ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2018Справа № 910/1675/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали справи
за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест»
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-ДС 1»
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Представники учасників процесу:
від позивача Ніколенко О.В. (за дов.)
від відповідача не прибув
від третьої особи не прибув
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» до товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майнові права за позивачем.
Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.
04.02.2010 публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» (банк) та товариство з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» (позичальник) уклали кредитний договір № 2-27/1-10 (далі - Кредитний договір). В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» та товариство з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» уклали договір іпотеки майнових прав № 2-47/1-10/1 від 04.02.2010 та договір іпотеки майнових прав № 2-47/1-10/2 від 04.02.2010, за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку відповідні майнові права. Позичальник належним чином умови Кредитного договору не виконував. Так як в іпотечних договорах міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань, позивач вважає, що суд має визнати за позивачем право власності на відповідні майнові права.
Суд своєю ухвалою суду від 05.02.2016 повернув позовну заяву заявнику без розгляду.
29.02.2016 Київський апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.02.2016.
25.03.2016 Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі, залучив до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-ДС 1».
Відповідач позовні вимоги відхилив у повному обсязі, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про задоволення вимог у порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», не надав суду доказів звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису чи вчинення йому відповідачем перешкод у реалізації права на задоволення своїх вимог.
Крім того, набуття права власності за рішенням суду можливе лише у передбачених статтями 335 та 376 Цивільного кодексу України випадках. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав.
Також відповідач зазначив, що в даному випадку слід визначити вартість майнових прав на кожен об'єкт окремо.
10.05.2016 Господарський суд міста Києва призначив судову експертизу, проведення якої доручив товариству з обмеженою відповідальністю «Агенція судових експертиз», з метою з'ясування питання, яка ринкова вартість відповідних майнових прав.
Матеріали справи повернулись до суду з висновком № 07.8/17 від 07.08.2017 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи.
13.09.2017 суд поновив провадження у справі.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» подало клопотання про призначення у справі повторної судової експертизи, оскільки, за твердженням позивача, оцінювач оцінив майно, що є предметом іпотеки, у 152 рази більше, ніж воно було оцінене у 2016 році, при цьому будівництво об'єкту, майнові права в якому передані в іпотеку банку та відносно яких здійснювалась оцінка, взагалі припинено.
У зв'язку тим, що виникла необхідність проведення експертизи з врахуванням поданих позивачем заперечень, суд призначив по справі повторну судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертів постави питання про ринкову вартість відповідних майнових прав.
Київський науково-дослідний інституту судових експертиз повернув матеріали до Господарського суду міста Києва без виконання експертизи, у зв'язку з несплатою.
15.05.2018 суд поновив провадження у справі, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Позивач подав клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Суд відхилив клопотання позивача, оскільки відсутні обставини, які свідчать про те, що рішення у справі може вплинути на права або обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо однієї із сторін.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
04.02.2010 публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик» (банк) та товариство з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» (позичальник) уклали кредитний договір № 2-27/1-10 (далі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого (з урахуванням змін), позичальникові було надано кредит у сумі 26 555 574,00 грн. строком користування кредитом 3 роки з 04.02.2010 до 04.02.2014, зі сплатою відповідних відсотків за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором позивачі та відповідач 04.02.2010 уклали:
1. Договір іпотеки № 2-47/1-10/1 (далі - Договір іпотеки-1), за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку майнові права на машиномісця (паркінг), які належать іпотекодавцю, за строковими зобов'язаннями за договором № 3-01/06 від 11.01.2006, укладеним між іпотекодавцем та закритим акціонерним товариством «Форум-ДС), яке виступає боржником по відношенню до іпотекодавця.
Відповідно до умов інвестиційного договору, з усіма додатками та змінами до нього, які є невід'ємною частиною, в тому числі додаткового договору до договору № 3-01/06 від 11.01.2006, укладеного між іпотекодавцем та закритим акціонерним товариством «Форум-ДС» 30.10.2008, іпотекодавець має право вимагати отримання та отримати у власність 88 машиномісць (паркінг), які будуть збудовані та розташовані за будівельною адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 115-А (сто п'ятнадцять літера «А»), загальною площею за проектом не менше, ніж 1 176,18 кв.м., а саме:
- у паркінгу № 3:
паркінг № 26, загальною площею 13,50 кв.м., паркінг № 38, загальною площею 20,50 кв.м., паркінг № 45, загальною площею 15,50 кв.м., паркінг № 46, загальною площею 15,50 кв.м., паркінг № 48, загальною площею 16,40 кв.м.
- у загальному паркінгу № 1:
паркінг № 4 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 5 загальною площею 10.50 кв.м.; паркінг № 6 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 7 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 8 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 9 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 10 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 11 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 12 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 13 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 14 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 15 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 16 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 17 загальною площею 11,44 кв.м.; паркінг № 18 загальною площею 11,44 кв.м.; паркінг № 19 загальною площею 8,80 кв.м.; паркінг № 20 загальною площею 8,80 кв.м.; паркінг № 21 загальною площею 14,40 кв.м.; паркінг № 22 загальною площею 14,40 кв.м.; паркінг № 23 загальною площею 9,80 кв.м.; паркінг № 24 загальною площею 14,70 кв.м.; паркінг № 25 загальною площею 14,70 кв.м.; паркінг № 26 загальною площею 9,24 кв.м.; паркінг № 27 загальною площею 9,24 кв.м.; паркінг № 28 загальною площею 13.25 кв.м.; паркінг № 29 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 30 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 31 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 32 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 33 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 34 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 35 загальною площею 12.25 кв.м.;
- у загальному паркінгу № 2:
паркінг № 3 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 4 загальною площею 10.5 кв.м.; паркінг № 5 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 6 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 7 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 8 загальною площею 10,50 кв.м.; паркінг № 9 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 10 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 11 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 12 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 13 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 14 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 15 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 16 загальною площею 11,28 кв.м.; паркінг № 17 загальною площею 10,58 кв.м.; паркінг № 18 загальною площею 11,50 кв.м.; паркінг № 19 загальною площею 11,50 кв.м.; паркінг № 20 загальною площею 11,52 кв.м.; паркінг № 21 загальною площею 11,52 кв.м.; паркінг № 22 загальною площею 11,52 кв.м.; паркінг № 23 загальною площею 11,52 кв.м.; паркінг № 24 загальною площею 14,40 кв.м.; паркінг № 25 загальною площею 14,40 кв.м.; паркінг № 26 загальною площею 9,80 кв.м.; паркінг № 27 загальною площею 14,70 кв.м.; паркінг № 28 загальною площею 13,80 кв.м.; паркінг № 29 загальною площею 9,24 кв.м.; паркінг № 30 загальною площею 9,24 кв.м.; паркінг № 31 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 32 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 33 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 34 загальною площею 12,25 кв.м.; паркінг № 35 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 36 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 37 загальною площею 13,25 кв.м.; паркінг № 38 загальною площею 13,25 кв.м.;
- у верхньому рівні, паркінг № 2:
паркінг № 3 загальною площею 20,80 кв.м.; паркінг № 7 загальною площею 19.70 кв.м.; паркінг № 9 загальною площею 27,70 кв.м.; паркінг № 10 загальною 27,90 кв.м.; паркінг № 11 загальною площею 16,80 кв.м.; паркінг № 16 загальною площею 20,60 кв.м.; паркінг № 35 загальною площею 17,40 кв.м.;
- у верхньому рівні, паркінг № 4:
№ 8 загальною площею 20,70 кв.м.; паркінг № 15 загальною площею 27,80 кв.м.; паркінг № 21 загальною площею 20,80 кв.м.; паркінг № 23 загальною площею 16,20 кв.м.; паркінг № 26 загальною площею 17,30 кв.м.; паркінг № 32 загальною площею 14,70 кв.м.; паркінг № 33 загальною площею 17,20 кв.м.; № 42 загальною площею 17,00 кв.м.
2. Договір іпотеки № 2-47/1-10/2 (далі - Договір іпотеки-2)
За умовами пункту 1.1. Договору іпотеки-2, відповідач передав позивачу в іпотеку майнові права на вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, які належать іпотекодавцю, за строковими зобов'язаннями за договором № 3-01/06 від 11.01.2006, укладеним між іпотекодавцем та закритим акціонерним товариством «Форум-ДС». Відповідно до умов інвестиційного договору, з усіма додатками та змінами до нього, які є його невід'ємною частиною, в тому числі додаткового договору до договору № 3-01/06 від 11.01.2006, укладеного між іпотекодавцем та закритим акціонерним товариством «Форум-ДС 30.10.2008, іпотекодавець має право отримати у власність вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, що будуються за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 115-А (сто п'ятнадцять літера «А»), та розташовані з першого по десятий поверхи трьох та десятиповерхових будівель, загальною площею 9 821,22 кв.м., а саме: прибудовані нежитлові приміщення в секції 3 площею 6 809,53 кв.м., зокрема магазин площею 3 252,73 кв. м.; спортивний клуб площею 458,28 кв.м.; кафе 258,26 кв.м.; офіси площею 2 840,26 кв.м. та вбудовані нежитлові приміщення в секціях 1 та 2, зокрема: магазин площею 208,29 кв.м.; офіси площею 2 803,40 кв.м..
Позичальник належним чином зобов'язання за Кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 02.02.2016 заборгованість відповідача становила 28 014 512,45 грн., з яких: 26 555 574,00 грн. - сума кредиту, 1 458 938,45 грн. - проценти за користування кредитними коштами за період з 01.04.2012 до 28.02.2014.
Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В іпотечних договорах міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
Зокрема, у п. 5.1 іпотечних договорів сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов Кредитного договору та в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим Договором, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у порядку передбаченому законодавством України (на підставі рішення суду, вчинення виконавчого напису нотаріуса, в судовому порядку) або за згодою сторін.
На вимогу іпотекодержателя предмет іпотеки може бути реалізований без застосування процедури звернення стягнення. Іпотекодавець погоджується з тим, що за вказівною іпотеко держателя предмет іпотеки повинен бути реалізований або переданий на реалізацію третім особам, а виручені кошті направлені на погашення заборгованості за Кредитним договором (п. 5.3 договорів іпотеки).
У пункті 5.4 договорів іпотеки передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя може також здійснюватися шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя. Іпотекодавець погоджується з тим, що предмет іпотеки може перейти у власність іпотекодержателя на його вимогу. У цьому випадку остаточна оцінка предмета іпотеки визначається на момент передачі предмета іпотеки за згодою сторін, а при виникненні спору - шляхом незалежної експертної оцінки, яка буде здійснюватися суб'єктом оціночної діяльності на вибір іпотекодержателя
Тобто сторони, підписавши іпотечні договори, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Отже чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:
1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;
2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;
3) публічність державної реєстрації прав;
4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;
5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Право власності, які і будь-яке суб'єктивне право, виникає за наявності певних юридичних фактів. Дані юридичні факти, які утворюють правовідносини власності, поділяються на первісні і похідні.
За первісних фактів право власності виникає на річ вперше, за похідних - право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.
Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.
У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.
Тобто, підставою для звернення до суду з позов про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Водночас, за відсутності права власності у позивача на майнові права, що сторони визнають, його вимога про визнання права власності фактично пов'язана зі зміною власника за рішенням суду.
У зв'язку з цим суд констатує, що відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавством України не надано повноважень суду змінювати власника.
З огляду на це, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» до товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судові витрати покласти на публічне акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик».
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 06.08.2018.
Суддя С. А. Ковтун