вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"25" липня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/19923/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.07.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 (повний текст підписано 06.10.2017)
у справі № 910/19923/16 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Національного банку України
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Шевченка Андрія Миколайовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 8052334,33 грн.
В судовому засіданні 25.07.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У листопаді 2016 Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Луньо Іллі Вікторовича (далі - Уповноважена особа) про стягнення 8 052 334,33 грн.
В обґрунтування позовних вимог НБУ зазначає, що відповідач є боржником та заставодавцем позивача на підставі кредитного договору № 11 від 04.03.2014, а також укладених на його забезпечення договорів застави майнових прав № 11/ЗМП від 04.03.2014 та № ЗМП-1 від 05.08.2014, за якими в заставу НБУ були передані майнові права за кредитними договорами, укладеними між відповідачем та іншими юридичними та фізичними особами. Оскільки кінцевий строк виконання грошових зобов'язань відповідача за вказаним кредитним договором № 11 від 04.03.2014 настав, позивач вважає, що відповідач, в силу приписів Законів України "Про заставу" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також умов укладених сторонами договорів кредиту і застави, зобов'язаний перерахувати на його користь усі грошові кошти, отримані відповідачем за заставленими кредитними договорами, в рахунок сплати заборгованості по кредиту, наданому позивачем, при цьому, позивач, як заставодержатель, має право на позачергове задоволення його вимог в межах процедури ліквідації відповідача.
У позові НБУ просив суд зобов'язати Уповноважену особу ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ "КБ "Актив-Банк" Луньо Іллю Вікторовича перерахувати на користь Національного банку України кошти, які надійшли від погашення позичальниками (фінансовими та майновими поручителями) заборгованості за заставленими майновими правами, згідно з договорами застави майнових прав № 11/ЗМП від 04.03.2014 та № ЗМП-1 від 05.08.2014 (з додатками до них), у загальній сумі 8 052 334,33 грн., розрахованій станом на 17.10.2016.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначивши, що згідно з приписами чинного законодавства України позачергове задоволення вимог заставодержателя відбувається або шляхом перерахування грошових коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (активів) банку, або шляхом відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги, що випливає із заставленого права, в порядку, визначеному ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказав, що умовами договорів застави майнових прав № 11/ЗМП від 04.03.2014 та № ЗМП-1 від 05.08.2014, укладених між НБУ та відповідачем, передбачено перерахування грошових коштів, отриманих відповідачем від боржників в рахунок сплати заборгованості за заставленими кредитами, не в повному обсязі, а лише у розмірі визначеного сторонами відсотку. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що вважає позов необґрунтованим, оскільки вимоги НБУ частково визнані ПАТ "КБ "Актив-Банк" та включені до акцептованого реєстру вимог кредиторів у сьому чергу, вважає, що задоволення позовних вимог НБУ порушить порядок задоволення вимог кредиторів, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №910/19923/16 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, що викладені в оскаржуваному рішення обставинам справи, порушенням судом норм матеріального права, а саме ст. 52 Закону України «Про заставу», ст.ст. 2, 3, 6, 48, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п. 1.30 гл. 1 роз. ІІІ та п. 2.21 гл. 2 роз. V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012.
Апелянт вважає, що одержані відповідачем від позичальників кошти у рахунок погашення заборгованості за заставленими кредитами перераховуються заставодержателю, вимоги якого забезпечені заставою позачергово.
Апелянт вказує, що у випадку призначення Фондом уповноваженої особи на здійснення ліквідації банку, якій делеговано Фондом відповідні повноваження, то саме така особа, на думку апелянта, наділена компетенцією вчиняти дії із задоволення вимог кредиторів, в тому числі, але не обмежуючись цим, здійснювати перерахування в позачерговому порядку коштів на користь кредитора, вимоги якого забезпечені заставою.
Отже, на думку апелянта враховуючи те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за договорами застави майнових прав, а предметами застави за цими договорами є майнові права за кредитними договорами, що укладені між відповідачем та юридичними та фізичними особами, перелік яких наведено у відповідних додатках до договорів застави майнових прав то, відповідно до ст. 52 Закону України «Про заставу» кошти в розмірі 8052334,33 грн., отримані відповідачем від своїх боржників за період з 03.09.2014 (запровадження тимчасової адміністрації) по 01.10.2016, є предметом застави, заставодержателем за якими є позивач, а тому повинні використовуватися для задоволення вимог заставодержателя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги, не погоджується з її доводами.
Вказує, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку, задоволення вимог до банку здійснюється виключно в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості передбачених ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а погашення кредиторських вимог в порушення вказаної статті 52 Закону - не допускається (відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.12.2016 у справі № 333/4924/15-ц).
Звертає увагу, що обов'язковою умовою для задоволення вимог кредитора, у тому числі НБУ, є погодження з виконавчою дирекцією Фонду, а матеріали справи не містять доказів погодження виконавчою дирекцією Фонду, яке б надавало право Уповноваженій особі задовольнити вимоги позивача та перерахувати на його користь грошові кошти у новій сумі - 8 052 334,33 грн. Більш того, перерахування в повному обсязі грошових коштів, отриманих відповідачем від його боржників за заставленими кредитами, не передбачене умовами укладених сторонами кредитного договору № 11 від 04.03.2014 та договорів застави № 11/ЗМП від 04.03.2014, № ЗМП-1 від 05.08.2014.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник третьої особи заперечував проти доводів апелянта, зазначив про погашення на даний час вимог третьої черги кредиторів, позивача включено до реєстру вимог кредиторів у сьому чергу, станом на дату позову Фондом не надавалось погодження позачергового здійснення задоволення вимог позивача.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, 24.01.2018 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справ №910/20125/16, №910/18182/16.
Представники відповідача та третьої особи надали суду свої заперечення щодо заявленого клопотання.
Розгляд вищезазначеного клопотання неодноразово відкладався у зв'язку з наданням можливості представнику позивача для обґрунтування клопотання про зупинення провадження та для подання доказів на підтвердження викладеного.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначене клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи приписи ст. 228 ГПК України, крім того під час розгляду даної справи у справах №910/1812/16 та 910/20125/16 були винесені постанови Верховним Судом у складі колегій Касаційного господарського суду, а тому необхідність вирішення зазначеного клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду Верховним Судом зазначених справ відпала.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, розгляд справи відкладався та у справі оголошувалась перерва на 25.07.2018.
Останній раз, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2018, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 у справі №910/19923/16 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Національного банку України прийнято до провадження, вирішено розгляд справи по суті розпочато заново у призначений до розгляду час.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та в додаткових поясненнях до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.07.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, заставою.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.03.2014 між НБУ (кредитор) та ПАТ "КБ "Актив-Банк" (позичальник) був укладений кредитний договір № 11 (далі - кредитний договір).
Згідно з п. 1.1 кредитного договору (в редакції додаткового договору № 1 від 21.03.2014) кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 243 967 409,36 грн. на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015 (включно).
Пунктом 2.3.10 кредитного договору визначений обов'язок позичальника (ПАТ "КБ "Актив-Банк") протягом 2 робочих днів після отримання коштів від юридичних та фізичних осіб в погашення (повного або часткового) заборгованості за основним боргом за кредитами, майнові права за якими надані НБУ в забезпечення, перерахувати в погашення заборгованості за кредитом для збереження ліквідності кошти у сумі не менше 35% від суми, отриманої в погашення заборгованості за кредитами І категорії якості, та 25% від суми, отриманої в погашення заборгованості за кредитами ІІ категорії.
З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між НБУ (заставодержатель) та ПАТ "КБ "Актив-Банк" (заставодавець) були укладені договори застави майнових прав № 11/ЗМП від 04.03.2014 (далі - договір застави № 11/ЗМП) та № ЗМП-1 від 05.08.2014 (далі - договір застави № ЗМП-1).
Так, згідно пунктів 1.1 договорів застави № 11/ЗМП та № ЗМП-1 передбачено, що предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем (ПАТ "КБ "Актив-Банк") і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору (далі - боржники), що є його невід'ємною частиною.
Пунктом 3.4.6 договору застави № 11/ЗМП на заставодавця покладений обов'язок у разі дострокового погашення кредиту/процентів за кредитними договорами (укладеними між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та іншими юридичними та фізичними особами) не пізніше наступного робочого дня з дати зарахування грошовихкоштів від боржника/боржників забезпечити погашення кредиту заставодержателя у відповідній сумі.
При цьому, положеннями вищевказаного пункту договору встановлена умова щодо перерахування на користь заставодержателя (НБУ) лише частини грошових коштів, а саме - заставодавець протягом 2 робочих днів після отримання коштів від боржників впогашення (повного або часткового) заборгованості за кредитними договорами зобов'язаний перерахувати в погашення заборгованості за кредитом кошти у сумі не менше 35% від суми, отриманої в погашення за кредитами І категорії якості, та 25% від суми, отриманої в погашення за кредитами II категорії якості.
Пунктом 3.4.6 договору застави № ЗМП-1 встановлений аналогічний обов'язок заставодавця (ПАТ "КБ "Актив-Банк") протягом 2 робочих днів після отримання коштів від боржників в погашення (повного або часткового) заборгованості за кредитними договорами (укладеними між ПАТ "КБ "Актив-Банк" та іншими юридичними та фізичними особами) перерахувати в погашення заборгованості за кредитом кошти у сумі не менше 35% від суми, отриманої в погашення заборгованості за кредитами І категорії якості, та 25% від суми, отриманої в погашення заборгованості за кредитами ІІ категорії.
Судом також встановлено, що постановою правління НБУ № 545 від 02.09.2014 ПАТ "КБ "Актив-Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі вказаної постанови НБУ виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 79 від 02.09.2014 про запровадження у ПАТ "КБ "Актив-Банк" тимчасової адміністрації з 03.09.2014.
На підставі постанови правління НБУ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" № 838 від 23.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 158 від 24.12.2014 про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Актив-Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
У подальшому, рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 2226 від 31.05.2017 "Про заміну Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку призначено Шевченка А.М., делеговано йому всі повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "Актив-Банк", а також зобов'язано попереднього ліквідатора - Луньо І.В. забезпечити передачу Шевченку А.М. печаток, штампів, бухгалтерської та іншої документації, матеріальних і інших цінностей ПАТ "КБ "Актив-Банк". У зв'язку з указаним суд замінив Уповноважену особу Луньо Іллю Вікторовича на Шевченка Андрія Миколайовича.
Згідно статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
З дня призначення уповноваженої особи Фонду:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (ч.ч. 2, 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Приписами ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження уповноваженої особи Фонду, яка з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Згідно ч. 3 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до ПАТ "КБ "Актив-Банк" із заявою про визнання кредиторських вимог № 06-306/813 від 16.01.2015 та просив включити його вимоги в загальній сумі 333 588 745,68 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Актив-Банк".
При цьому із указаної заяви вбачається, що НБУ були заявлені кредиторські вимоги, в тому числі, щодо:
- заборгованості за кредитним договором № 11 від 04.03.2014 у сумі 253 244 447,43 грн., з яких: 242 170 324,78 грн. - заборгованість за кредитом; 10 840 741,51 - заборгованість за відсотками; 233 381,14 грн. - заборгованість за пенею за простроченими відсотками;
- заборгованості за нарахованими штрафами за трьома кредитними договорами в сумі 510 000,00 грн., зокрема й за договором № 11 від 04.03.2014.
Листом № 878/03-4-1-НБ від 26.03.2015 ПАТ "КБ "Актив-Банк" повідомило позивача про те, що його кредиторські вимоги визнані частково, зокрема, в частині вимог, що виникли з кредитних договорів. Також заявлена у кредиторській вимозі загальна сума нарахованих штрафів у розмірі 510 000,00 грн. була визнана відповідачем в сумі 90 000,00 грн. (30 000,00 грн. по кожному кредитному договору).
При цьому, правомірність визначення штрафу в розмірі 30 000,00 грн. по кожному з кредитних договорів, в т.ч. й по договору № 11 від 04.03.2014, яку ПАТ "КБ "Актив-Банк" включено до реєстру вимог кредиторів банку, була встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі № 910/15510/16 за позовом НБУ до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії. Вказане рішення було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 та Вищого господарського суду України від 10.07.2017 та набрало законної сили.
06.04.2015 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення, оформлене протоколом № 082/15, про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Актив-Банк", до якого були включені вимоги НБУ в сумі 333 148 068,68 грн. (в т.ч. за кредитним договором № 11 від 04.03.2014 у сумі 253 244 447,43 грн., з яких: 242 170 324,78 грн. - заборгованість за кредитом; 10 840 741,51 - заборгованість за відсотками; 233 381,14 грн. - заборгованість за пенею за простроченими відсотками; 30 000,00 грн. - штраф), та віднесено зазначені вимоги до сьомої черги. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи витягом з офіційного веб-сайту ФГВФО та довідкою № 143/06-1 від 20.02.2017, наданою ПАТ "КБ "Актив-Банк".
Позивач вказує, що ПАТ "КБ "Актив-Банк", всупереч положенням чинного законодавства України, не вчинялись дії щодо перерахування в повному обсязі на користь НБУ грошових коштів, отриманих від боржників в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, майнові права за якими знаходяться в заставі у позивача. Так, позивач стверджує, що станом на 17.10.2016 на рахунок відповідача від юридичних та фізичних осіб надійшли грошові кошти у розмірі 11 403 407,06 грн. в погашення заборгованості за основним боргом за заставленими кредитами. Проте, відповідач перерахував на користь НБУ лише частину вказаних грошових коштів - в сумі 3 351 072,73 грн., тому позивач вважає, що у відповідача виникла заборгованість в розмірі 8 052 334,33 грн. Вказане, на думку позивача, свідчить про порушення прав НБУ як кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, на позачергове отримання коштів, що надійшли в рахунок погашення заборгованості за заставленими кредитами.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду) тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
Частинами першою та третьою статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Відповідно до частин першої та другої статті 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.
Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у передбаченій частиною 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" черговості.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги (ч. 4 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Судом першої інстанції вірно враховано приписи Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 (далі - Положення), яке регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Згідно п. 6.1 глави 6 розділу V Положення (в чинній редакції) кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом (уповноваженою особою Фонду на ліквідацію у разі делегування їй відповідних повноважень) на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній у вказаному пункті.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги (п. 6.2 глави 6 розділу V Положення).
Відповідно до п. 6.6 глави 6 розділу V Положення уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює задоволення вимог кредиторів кожної черги за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду.
Таким чином, задоволення вимог кредиторів кожної черги має здійснюватись уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку у порядку, встановленому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду, якою погодження на перерахування коштів від ПАТ "КБ "Актив-Банк" на Національного банку України не надавалось, оскільки останній включений до реєстру вимог кредиторів у сьому чергу.
На час розгляду справи відбувається задоволення вимог третьої черги вимог кредиторів.
Водночас, доказів оскарження позивачем в судовому порядку рішення Фонду про віднесення його кредиторських вимог до сьомої черги відповідно до вимог ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" матеріали справи не містять.
Разом з тим, звертаючись з позовом до суду, позивач стверджував, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" повинна була позачергово перерахувати кошти, які надійшли від погашення позичальниками (фінансовими та майновими поручителями) заборгованості за заставленими кредитами згідно з Договорами застави, чого останнім всупереч положень ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 2.21 глави 2 розділу V Положення здійснено не було.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.
Аналогічні приписи містить пункт 6.14 глави 6 розділу V Положення, а саме:
Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень).
У разі продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої Законом.
Згідно п. 2.21 глави 2 розділу V Положення уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку зобов'язана обліковувати на окремому аналітичному рахунку кошти (крім коштів у якості відшкодування витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна банку, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів Фонду), що надійшли від:
реалізації майна (майнових прав), переданого в іпотеку (заставу);
погашення заборгованості за кредитами банку, майнові права за якими передано в заставу;
погашення цінних паперів, переданих в заставу;
погашення заборгованості за іншими забезпеченими зобов'язаннями банку.
Такі кошти перераховуються уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку в рахунок погашення зобов'язань банку за кредитами після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси.
Таким чином, починаючи з моменту прийняття НБУ рішення про ліквідацію банку, в уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку виникає обов'язок обліковувати на окремому аналітичному рахунку кошти, що надійшли, зокрема, від погашення заборгованості за кредитами банку, майнові права за якими передано в заставу НБУ, що і було належним чином проведено відповідачем та перераховано позивачу відповідно до Договорів застави грошові кошти в розмірі, передбаченому п. 3.4.6 Договорів застави, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Зокрема, пунктами 3.4.6 Договорів застави було визначено, що у разі погашення заборгованості за кредитними договорами, протягом 2 робочих днів після отримання коштів від боржників, заставодавець зобов'язаний перерахувати в погашення заборгованості за кредитом кошти у сумі не менше 35% від отриманої в погашення за кредитами І категорії якості та 25% від суми, отриманої в погашення за кредитами ІІ категорії якості.
Згідно приписів статті 52 Закону України "Про заставу", при одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.
Отже, на виконання вимог наведеної норми, грошові кошти, отримані за кредитними договорами, права яких передано в заставу позивачу, повинні бути освоєнні відповідно до п. 3.4.6 Договорів застави з урахуванням категорії кредиту, за яким здійснюється погашення.
Наразі, задоволення позову про перерахування НБУ спірних коштів може призвести до порушення прав інших кредиторів відповідача, які б отримали задоволення кредиторських вимог у разі врахування умов п. 3.4.6 Договорів застави (перерахування на користь позивача лише 25/35% отриманих коштів), оскільки розмір забезпечення більше ніж в п'ять разів перевищує заборгованість відповідача перед позивачем).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №910/20125/16.
Судом також враховано, згідно приписів частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.
Позачергове задоволення можливе за умови звернення заставодержателем стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримання задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом), та у разі продажу Фондом заставленого майна (активів), при цьому, кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. Наразі, у спірних відносинах відбулось добровільне погашення боргу позичальниками відповідача, що не є зверненням стягнення на заставне майно або відчуженням предмету застави Фондом/уповноваженою особою Фонду на ліквідацію відповідача, що, в свою чергу, виключає можливість позачергового задоволення вимог позивача.
Щодо тверджень апелянта про те, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після затвердження результатів інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси відповідача, самостійно, тобто без попереднього погодження виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вчиняє дії щодо задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, зокрема, забезпечених кредиторів, оскільки Фонд делегував повноваження Уповноваженій особі Фонду, колегія суддів зазначає наступне.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначений ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з частиною 3 якої майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 було затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Згідно з п.п.6.6, 6.14 вказаного Положення Уповноважена особа Фонду здійснює задоволення своїх вимог кредиторів кожної черги за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду. Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень). У разі продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої Законом.
На виконання вказаної норми ніяким чином не впливає делегування Фондом своїх повноважень Уповноваженій особі, оскільки остання повинна діяти в межах і спосіб, передбачений законодавством, а відтак місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов'язковою умовою для задоволення вимог кредитора, у тому числі позивача, є погодження з виконавчою дирекцією Фонду. Натомість, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження отримання погодження виконавчої дирекції Фонду, яке б надавало право Уповноваженій особі задовольнити вимоги позивача, перерахувавши грошові кошти у сумі 8 052 334,33 грн., вимоги про стягнення яких є предметом розгляду у даній справі.
Стягнення коштів з банку, який перебуває у стані припинення, відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20.01.2016 у справі №6-2001чс15, є неможливим (введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь - який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).
Отже, в період здійснення ліквідаційної процедури банку, задоволення вимог до банку здійснюється виключно в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а погашення кредиторських вимог в порушення вказаної ст. 52 Закону - не допускається, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.12.2016 у справі №333/4924/15-ц.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в аналогічних справах суди приходили до аналогічних висновків, а саме постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 у справі №910/20787/16, постанови Вищого господарського суду у справах №910/16685/16, №910/19292/16, №910/19738/16, №910/19739/16.
З огляду на наведене та на відсутність в діях Уповноваженої особи гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" порушень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позовні вимоги Національного банку України щодо зобов'язання відповідача перерахувати кошти на користь Національного банку України вважаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо посилань апелянта на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі №910/8132/17, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки предметом спору у справі №910/8132/17 є вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів 7 черги погашення кредиторських вимог позивача на загальну суму 1 432 549 832,60 грн., зобов'язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача на загальну суму 1 438 976 238,43 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" та зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за відповідним кредитним договором, натомість у даній справі №910/19923/16 предметом спору є стягнення грошових коштів, тобто обставини, які були предметом дослідження у справі №910/8132/17 відрізняються від обставин, які виникли у даній справі.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 20.06.2018 у справі №910/20125/16 зазначив: «Верховний Суд України у постанові від 21.12.2016 у справі №333/4924/15ц дійшов висновку про те, що стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів, отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог до банку здійснюється в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, а також про те, що погашення вимог кредитора на порушення порядку, визначеного у статті 52 Закону, не допускається. Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від даного висновку.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі №910/8132/17 зазначив, що аналіз відповідних положень Закону свідчить, що встановлені цим Законом черговість та порядок задоволення вимог кредиторів банку жодним чином не суперечать відповідним приписам щодо позачергового задоволення вимог заставодержателя за рахунок майна банку, що є предметом застави. Отже, віднесення кредиторських вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, у тому числі й забезпечених заставою, не позбавляє позивача права на позачергове задоволення відповідних вимог за рахунок цього майна у встановленому чинним законодавством порядку».
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Доводи відповідача та третьої особи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу та в інших додатково поданих поясненнях, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №910/19923/16.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271 п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №910/19923/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №910/19923/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19923/16 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 07.08.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров