Справа № 148/1139/18
Провадження №2/148/596/18
Іменем України
31 липня 2018 року м. Тульчин
Тульчинський районний суд
Вінницької області в складі: головуючого судді Саламахи О.В.
за участю: секретаря Галькевич І.В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради об'єднаної територіальної громади про встановлення факту і визнання права власності на спадкове майно,-
До Тульчинського районного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Тульчинської міської ради об'єднаної територіальної громади про встановлення факту і визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його прадід по лінії батька ОСОБА_2 і після його смерті відкрилася спадщина за законом, яка складається із: земельної частки (паю) в розмірі 1,73 в умовних кадастрових гектарах, яка знаходиться в колективній власності СТОВ ім. Желюка с. Тиманівки, розташованого на території Тульчинської міської об'єднаної територіальної громади (колишня територія Тиманівської сільської ради), яка йому належала відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) НОМЕР_1, виданого 15.07.1997 Тульчинською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_2.
На момент смерті ОСОБА_2 позивач був малолітнім і проживав разом із ним та знаходився на його утриманні, спадщину прийняв. Однак, реалізувати свої спадкові права він не може, оскільки згідно книг актових записів про народження, прадід значиться як ОСОБА_3, за паспортом та іншими документами як ОСОБА_3, сертифікат на земельну частку (пай) видано на ім'я ОСОБА_3.
Вказані обставини змусили ОСОБА_1 звернутися до суду з даним позовом, просить встановити факт родинних відносин, а саме, що: ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 є його прадідом по лінії батька та забезпечував утримання позивача до дня своєї смерті, а також встановити факт належності сертифікату на земельну частку (пай) НОМЕР_1, виданого 15.07.1997 Тульчинською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_2 - ОСОБА_2. Крім того, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на спадкове майно земельну частку (пай) в розмірі 1,73 в умовних кадастрових гектарах, яка знаходиться в колективній власності СТОВ ім. Желюка у с. Тиманівка.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності у якій вказав, що позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подавши заяву про визнання позову і розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що згідно паспорту НОМЕР_2 від 23.01.2012, позивач значиться як ОСОБА_1 (а.с. 3 - 4).
Його батьками, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 25.01.1996, є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 20).
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 04.11.1977, батько позивача народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками є ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с. 21, 24, 25 ).
У відповідності до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану № 00020398367 від 20.06.2018, батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_9 (а.с. 24).
Згідно іншого витягу з Державно реєстру актів цивільного стану № 00020403087 від 20.06.2018, ОСОБА_9 07.09.1952 одружився з ОСОБА_10 (а.с. 25).
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 21.07.1999, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_11 (а.с. 8).
Так, відповідно до довідки № 07-1429/7 від 18.04.2018, виданої Державним архівом Вінницької області, батьками ОСОБА_12 є ОСОБА_11 та ОСОБА_14 (згідно записів у документах) (а.с. 22), що підтверджується записом про народження за № 35, ЗАГС при Тиманівській сільраді книга № 1 за 1925 рік (а.с. 23).
У відповідності до свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 28.08.1998, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (а.с. 7).
Згідно сертифікату на право на земельну частку пай НОМЕР_1 від 15.07.1997, виданого Тульчинською районною державною адміністрацією, ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) площею 1,73 в умовних кадастрових гектарах, яка входила до пайового фонду КСП ім. Желюка с. Тиманівка (а.с. 15).
Відповідно до письмових пояснень свідка ОСОБА_15, ОСОБА_2 опікувався своїм правнуком ОСОБА_1 (а.с. 13), аналогічні письмові пояснення надала ОСОБА_16, яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_2П (а.с. 14).
Також, згідно довідки № 259 від 30.03.2018, виданої Тульчинською міською об'єднаною територіальною громадою, ОСОБА_2, проживав, за адресою: АДРЕСА_1, та надавав матеріальну допомогу своєму правнуку ОСОБА_1, до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 19).
Згідно довідки, виданої 30.05.2018 Тульчинською міською радою ОСОБА_2, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 є однією і тією ж особою.
Статтею 15 ЦК України, визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши наявні у справі докази, в тому числі покази свідків, суд вважає, що у судовому засіданні належним чином доведено факт родинних відносин, що ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3, є прадідом по лінії батька ОСОБА_1, та те, що ОСОБА_2 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 утримував ОСОБА_1, а також, що сертифікат на право на земельну частку пай НОМЕР_1 від 15.07.1997, виданий Тульчинською районною державною адміністрацією на ім'я «ОСОБА_3», належав «ОСОБА_3».
У відповідності до довідки № 106 від 30.05.2018, виданої Тульчинською міською радою, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 та до складу спадкового майна останнього входить право на земельну частку пай площею 1,73 в умовних кадастрових гектарах, який входив до пайового фонду КСП ім. Желюка с. Тиманівка, право на який посвідчується сертифікатом НОМЕР_1 від 15.07.1997, виданим Тульчинською районною державною адміністрацією. Спадкоємець ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_2 - прийняв (а.с. 18).
Згідно інформації Державного нотаріального архіву за № 2242/01-18 від 15.09.2017, спадкова справа після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, не відкривалася (а.с. 16).
У відповідності до листа нотаріуса Тульчинської державної нотаріальної контори № 549/01-16 від 20.06.2018, відсутня можливість видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, оскільки відсутнє підтвердження родинних відносин, не підтверджено належність правовстановлюючого документу спадкодавцю, у зв'язку з чим, позивачу рекомендовано звернутися до суду з даного приводу (а.с. 6).
Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 07.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі і визнання права.
Тобто, за змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.
Статтями 328, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1258, 1268, 1269, 1296 ЦК України встановлено загальні положення про право власності, порядок її набуття та припинення права власності.
За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, що відображено в ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1220 ЦК України.
Відповідно до ст. 1216 цього ж Кодексу, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України, визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За приписами ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, ст. 392 ЦК України, встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту у спосіб, передбачений статтею 392 ЦК України, що відповідає правовій позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній у п. 3.1. Інформаційного листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013.
Таким чином, із аналізу вищевказаних правових норм, судом встановлено, що позивачем дотримано всіх визначених законодавцем обставин для набуття права власності на спадщину. Однак, своє право він не взмозі реалізувати, у зв'язку з чим дане право підлягає захисту у судовому порядку.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за законом чи заповітом має право прийняти спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 15 ЦК України, визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. В даному випадку визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує нічиїх прав, свобод та законних інтересів.
Таким чином, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41, 45 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 328, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1258, 1268, 1269, 1296 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 81, 19, 23, 76-81, 95, 141, 206, 280 - 283, 315, 317, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Встановити факт, а саме, що ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3, був прадідом по лінії батька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також утримував його до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3.
Встановити факт, а саме, що сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 1,73 в умовних кадастрових гектарах, НОМЕР_1 від 15.07.1997, виданий Тульчинською районною державною адміністрацією, на ім'я ОСОБА_2, належав ОСОБА_2, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючим, за адресою: АДРЕСА_2, право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме на земельну часку (пай) ріллю площею 1,73 га в умовних кадастрових гектарах, право на які посвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай) НОМЕР_1 від 15.07.1997, виданим Тульчинською районною державною адміністрацією.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області.
Роз'яснити, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тульчинського районного суду
Вінницької області О.В. Саламаха