79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.08.2018р. Справа № 914/1101/18
місто Львів
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81701)
про:стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки
Суддя: Цікало А. І.
При секретарі: Зубко С. В.
Представники:
Позивача:не з'явився
Відповідача:не з'явився
15.06.2018 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 1166 поступила позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки.
Позовна заява подана до Господарського суду Львівської області на підставі п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 10 та абз. 4 ч. 8 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у зв'язку з тим, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (відповідача).
Ухвалою суду від 20.06.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання для розгляд справи по суті призначено на 02.08.2018 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З ініціативи суду, сторони були належно повідомленні про місце, дату та час судового засідання.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
23.07.2018 р. до суду за вх. № 27345/18 від позивача надійшла заява від 19.07.2018 р. про розгляд справи за відсутністю позивача.
02.08.2018 р. до суду за вх. № 28526/18 від представника позивача надійшла заява від 02.08.2018 р., в якій повідомляється, що після подачі позову до суду відповідач перерахував позивачу на картку для виплат такі суми: 05.06.2018 - 788 грн. 59 коп., 31.07.2018 - 1660 грн. 48 коп. Таким чином, станом на час розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати складає 22251 грн. 57 коп.
Пунктом 2) частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У даному випадку суд розцінює заяву позивача від 02.08.2018 р. як заяву про зменшення позовних вимог та розглядає справу з урахуванням нової ціни позову.
Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника в судове засідання не повідомив.
Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
ОСОБА_1 (позивач) перебував у трудових відносинах із Публічним акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (відповідачем) та перебував на посаді інженера по організації та нормуванню праці (економіст).
Відповідно до наказу № 124-к від 03 травня 2017 року позивач звільнений згідно п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін.
Відповідно до довідки відповідача від 19.04.2018 р. № 77, заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем за період з квітня 2015 року по листопад 2016 року станом на 19.04.2018 р. становить 26119,38 грн.
Як стверджує позивач, після видачі довідки від 19.04.2018 р. № 77, 27.04.2018 р. відповідач перерахував позивачу 1418,74 грн.
У зв'язку з тим, що з вини відповідача позивачу не виплачено всіх належних сум, позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 24700,64 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку починаючи з 03 травня 2017 року до проведення остаточного розрахунку або ухвалення рішення суду.
Після звернення з позовом до суду, відповідач перерахував позивачу на картку для виплат такі суми: 05.06.2018 - 788 грн. 59 коп., 31.07.2018 - 1660 грн. 48 коп. Таким чином, станом на час розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати складає 22251 грн. 57 коп.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Відповідно до абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що спори стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати вирішуються господарським судом шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство. Спори цієї категорії кредиторів з поточними грошовими вимогами до боржника до визнання боржника банкрутом вирішуються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, проте в окремому позовному провадженні.
З аналізу наведених норм випливає, що до визнання боржника банкрутом, спори з поточними вимогами до боржника, зокрема, щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, розглядаються в окремому позовному провадженні господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому, законодавчо не встановлено та зі змісту ч. 8. ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не випливає, що така справа повинна розглядатись в окремому позовному провадженні саме тим складом суду (суддею), в провадженні якого перебуває справа про банкрутство щодо боржника.
Провадження у справі № 914/4160/14 про банкрутство ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» порушено 10.12.2014 р., і станом на сьогоднішній день справа перебуває на стадії судової процедури санації (тобто відповідача - Публічне акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» не визнано банкрутом).
Позов ОСОБА_1 заявлено до винесення господарським судом постанови про визнання відповідача банкрутом, а вимоги позивача виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, тобто є поточними вимогами.
Відтак суд дійшов висновку, що даний позов, відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 10 та абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягає розгляду Господарським судом Львівської області в окремому позовному провадженні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, яка включає: основну заробітну плату (винагорода за виконану роботу); додаткову заробітну плату (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці - доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Те що на день звільнення позивача 03 травня 2017 року існувала заборгованість по виплаті заробітної плати та те, що при звільнені відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, підтверджується довідкою № 77 від 19 квітня 2018 року, виданою відповідачем - ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», згідно якої заборгованість перед ОСОБА_1, яка виникла по виплаті заробітної плати за період з квітня 2015 р. по листопад 2016 р. станом на 19.04.2018 складає 26119,38 грн.
Після видачі довідки № 77 від 19 квітня 2018 року, відповідач перерахував позивачу 3867,81 грн. трьома платежами, а саме: 27.04.2018 - 1418,74 грн., 05.06.2018- 788,59 грн. та 31.07.2018 - 1660,48 грн.
Таким чином, станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати становить 22251,57 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, закон прямо покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок зі звільненим працівником - виплатити всі суми, що належать йому. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно з п. 21 вказаної постанови, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).
Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) (надалі - Порядок обчислення середньої заробітної плати) встановлено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки № 78 від 19 квітня 2018 року, виданою відповідачем - ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2420 грн. 00 коп.
З врахуванням вимог законодавства, судом здійснено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день прийняття рішення (03 травень 2017 року - 02 серпня 2018 року включно).
Розрахунок здійснено за формулою: Сз = Сдзп х Крд, де:
Сз- середній заробіток за весь час затримки по день прийняття рішення,
Сдзп - середньоденна заробітна плата,
Крд - кількість робочих днів за період затримки (згідно норм робочого часу з 03 травня 2017 року по 02 серпня 2018 року включно).
Середньоденна заробітна плата розрахована за формулою: Сдзп = Смзп/Крд, де:
Сдзп - середньоденна заробітна плата,
Смзп - середньомісячна заробітна плата (згідно довідки - 2420,00 грн.),
Крд - кількість робочих днів в місяці.
Середньоденна заробітна плата становить 118,05 грн. (2420 грн. х 2 місяці / 41 робочий день за два місяці що передували звільненню).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки по день прийняття рішення (03 травень 2017 року - 02 серпня 2018 року включно) становить 36831,60 грн. (118,05 грн. середньоденна заробітна плата х 312 робочих днів за період 03.05.2017 - 02.08.2018).
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 25 постанови пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 роз'яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Згідно правової позиції Верховного суду України у справі за № 6-409 цс 16 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.04.2016 р.): непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з позивачем, то враховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Враховуючи те, що до прийняття рішення у справі відповідач не здійснив остаточного розрахунку з позивачем, відтак, строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, позивачем не пропущено.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України).
Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 02.08.2018 р., про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 22251 грн. 57 коп. та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 36831 грн. 60 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та при поданні позову до суду судовий збір не сплачувався, судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід державного бюджету.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 3, 7, 11, 20, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 237, 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 22251 грн. 57 коп. та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку у 36831 грн. 60 коп. - задоволити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81700; ідентифікаційний код 00278801) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 22251 грн. 57 коп. заборгованості по заробітній платі та 36831 грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81700; ідентифікаційний код 00278801) в дохід державного бюджету України (отримувач коштів: УК у Личаківському районі м.Львова/Личаківський/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: 34315206083083, код класифікації доходів бюджету: 22030101; код ЄДРПОУ Господарського суду Львівської області: 03499974) 1762 грн. 00 коп. судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили
Повне рішення складено 07 серпня 2018 року.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Цікало А.І.