вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"01" серпня 2018 р. Справа№ 910/4392/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Гончарова С.А.
Скрипки І.М.
при секретарі Майданевич Г.А.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 01.08.2018р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018
у справі № 910/4392/18 (суддя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"
про стягнення 44 714,11 грн.-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволнні позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.07.2018 апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 та призначено до розгляду на 01.08.2018.
В судове засідання 01.08.2018 сторони своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомлені, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційних скарг на ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено (редакція з 15.12.2017), що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.10.2017 та 10.10.2017 ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" як вантажовідправник по залізничним накладним № 52324100 від 08.10.2017, № 52349313 від 10.10.2017 та № 52362811 від 10.10.2017 здійснило відправлення вагонів, зокрема, вагони з вугіллям кам'яним марки г-газовий № 55199376, № 53519047, № 53065116 зі станції Добропілля Донецької залізниці на станцію Бурштин Львівської залізниці одержувачу ПАТ "ДТЕК Західенерго" Бурштинська ТЕС.
На станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на вагонних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагоні № 55199376 не відповідає масі, вказаній у накладній, про що складено комерційний акт № 450003/361/375 від 10.10.2017.
На станції Красноармійськ Донецької залізниці залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на вагонних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагонах № 53519047 та № 53065116 не відповідає масі, вказаній у накладних, про що складено комерційні акт № 482004/373/379 від 11.10.2017 та № 482004/374/380 від 11.10.2017 відповідно.
Позивач вказує, що даний спір виник у зв'язку з наявністю, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 44 714,11 грн.
У відповідності до змісту ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як визначено ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Згідно з ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Частиною 3 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Матеріалами справи (накладні № 52324100 від 08.10.2017, № 52349313 від 10.10.2017 та № 52362811 від 10.10.2017) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) від Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення.
У відповідності до приписів ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Як передбачено ч. 1 ст. 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут залізниць України), залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Статтею 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладними № 52324100 від 08.10.2017, № 52349313 від 10.10.2017 та № 52362811 від 10.10.2017, виявлено його часткову втрату у вагонах № 55199376, № 53519047 та № 53065116, на підтвердження чого перевізником складено відповідний комерційний акт.
А саме, зі змісту комерційного акту № 450003/361/375 від 10.10.2017 вбачається, що на підставі акту загальної форми станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці № 10311 від 09.10.2017, проводилось комісійне переважування вагону № 55199376. За документом значиться: вантаж "вугілля кам'яне марки Г - газове, марка - Г (Г2) 0-100", насипом, в вологому стані, навантаження на рівні бортів, маркований, одна борозна повздовжнього катку ущільнювача, вага брутто - не вказана, тара - 23 800 кг, нетто - 67 100 кг. При переважуванні вагону виявилось: вага брутто - 84 200 кг, тара за документом - 23 800 кг, нетто - 60 400 кг, що менше ваги вказаної в документі на 6 700 кг. Навантаження нижче бортів на 20-30 см, маркування із застосуванням катку. За рухом поїзду над 1-3, 5-7 люками маються поглиблення вантажу довжиною по 4,5 м, по ширині вагону, глибиною по 0,4 м. В місцях поглиблень маркування відсутнє. В технічному відношенні вагон справний. Вагон без торцових дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті. Течі вантажу немає. При повторному зважуванні вагона вага підтвердилась.
Також, зі змісту комерційного акту № 482004/373/379 від 11.10.2017 вбачається, що на підставі акту загальної форми № 115 в/ст. від 11.10.17 станції Покровськ Донецької залізниці була проведена перевірка маси вантажу у вагоні 53519047. В документі зазначено: брутто відсутнє, тара 22 200 кг, нетто 68 300 кг. При переважуванні вагону виявилось: вага брутто - 82 500 кг, тара за документом - 22 300 кг, нетто - 60 200 кг, що менше ваги вказаної в документі на 8 100 кг. Поверхня вантажу на рівні бортів, вкатана, маркування 1 повздовжньою борозною, потаптано. Виїмка з 1 по 5 люк 700см х 80см х 40-50 см, маркування порушено. Люка зачинені, течі вантажу немає. Вагон прибув в технічному стані справний.
Також, зі змісту комерційного акту № 482004/374/380 від 11.10.2017 вбачається, що на підставі акту загальної форми № 1514 в/ст від 11.10.17 станції Покровськ Донецької залізниці була проведена перевірка маси вантажу у вагоні 53065116. В документі зазначено: брутто відсутнє, тара 23 300 кг, нетто 69 600 кг. При переважуванні вагону виявилось: вага брутто - 84 700 кг, тара за документом - 23 300 кг, нетто - 61 400 кг, що менше ваги вказаної в документі на 8 200 кг. Поверхня вантажу нижче бортів на 10 см, вкатана, маркування 1 повздовжньою борозною, потаптано. Виїмка з 1 по 5 люк 750см х 250 см - 280 см х 40-60 см, над 6, 7 люками 300 см х - 280 см х 30 см маркування порушено. Люка закриті, течі вантажу немає. Вагон прибув в технічному стані справний.
Зазначені комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому вірно прийняті місцевим господарським судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних № 52324100 від 08.10.2017, № 52349313 від 10.10.2017 та № 52362811 від 10.10.2017, фактичній масі вантажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Згідно з ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Як передбачено частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).
У відповідності до приписів ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Як встановлено ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що всупереч викладеному вище, враховуючи обставини, встановлені у комерційних актах № 450003/361/375 від 10.10.2017, № 482004/373/379 від 11.10.2017 та № 482004/374/380 від 11.10.2017, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.
Як передбачено ст. 115 Статуту залізниць України, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Матеріали справи, на підтвердження вартості втраченого вантажу містять копію довідки, яка підписана генеральним директором та начальником відділу економіки та фінансів Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ", яка в силу положень ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України, та ст.ст. 114, 115 Статуту є належним та допустимим доказом визначення вартості вантажу.
Позивачем правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Відповідно до п. "г" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Як визначено п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
Позивачем, з урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу, оскільки з перевізних документів вбачається, що вантаж - кокс доменний був відправлений у вологому стані.
Враховуючи викладене та перевіривши розрахунок ціни позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 44 714,11 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/4392/18 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4392/18 повернути до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.А. Гончаров
І.М. Скрипка
Повний текст постанови складено 07.08.2018