08 серпня 2018 року Справа № 915/850/18
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали заяви
За позовом: Приватного підприємства «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС»,
54005, м.Миколаїв, вул. Потьомкінська, 116-А,
в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_1,
адреса для кореспонденції: 03118, м.Київ, просп. В.Лобановського, 150, прим. 44,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал»,
54030, м.Миколаїв, вул. Пушкінська, 8.
про: визнання права власності на будівельні матеріали,
06.08.2018р. за вх. №9808/18 ПП «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за №02-1/44 від 01.08.2018р. до ТОВ «Буцефал», в якій просить суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані при самовільному будівництві капітальних споруд по вул. Потьомкінській, 114 в м.Миколаєві.
Стосовно підсудності, за якою слід розглядати дану позовну заяву, господарський суд дотримується такої думки.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
В провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №915/1740/15 про банкрутство Приватного підприємства «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС».
Ухвалою суду від 21.10.2015р. (суддя Міщенко В.І.) порушено провадження у справі №915/1740/15 про банкрутство Приватного підприємства «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС».
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016р. Приватне підприємство «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2
Ухвалою від 19.10.2016р., за результатами автоматизованого розподілу, суддею Ржепецьким В.О. справу №915/1740/15 прийнято до свого провадження.
Ухвалою суду від 10.01.2018р. у справі №915/1740/15 про банкрутство ТОВ "ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС" звільнено арбітражного керуючого ОСОБА_3 від виконання обов'язків ліквідатора банкрута та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1323 від 25.06.2013р.
Статтею 30 ГПК України встановлено правила виключної підсудності і, зокрема, визначено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Відповідно до п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон про банкрутство), суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 «Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)», з наступними змінами та доповненнями, роз'яснено, що частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.
Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).
При цьому, господарський суд зазначає, що зазначені положення Закону про банкрутство застосовуються при розгляді спорів з майновими вимогами до боржника належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, незважаючи на факт порушення відповідної справи про банкрутство до 19.01.2013 (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах у справі № 911/285/16 від 14 лютого 2017 року та у справі №925/1565/13 від 01 листопада 2016 року).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд України у постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Отже, висловивши таку правову позицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів боржника, Верховний Суд України змінив свою правову позицію зазначену у Постанові від 29.04.2015 року у справі №903/134/13-г про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимог про витребування майна боржника до ліквідаційної маси за статтею 388 ЦК України) поза межами провадження у справі про банкрутство.
Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статті 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.
Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Відповідна правова позиція щодо підвідомчості спорів за участю боржника викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14, від 13.04.2016 у справі №908/4804/14.
У даному випадку предметом судового розгляду є спір щодо визнання права власності на майно - будівельні матеріали, використані при самовільному будівництві капітальних споруд по вул. Потьомкінській, 114 в м.Миколаєві, який стосується питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, а тому безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, позов арбітражного керуючого про визнання права власності на майно, підлягає розгляду господарським судом з врахуванням виключної підсудності того суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.
Стосовно процесуального Закону, на підставі якого слід розглядати даний позов, господарським судом зазначається таке.
Як зазначено вище, на майнові спори за участі боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розповсюджуються правила виключної підсудності, які витікають з положень п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20, ст. 30 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018р. у справі №910/10829/17, посилаючись на ч. 4 ст. 10 Закону зазначив, що особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, на думку суду, зміст даної норми не дозволяє дійти висновку про те, що спори, визначені ч. 4 ст. 10 Закону, мають ті чи інші специфічні риси правового регулювання, наявність яких дозволяла б дійти висновку про те, що їхній розгляд в межах провадження про банкрутство має здійснюватись винятково на підставі положень спеціального Закону.
Як витікає з ч. 6 ст. 12 ГПК України, положення якої наведено вище, у разі відсутності в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” особливостей порядку розгляду справи, суд застосовує порядок, передбачений цим Кодексом для позовного провадження.
Таким чином, господарський суд вважає, що даний позов має бути розглянуто в межах провадження у справі про банкрутство але із застосуванням порядку, визначеного Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України, в тому числі в частині правил оформлення та подання позовної заяви, підстав залишення її без руху, повернення позовної заяви тощо.
На користь даного висновку свідчить також позиція Вищого господарського суду України, висловлена в п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 «Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)», з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якої, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).
Перевіряючи позовну заяву на предмет дотримання позивачем положень ГПК України, господарським судом встановлено таке.
Частиною 3 ст.162 ГПК України встановлено вимоги до позовної заяви, а саме позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів, а також документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Проте, позивачем, всупереч вказаним нормам, не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Натомість позивач у позові просить суд звільнити його від сплати судового збору, мотивуючи це відсутністю будь-яких коштів у позивача, якого визнано банкрутом.
Згідно з приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частина 2 цієї ж статті встановлює, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Вказана стаття містить вичерпний перелік умов для відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору, жодна з яких не наведена позивачем та не може бути застосована судом до даної ситуації.
При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що набуття підприємством статусу банкрута саме по собі не тягне обмеження в доступі банкрута до суду.
Не свідчить цей статус і про відсутність в останнього можливості сплачувати судовий збір, оскільки нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство відносятья, зокрема, витрати по сплаті судового збору, а статтею 115 вказаного Закону врегульовано порядок відшкодування цих витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), джерелами яких можуть бути наявні у боржника кошти, одержані у результаті господарської діяльності боржника, або кошти, одержані від продажу майна (майнових прав) боржника.
Крім того, здійснення (відшкодування) ліквідатором витрат у вигляді судового збору може відбуватись з коштів фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, утвореного кредиторами.
Таким чином, перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури не є підставою для звільнення від сплати судового збору. (аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 20 лютого 2017 року у справі №43/122)
Надання ж переваги господарським судом будь-якій стороні, зокрема, у питанні звільнення від сплати судового збору є порушенням принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріпленого у ст. 129 Конституції України.
З огляду на наведене, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Окрім цього, судом встановлено, що позивачем не зазначена інформація щодо перебування оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, у позивача або іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем при поданні позову не дотримано вимог ст.162 та ст.164 ГПК України, що відповідно до норм ч.1 ст.174 ГПК України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись п.8 ч.3 ст.162, п.2 ч.1 ст.164, 174, 234 ГПК України, суд, -
1. Відмовити приватному підприємству «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
2. Позовну заяву приватного підприємства «ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС» в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_1 вих. №02-1/44 від 01.08.2018р., залишити без руху.
3. Позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки не пізніше 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
4. Роз'яснити позивачу, що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява вважається неподаною та повертається заявнику.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Ржепецький