"03" серпня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/417/18
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 08.06.2018р.;
Від відповідача: ОСОБА_4 за довіреністю №б/н від 03.05.2018р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом компанії Monjasa A/S (Монджаса А/С) до товариства з обмеженою відповідальністю „Волгодон” про стягнення 122490,00 доларів США, що еквівалентно 3 226 386,60 грн., -
Компанія Monjasa A/S звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Волгодон” (далі по тексту - ТОВ „Волгодон”) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 122490,00 доларів США, що еквівалентно 3 226 386,602 грн. відповідно до офіційного курсу гривні, встановленого Національним Банком України станом на 07.03.2018р.
Варто зауважити, що до подання позову 02.02.2018р. компанія Monjasa A/S звернулась до господарського суду Одеської області із заявою до KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD., ТОВ „Волгодон”, ТОВ „Фаространсфлот” про забезпечення позову шляхом накладення арешту на морське судно „Пудож”.
Ухвалою від 06.02.2018р. по справі №916/184/18 господарським судом Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г. було задоволено заяву компанії Monjasa A/S, накладено арешт на судно „Пудож” (ІМО 8863355, зареєстроване під прапором держави Росія, власником якого є ТОВ „Волгодон”), яке знаходиться в акваторії судноремонтного заводу публічного акціонерного товариства „Дунайсудноремонт”, яка є суміжною з акваторією морського порту Ізмаїльської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України”, шляхом його затримання та заборони виходу з акваторії морського порту Ізмаїльської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України”.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки суднового палива, укладеного у спрощений спосіб. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було наголошено про укладання між сторонами по справі договору на підставі ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України, у зв'язку з підписанням документів про отримання палива капітанами суден „Лоухі” та „Чална”, зареєстрованим власником яких виступає ТОВ „Волгодон”.
З огляду на викладене та з урахуванням неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині оплати вартості поставленого палива, компанія Monjasa A/S, посилаючись на приписи чинного українського законодавства, просить суд стягнути заборгованість із відповідача за договором поставки.
Ухвалою від 19.03.2018р. господарським судом Одеської області за результатами вирішення питання про прийняття вищезазначеної позовної заяви компанії Monjasa A/S до розгляду було відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 21.03.2018р. господарським судом Одеської області відповідно до вимог ст. ст. 228, 367 ГПК України було вирішено звернутись до Арбітражного суду Ростовської області із судовим дорученням про вручення ТОВ „Волгодон” копій ухвал по справі №916/417/18, провадження у справі №916/417/18 було зупинено.
10.07.2018р. до суду надійшла заява від товариства з обмеженою відповідальністю „Волгодон” про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 06.02.2018р. по справі №916/184/18, яка на підставі протоколу автоматизованого розподілу була передана на розгляд судді Желєзній С.П. Ухвалою суду від 11.07.2018р. заява відповідача була призначена до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою від 13.07.2018р. господарським судом на підставі ст. ст. 228, 230 ГПК України було поновлено провадження по даній справі, у зв'язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження, а також у зв'язку з необхідністю розгляду клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою від 17.07.2018р. господарським судом було відмовлено ТОВ „Волгодон” у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 06.02.2018р. по справі №916/184/18.
В процесі розгляду справи сторонами були заявлені низку клопотань, а саме про закриття провадження по справі, про заміну неналежного відповідача, про зупинення провадження по справі, про призначення судово-технічної експертизи по даній справі, які були вирішені судом з постановленням окремих процесуальних документів.
У судовому засіданні 03.08.2018р. ТОВ „Волгодон” звернулось до суду із заявою про вжиття щодо компанії Monjasa A/S заходів процесуального примусу, у зв'язку з свідомим безпідставним затягуванням розгляду даної справи та маніпуляцією підсудності в результаті подання аналогічних за змістом та бажаними наслідками позову до господарського суду Одеської області та заяви до апеляційного суду м. Києва.
В обґрунтування поданого клопотання відповідачем також було наголошено, що позивач, ініціюючи подання у лютому 2018р. до апеляційного суду м. Києва заяви про визнання та виконання рішення іноземного комерційного арбітражу, лише 25.07.2018р. звернувся у межах даної справи із заявою про зупинення провадження по справі. Наведене, з урахуванням звернення позивача 25.07.2018р. до суду із клопотанням про витребування у ТОВ „Волгодон” місцезнаходженням якого є Російська Федерація, оригіналів документів, за переконанням відповідача, свідчить як про умисне намагання компанії Monjasa A/S затягнути даний судовий процес, так і зловживання позивачем процесуальними правами.
Згідно з ч. 1, п. 1-3, ч. 2 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Господарський суд за результатами надання правової оцінки доводам ТОВ „Волгодон”, наведеним в обґрунтування поданого клопотання, зауважує, що подання до господарського суду даного позову та звернення позивача до апеляційного суду м. Києва із заявою про визнання та виконання рішення іноземного комерційного арбітражу не можуть мати на меті маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями, а, отже, такі дії не можуть визнаватись зловживанням процесуальними правами. Решта, наведених відповідачем доводів, з урахуванням фактичних обставин справи, в даному випадку, не може розцінюватись судом як зловживання позивачем процесуальними правами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для вжиття щодо компанії Monjasa A/S заходів процесуального примусу, у зв'язку з чим, судом було відмовлено ТОВ „Волгодон” у задоволенні поданого клопотання.
ТОВ „Волгодон” заперечувало проти задоволення пред'явлених компанією Monjasa A/S позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, відповідачем було наголошено, що відповідальність за пред'явленою позивачем морською вимогою повинна покладатися на компанію KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD., якій судна „Лоухі” та „Чална” були передані у користування на підставі договорів бербоут-чартеру від 29.11.2011р. та яка діяла від власного імені та у власних інтересах при зверненні до позивача із запитами на бункеровку суден.
Окрім того, відповідачем із посиланням на Умови та положення „Монжаса груп” у редакції 2012р. було вказано про необхідність застосування до договорів поставки палива на судна „Лоухі” та „Чална”, які, за твердженням відповідача, були укладені між компанією Monjasa A/S та компанію KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD., норм матеріального права США..
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до відомостей, які містяться у виписках з Державного суднового реєстру Російської Федерації, виданих станом на 16.02.2018р., зареєстрованим власником суден „Чална”, „Лоухі” та „Пудож” є ТОВ „Волгодон”.
29.11.2011р. між ТОВ „Волгодон” (судновласник) та компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. (фрахтувальник) було укладено договори бербоут-чартеру суден „Лоухі” та „Чална” умовами яких передбачено застосування англійського права у випадках виникнення спорів щодо положень договорів чартеру.
Протягом періоду з 29.11.2013р. по 23.01.2014р. до компанії MONJASA A/S від компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. надходили запити на бункеровку суден „Чална” та „Лоухі” з приводу поставки суднового палива. У відповідь на запити компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. позивачем електронною поштою були надіслані підтвердження щодо можливості виконання замовлень з поставки палива, які містять посилання на Умови та положення „Монжаса груп” у редакції 2012р.
В подальшому, а саме протягом періоду з 05.12.2013р. по 24.01.2014р. компанією MONJASA A/S було поставлено на судна „Чална” та „Лоухі” у м. Стамбул, зареєстрованим власником яких виступає відповідач, суднове паливо, а також виставлено капітану, та/або власнику, та/або фрахтувальнику, та/або менеджеру, та/або оператору, та/або ТОВ „Волгодон” через компанію KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. на адресу Сеффері, Сквер, каб. 205, Банклейн, а/с 8188, Нассау - Нассау, Багами відповідні рахунки на оплату поставленого палива.
15.01.2016р. міжнародним комерційним арбітражем у Нью-Йорку - Спілкою морських арбітрів було прийнято рішення про задоволення позову компанії MONJASA A/S про стягнення із компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. та ТОВ „Волгодон”, як із сумісних та окремих боржників, заборгованість за поставку суднового палива на судна „Чална” та „Лоухі” у загальному розмірі 188973,08 доларів США.
Ухвалою Арбітражного суду Ростовської області від 16.09.2016р. по справі №А53-15628/2016 компанії MONJASA A/S було відмовлено у задоволенні заяви про визнання та виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу, постановленого 15.01.2016р. в Нью-Йорку.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Волгодон”, компанією MONJASA A/S було наголошено, що вартість поставленого палива на судна „Чална” та „Лоухі”, зареєстрованим власником яких виступає відповідач, не була оплачена ні компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. ні ТОВ „Волгодон”, у зв'язку з чим, позивач, посилаючись на приписи ст. 76 Закону України „Про міжнародне приватне право”, звернувся до суду із позовними вимогами до ТОВ „Волгодон”.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
При вирішенні даного спору господарський суд, приймаючи до уваги статус учасників процесу як нерезидентів, вважає за необхідне першочергово вирішити питання правомірності застосування до спірних правовідносин матеріального права України, яким обґрунтовані позовні вимоги компанії Monjasa A/S.
Як вбачається з матеріалів справи, компанією MONJASA A/S на підтвердження поставки суднового палива на судна „Чална” та „Лоухі” та існування між сторонами по справі договірних відносин було надано суду запити на бункеровку, які надходили від компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD., підтвердження позивача про можливість постачання палива, а також накладні на поставку палива на судна „Чална” та „Лоухі”. При цьому, господарський суд зауважує, що безпосередньо ТОВ „Волгодон” до компанії MONJASA A/S з приводу поставки паливо на судна „Чална” та „Лоухі” не зверталося.
В силу положень ст. 1 Закону України „Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про міжнародне приватне право”) для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 4, ст. 5 Закону України „Про міжнародне приватне право” право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
Як зазначалось вище по тексту рішення, компанія Monjasa A/S в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на порушення ТОВ „Волгодон” договірного зобов'язання, яке, за переконанням позивача, було укладено між сторонами по справі у спрощений спосіб. За таких обставин, господарський суд з метою визначення права, яке підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, вважає за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про міжнародне приватне право” при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі ст. 43 Закону України „Про міжнародне приватне право” сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження звернення ТОВ „Волгодон” до відповідача із проханням поставити паливо, дозволяє суду дійти висновку про відсутність правових підстав для застосування при вирішенні даного спору Умов та положень „Монжаса груп” у редакції 2012р., посилання на які містяться у підтвердженнях позивача щодо можливості поставки палива. З огляду на викладене, господарський суд також дійшов висновку і про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин матеріального права США, а, отже, вибір права при вирішення даного спору повинен визначатися судом на підставі вимог Закону України „Про міжнародне приватне право”.
Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України „Про міжнародне приватне право” передбачено наступне: якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 32 Закону України „Про міжнародне приватне право” у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Приписами ст. 44 Закону України „Про міжнародне приватне право” врегульовано, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України „Про міжнародне приватне право” визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.
Господарський суд за результатами надання правової оцінки обставинам справи дійшов висновку про необхідність застосування приписів ч.3 ст.4 та ч.1 ст. 5 Закону України „Про міжнародне приватне право”, та, керуючись принципом, встановленим даною законодавчою нормою про автономію волі, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин, вважає правомірним при вирішенні данного спору застосування норм законодавства України.
Враховуючи, що правовою підставою для прийняття судом до розгляду даного спору стала наявність арештованого відповідно до вимог чинного законодавства України майна ТОВ „Волгодон”, на яке можна накласти стягнення у випадку задоволення заявлених компанією Monjasa A/S позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин Конвенція з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р., яка є частиною законодавства України.
Розглянувши позовні вимоги компанії Monjasa A/S з точки зору їх правомірності відповідно до вимог національного законодавства, суд зазначає наступне.
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, положеннями ст. 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу положень ч. ч. 1,5 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Приймаючи до уваги вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що правочини між суб'єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов'язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.
Оскільки компанія Monjasa A/S обґрунтовує позовні вимоги фактом порушення ТОВ „Волгодон” прийнятих на себе договірних зобов'язань, першочерговим та необхідним в даній справі є встановлення факту укладання між сторонами по справі договору з урахуванням вимог закону.
Згідно з ч. 7 ст. 179, ч. ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, компанія Monjasa A/S в обґрунтування доводів щодо укладення договору у спрощений спосіб посилається на підписання з боку капітанів суден „Чална” та „Лоухі” накладних на поставку суднового палива, які, відповідно до ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України, визнаються представниками судновласника, з приводу чого господарський суд зауважує наступне.
Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України капітан судна внаслідок свого службового становища визнається представником судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника.
Разом з цим, приписами п. 1 ч. 1 ст. 14 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що правила цього Кодексу, що містяться у зазначених нижче розділах і главах, застосовуються у розділі II "Судно" (за винятком статті 40 цього Кодексу) і в розділі III "Екіпаж судна" - до суден, що зареєстровані в Україні.
Враховуючи, що ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України підпадає під дію п. 1 ч. 1 ст. 14 цього Кодексу, а також приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи виписки з Державного суднового реєстру Російської Федерації, якими підтверджується реєстрація суден „Чална” та „Лоухі” на території іншої держави, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України.
Крім того, господарським судом критично оцінюються доводи компанії Monjasa A/S щодо замовлення палива компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. в інтересах та від імені ТОВ „Волгодон”, а також посилання позивача на приписи ст. ст. 295, 395 Господарського кодексу України, ст. 1000 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 295, ст. 296, ч. 4 ст. 297 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Агентські відносини виникають у разі: надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.
Відповідно до ст. ст. 1000, 1003 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
В порушення вимог процесуального законодавства, якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, компанією Monjasa A/S взагалі не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження як укладення між компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. та ТОВ „Волгодон” агентського договору, так і надання відповідачем компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. повноважень діяти від імені відповідача шляхом замовлення та прийняття суднового палива на підставі довіреності.
При цьому, господарському суду взагалі не зрозуміло посилання позивача на приписи ст. 395 Господарського кодексу України, яка була виключена згідно із Законом України від 31.05.2016р. N 1390-VIII, а на момент поставки палива на судна „Чална” та „Лоухі” даною законодавчою нормою були врегульовані питання державної реєстрації іноземних інвестицій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи договори фрахтування суден „Чална” та „Лоухі”, які були укладені між компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. та ТОВ „Волгодон”, додаткові угоди до договорів фрахтування, які підтверджують, що на момент поставки палива вказані судна знаходились у користуванні даної компанії, а також надані ТОВ „Волгодон” виписки із Державного суднового реєстру Російської Федерації, сформованих станом 31.03.2013р., та виписки з Міжнародного морського регістру торговельного флоту Беліз, якими підтверджується факт реєстрації суден в Регістрі Белізу протягом періоду дії договорів фрахтування, господарський суд доходить висновку, що поставка палива на судна „Чална” та „Лоухі” була здійсненна на замовлення компанії KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD., яка і повинна відповідати за морською вимогою.
При цьому, судом відхиляється клопотання компанії Monjasa A/S щодо неврахування при вирішенні даного спору договорів фрахтування від 29.11.2011р. та додаткових угод до них, з огляду на підтвердження факту існування між відповідачем та компанією KENT SHIPPING AND CHARTERING LTD. договірних відносин з приводу фрахтування суден Чална” та „Лоухі”, чисельними документами, в тому числі вказаними вище по тексту виписками з Державного суднового реєстру Російської Федерації та Міжнародного морського регістру торговельного флоту Беліз.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між сторонами по справі договору поставки палива на судна „Чална” та „Лоухі” у спрощений спосіб. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог компанії Monjasa A/S до ТОВ „Волгодон” про стягнення 122490,00 доларів США, що еквівалентно 3 226 386,60 грн., які позивач обґрунтовує фактом неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання. Окрім того, господарський суд вважає за необхідне додатково зауважити наступне.
Згідно зі ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р. "морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: k) поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються.
Відповідно до частин 1, 4 статті 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р. з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1. Якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами. Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.
Господарським судом під час розгляду справи було встановлено, що ТОВ „Волгодон” не відповідає за морською вимогою щодо поставки палива на судна „Чална” та „Лоухі”, неналежне виконання якої було покладено позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог. Встановлення судом при вирішенні даного спору незаконності позовних вимог компанії Monjasa A/S до ТОВ „Волгодон” свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на судно „Пудож”, оскільки поставка здійснювалась на судна „Чална” та „Лоухі”, які знаходилися у фрахтуванні третьої особи, що, в свою чергу, свідчить про неправомірність покладення відповідальності за морською вимогою на відповідача.
Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст. 145 Господарського кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Враховуючи висновки, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору щодо правомірності відмови у задоволенні позову компанії Monjasa A/S до ТОВ „Волгодон” про стягнення 122 490,00 доларів США, господарський суд, керуючись приписами ст. 145 Господарського кодексу України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2018р. по справі №916/184/18, у вигляді накладення арешту на судно „Пудож”, власником якого є ТОВ „Волгодон”.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявленого компанією Monjasa A/S до товариства з обмеженою відповідальністю „Волгодон” позову про стягнення 122490,00 доларів США, що еквівалентно 3 226 386,60 грн., відповідно до ст. ст. 1, 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р., ст. ст. 11, 202, 205, 208, 509, 626, 628, 1000, 1003 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 180, 181, 265, 295, 296, 297 Господарського кодексу України, ст. ст. 14, 58 Кодексу торговельного мореплавства України, ст. ст. 1, 4, 5, 7, 10, 32-34, 37, 44 Закону України „Про міжнародне приватне право”.
Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2018р. по справі №916/184/18, у вигляді накладення арешту на судно PUDOZH (ІМО 8863355, зареєстроване під прапором держави Росія, власником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Волгодон”), яке знаходиться в акваторії судноремонтного заводу публічного акціонерного товариства „Дунайсудноремонт”, яка є суміжною з акваторією морського порту Ізмаїльської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України”, шляхом його затримання та заборони виходу з акваторії морського порту Ізмаїльської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України”.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07 серпня 2018 р.
Суддя С.П. Желєзна