєстрація), під керуванням водія ОСОБА_9 Автомобілі отримали механічні пошкодження,завдана матеріальна шкода. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року вищезазначену постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у сумі 340,00 грн. Механізму покриття шкоди, заподіяної працівником органів Національної поліції України спеціальним законодавством не передбачено. А тому, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, суд може застосовувати норми Кодексу законів про працю України. Шкода майну позивача була завдана відповідачем під час виконання ним своїх трудових обов'язків, а саме під час безпосереднього керування транспортним засобом. Договір про повну матеріальну відповідальність між сторонами не укладався. Отже, відповідно до законодавства, відповідач не несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, тому на нього в цьому випадку не може бути покладена повна матеріальна відповідальність і відповідач може нести тільки обмежену матеріальну відповідальність, як це передбачено ст. 132 КЗпП України. Вирішуючи питання про можливість стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі середнього місячного заробітку треба враховувати те, що позивачем не надано достатніх доказів щодо розміру завданої працівником шкоди в межах його місячного заробітку згідно з умовами трудового договору. Так, позивачем не було доведено розміру шкоди, який фактично було понесено роботодавцем внаслідок протиправних дій працівника. Крім того, вважає, що позов подано лише у квітні 2018 року, тобто після спливу річного строку, передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України. Отже, вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі у зв'язку з необґрунтованістю (недоведеністю) вимог в частині стягнення розміру шкоди в межах повної матеріальної відповідальності працівника та у зв'язку з пропуском строку позовної давності (строку звернення до суду) в частині стягнення розміру шкоди в межах середньомісячного заробітку працівника.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Суду пояснила, що на час скоєння ДТП ОСОБА_4 дійсно перебував на чергуванні та виконував свої службові обов'язки. Зазвичай поліцейські заступають на чергування о 08.00 годині та до 20.00 години. Зазначила, що на переконання ДПП на правовідносини між позивачем та відповідачем норми КЗпПУ не повинні застосовуватися, оскільки поліцейські з ДПП перебувають у службових відносинах, а не у трудових, і ці взаємовідносини повинні регулюватися спеціальним законом, яким є ЗУ «Про національну поліцію». Суду повідомила, що з поліцейськими не укладаються договори про матеріальну відповідальність. До дисциплінарної відповідальності відповідача за скоєння ДТП на службовому автомобілі не притягували, а звернулися до суду з даним позовом. Про факт пошкодження автомобіля ДПП дізналися в той же день, тобто 24.11.2016 року, оскільки автомобіль доставили до управління. Вважає, що річний строк передбачений ст. 233 КЗпПУ для звернення до суду вони не пропустили, оскільки вказаний строк взагалі не повинен застосовуватися до даної ситуації, а повинен застосовуватися загальний строк позовної давності у три роки.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також повідомив, що ОСОБА_4Є на час скоєння ДТП дійсно перебував на чергуванні та виконував свої службові обов'язки. Додатково звернув увагу на те, що пошкодження автомобіля, зазначені у висновку експерта не збігаються з тими пошкодженнями, які були виконані ремонтним підприємством, яке замінювало навіть ті деталі автомобіля, які не були пошкоджені внаслідок ДТП.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що наказом ОСОБА_3 патрульної поліції № 9 о/с від 21 січня 2016 року «ОСОБА_8 особовому складу» ОСОБА_4 було призначено на посаду інспектора роти № 8 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в м. Дніпропетровську (а.с. 7).
Наказом ОСОБА_3 патрульної поліції № 67 о/с від 07 квітня 2016 року ОСОБА_4 був переведений на посаду старшого інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в місті Дніпрі, що підтверджується довідкою начальника відділу ВКЗ Управління патрульної поліції в місті Дніпрі (а.с. 9).
Наказом ОСОБА_3 патрульної поліції № 344 о/с від 12 грудня 2016 року «ОСОБА_8 особовому складу» ОСОБА_4 було призначено на посаду інспектора роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Дніпрі (а.с. 8), де останній працює на теперішній час, що також визнавалося представниками сторін у справі.
За наведених обставин слід констатувати, що відповідач перебуває з позивачем у трудових правовідносинах, як робітник (працівник) з роботодавцем. А тому, доводи представника позивача про те, що норми КЗпПУ на правовідносини сторін не повинні застосовуватися, суд до уваги не бере та відхиляє як безпідставні на помилкові.
Встановлено, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року (справа № 204/8106/16-П) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 було закрито у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 19-20).
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року було скасовано та постановлено нову, якою визнано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 340,00 грн. (а.с. 21-25). Постанова набрала законної сили 15 лютого 2017 року.
З вищевказаної постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року встановлено, що 24 листопада 2016 року о 13.30 год., ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Тойота Пріус», номерний знак 11 2313, рухався по вул. Філософській з увімкненими проблисковими маячками та спеціальним звуковим сигналом, де виїжджаючи на перехресті з вул. ОСОБА_6, з другорядної дороги на головну, не переконався у безпеці та скоїв зіткнення з автомобілем «Опель Корса», номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, який рухався по головній дорозі. Після зіткнення обидва автомобіля продовжили некерований рух та скоїли наїзд на автомобіль «Мерседес Бенц», номерний знак HTS 959, під керуванням водія ОСОБА_9, який стояв нерухомо. Внаслідок ДТП автомобілі пошкоджені, тілесні ушкодження отримали ОСОБА_7 та ОСОБА_5 При цьому водій ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 3.1, 16.11 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, обставини встановлені вищезазначеною постановою апеляційного суду Дніпропетровської області доказування не підлягають.
Судом встановлено, що власником автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 2313, 2013 року випуску, пошкодженого в результаті ДТП, що мало місце 24 листопада 2016 року, та яким керував ОСОБА_10, є ОСОБА_3 патрульної поліції, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХТ № 975971 (а.с. 26).
Факт пошкодження автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 2313, за вищенаведених обставин відповідачем під час виконання ним службових обвоязків, підтверджується також висновком службового розслідування за фактом пошкодження службового автомобіля інспектором УПП в місті Дніпрі ДПП від 26.12.2016 року (а.с. 12-17).
З висновку експертного дослідження, проведеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром MBС України № 19/12.2/248 від 20.09.2017 року встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки Toyota моделі Prius, державний реєстраційний номер 11 2313, 2013 року випуску, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 64 536,31 (а.с. 27-41).
Під час розгляду справи позивач скориставшись своїм правом збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 218 230,00 грн., виходячи з вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 2313, який згідно рахунку-фактури № 1605 виданого ТОВ «ДНДЗ Трейд» (а.с. 85-87) та акту виконаних робіт № 1605 (а.с. 82-84) становить 218 230,00 грн.
Судом також встановлено та визнавалося сторонами по справі, що 24 листопада 2016 року ДТП за участю відповідача ОСОБА_4 сталось під час виконання ним його службових обов'язків, який керував службовим автомобілем «Toyota Prius», номерний знак 11 2313. Факт перебування відповідача на службі та виконання ним своїх службових обов'язків підтверджується також книгою нарядів № 2 УПП у м. Дніпрі (а.с. 10-11), з якої вбачається, що 24.11.2016 року о 10 годині 00 хвилин ОСОБА_4 отримав табельну зброю.
Отже, вказані обставини з урахуванням приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України, доказування не підлягають, оскільки визнаються обома сторонами по справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на положення ст.ст. 1166, 1187 ЦК України. Тобто, визначив підставою заявленого позову, відшкодування шкоди, заданої джерелом підвищеної небезпеки.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги в межах їх обґрунтування суд враховує наступне.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, у відповідності до частини першої якої визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Правила відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, передбачені спеціальною статтею ЦК України - ст. 1187.
У відповідності до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною 2-ю вказаної статті визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, діяльність по використанню автомобіля є діяльністю, пов'язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідач внаслідок своїх протиправних дій керуючи автомобілем, як джерелом підвищеної небезпеки, спричинив позивачу матеріальну шкоду, шляхом пошкодження службового автомобіля, який в свою чергу і є джерелом підвищеної небезпеки та належить на праві власності позивачу.
Однак, при вирішені даної справи та визначені природи та характеру правовідносин, які склалися між сторонами, слід обов'язково враховувати той факт, що відповідач під час скоєння ДТП перебував з позивачем у трудових правовідносинах та виконував свої службові обов'язки.
З огляду на наведене суд зазначає, що позивачем помилково визначено підставу позову та заявлено позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з посиланням на положення ст. 1187 ЦК України, оскільки шкоду, яка була завдана позивачу, було спричинено фізичною особою, яка перебуває з ним у трудових правовідносинах (тобто її працівником) під час виконання останнім своїх трудових обов'язків, внаслідок використання цим працівником джерела підвищеної небезпеки, яким у даному конкретному випадку є службовий автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 2313.
У виниклій ситуації відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки з посиланням на положення ст. 1187 ЦК України, має право вимагати потерпіла внаслідок скоєння ДТП особа (інший учасник ДТП), оскільки саме йому було спричинено шкоду, пов'язану з використанням такого джерела підвищеної небезпеки - службового автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 2313, яким на час скоєння ДТП керував відповідач виконуючи свої службові обв'язки. В такому випадку, особою з якої потерпіла особа має право вимагати відшкодувати шкоду, завданої джерелом підвищеної небезпеки, буде виступати позивач, як законний володілець такого джерела підвищеної небезпеки, а позивач в свою чергу у подальшому матиме право звернутися з позовом до відповідача у порядку передбаченому ст.ст. 1172, 1191 ЦК України, у випадку відшкодування ним шкоди завданої потерпілому.
У ситуації ж яка виникла між департаментом патрульної поліції, як власником джерела підвищеної небезпеки, та відповідачем, як особою яка здійснювала діяльність пов'язану з його використанням, існують трудові правовідносини, і саме на підставі норм трудового законодавства слід вирішувати питання про наявність підстав для відшкодування спричиненої позивачу шкоди, її розміру та меж такого відшкодування.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Слід зауважити, що стаття 130 КЗпПУ містить загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників.
У частині першій статті 130 КЗпПУ передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Однак слід пам'ятати, що тотожні, на перший погляд, поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпПУ. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни та неналежного виконання останнім своїх трудових обов'язків, норми цивільного законодавства не застосовуються.
За трудовим законодавством суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, покладених на нього трудовими договором.
Поняття «працівник» розкрито в статті 1 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпПУ законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Підставою трудових правовідносин є трудовий договір.
У статті 21 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
Словосполучення у частині першій статті 130 КЗпП «працівники несуть матеріальну відповідальність» означає, що матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією.
За змістом ст.24 КЗпПУ, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
В даному випадку між позивачем та відповідачем укладено трудовий договір у формі винесення позивачем відповідного наказу про призначення відповідача на посаду інспектора патрульної поліції.
З урахуванням викладеного суд відхиляє заперечення позивача щодо того, що до правовідносин між позивачем та відповідачем норми КЗпПУ не повинні застосовуватися, оскільки вони є безпідставні та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.
Відповідно до ч. 2 ст.131 КЗпПУ працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Згідно з ч.1 ст.132 КЗпПУ за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Як передбачено п.1 ч.1 ст.134 КЗпПУ відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до ст.135-1 КЗпПУ письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує те, що шкода майну позивача була завдана відповідачем під час виконання ним своїх трудових обов'язків, а саме під час безпосереднього керування транспортним засобом.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем будь-яких угод про матеріальну відповідальність відповідача не укладалося. Вказані обставини визнавалися обома сторонами.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, враховуючи межі заявлених позовних вимог та підстави їх обґрунтування, суд не може вирішувати питання про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача завданої йому під час виконання відповідачем своїх трудових обов'язків матеріальної шкоди. Так само суд не вирішує питання щодо меж такої відповідальності та встановлення її розміру (або у розмірі середнього місячного заробітку, або наявність підстав для відшкодування шкоди у повному розмірі).
Слід також враховувати, що у випадку зазначення позивачем підставою позову норм КЗпПУ суд повинен був би вирішити питання дотримання ним строку звернення до суду з таким позовом, оскільки згідно з ч. 3 ст. 233 КЗпПУ для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Однак, у даному випадку факт пропуску чи не пропуску позивачем річного строку для звернення до суду з позовом не має правового значення, оскільки питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду може бути вирішено лише в тому разі, коли позов подано на підставі норм КЗпПУ про стягнення з відповідача шкоди, заданої ним як працівником під час виконання трудових обов'язків, а позивач звернувся з даним позовом аргументуючи свої вимоги посилаючись на ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, тобто помилково визначив підставу позову, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 патрульної поліції Національної поліції України слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати ОСОБА_3 патрульної поліції Національної поліції України по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215, 512, 514, 516, 526, 638 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 133, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.Л. Черкез