ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.07.2018Справа № 910/4132/17
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція";
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг Ді Сі";
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України;
Простягнення 168 795,73 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача:Мельник Е.О., довіреність 19.06.2018 № 51;
Від відповідача: Гайдар С.А., довіреність 29.06.2016;
Від третьої особи-1:не з'явився;
Від третьої особи-2:Мальцев С.С., довіреність від 04.06.2018 № 7/8-551.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" звернулося до суду з позовом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг Ді Сі" 156 778,33 грн. вартості безпідставно набутого майна, а саме: теплової енергії за період з 01.07.2014 по 18.03.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2017 відкрито провадження у справі № 910/432/17.
Ухвалою від 18.05.2017 за клопотанням представника позивача у справі було продовжено строк розгляду справи в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
01.06.0217 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог № 09/юр/914 від 31.05.2017, відповідно до якої заявленими до стягнення є 168 795,73 грн. вартості безпідставно набутого майна, а саме: теплової енергії за період з 01.07.2014 по 18.03.2016 проте за іншим тарифом відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01.02.2017 № 151.
Ухвалою від 18.05.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, ухвалою від 12.09.2017 залучено третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Згідно з ухвалою від 23.01.2018 судом було постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження відповідно до Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017, з призначенням підготовчого провадження.
Ухвалою від 06.02.2018 за клопотанням позивача справі було призначено експертизу для визначення кількості використаної відповідачем теплової енергії у спірний період, а провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи.
У зв'язку з поверненням матеріалів справи до суду з експертної установи без виконання, ухвалою від 23.04.2018 провадження у справі було поновлено зі стадії підготовчого засідання, яке призначено на 29.05.2018.
29.05.2018 в підготовчому засіданні оголошувалася перерва.
У підготовчому засіданні 14.06.2018 постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду на 26.06.2018.
26.06.2018 та 17.07.2018 в судових засіданнях оголошувалася перерва.
Під час розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач як власник нежитлового приміщення у будинку № 1-А по вул. Двінській у м. Києві без достатньої правової підстави споживач теплову енергію у період з01.07.2014 по 18.03.2016, а тому повинен відшкодувати її вартість в порядку ст. 1212 та ст. 1213 Цивільного кодексу України як вартість безпідставно набутого майна.
Представник відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність вимог за ст. 1212 Цивільного кодексу України, безпідставність визначення періоду прострочення з 01.07.2014 по 30.04.2015 через наявність судового рішення у справі № 910/20211/15, неправомірність застосування завищеного коефіцієнту теплового навантаження та розміру опалювальної площі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
З 01.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького та Дніпровського району у м. Києві, згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, серед іншого і будинок № 1-А по вул. Двінській у м. Києві.
У період з липня 2013 по березень 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг Ді Сі" було власником нежитлових приміщень у будинку № 1-А по вул. Двінській у м. Києві (групи приміщень № 157 загальною площею 225,6 кв м), що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14.12.2015 № 49747098 та від 11.07.2016 № 63225677.
Стверджуючи, що у нежитлові приміщення, які належали відповідачеві, поставлялася теплова енергія та здійснювалося гаряче водопостачання, позивач зазначає, що відповідач безпідставно отримав у власність послугу з постачання теплової енергії внутрішньо будинковими мережами, оскільки порушуючи чинне законодавство (ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції від 24.06.2014) не уклав договір про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання, послуги споживав, проте не оплачував їх.
Матеріалами справи підтверджується достовірність тверджень позивача щодо обставин перебування у власності відповідача вказаних нежитлових приміщень, подача теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, у тому числі в опалювальні періоди 2014/2015, 2015/2016 років, а також обставини підключення належних відповідачеві приміщень до внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання (інформаційні довідки з відповідних державних реєстрів, лист Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 25.05.2016 № 103/32-3042, наряди на включення житлових будинків приєднані до позовної заяви).
Звертаючись до суду з позовною заявою в порядку ст. 1212 та ст. 1213 Цивільного кодексу України позивач зазначає, що оскільки повернення безпідставно набутого (послуг з постачання теплової енергії) блага є неможливим, з відповідача підлягає до стягнення вартість таких послуг.
Проаналізувавши правові позиції сторін та з'ясувавши обставини справи, суд дійшов до висновку, що фактично між позивачем та відповідачем виникли правовідносини із надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (тут і надалі - в редакції, чинній у період, щодо якого заявлені позовні вимоги) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. До комунальних послуг віднесено результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки відповідач був власником нежитлових приміщень, які мали підключення до внутрішньо будинкових мереж опалення і водопостачання, а позивач здійснював надання таких послуг до будинку, де розміщувалися належні відповідачеві приміщення, що підтверджується належними та допустимими засобами доказування, слід вважати, що між сторонами мали місце правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг проте без наявності укладеного в установленому порядку договору про надання таких послуг.
Під час розгляду спору по суті відповідач не заперечив факт поживання ним послуг опалення та гарячого водопостачання, незгода мала місце відносно коефіцієнту теплового навантаження, розміру опалювальної площі, а також періодів споживання.
Згідно зі ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживачем відповідно до названого Закону визнається фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Разом з тим, відсутність письмово оформленої двосторонньої угоди про надання житлово-комунальних послуг не позбавляє споживача обов'язку з оплати фактично спожитих послуг, оскільки у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, твердження позивача про споживання надаваних ним послуг відповідачем відповідають дійсності, а право на отримання оплати послуг з їх надання - захисту. Проте, суд не вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги відповідно до обраного позивачем способу захисту, оскільки законодавчі норми, які позивач просить застосувати суд, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, у ст. 1212 Цивільного кодекс України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті положення цієї глави (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
З аналізу ст. 1212 Цивільного кодекс України слідує, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- наявне набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- набуття або збереження майна - за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою);
- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Спірні правовідносини сторін не передбачали описаних умов.
Норми про повернення безпідставно одержаного майна застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
У спорі, що розглядається,зобов'язання споживача оплатити надані йому послуги виникло на підставі закону з узгоджених дій як постачальника, так і споживача послуг.
Відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України неодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не тягне за собою його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору про надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законодавством прямо не передбачена.
У зв'язку з викладеним застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 та ст. 1213 Цивільного кодексу України не вбачається за можливе.
При цьому, слід зауважити, що позивач не позбавлений можливості отримати захист своїх порушених прав у передбачений законодавством порядку, зокрема, шляхом заявлення позову про стягнення заборгованості за надані послуги.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, а доводи сторін щодо обсягів споживання, розміру опалювальної площі, періодів споживання послуг залишаються судом без надання правової оцінки.
Судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.08.2018.
Суддя О.В. Мандриченко