справа №813/1347/18
26 липня 2018 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Коморного О.І.
секретар судового засідання Мусій С.В.
за участю:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
представник відповідача Островський С.Ф.Дунас Т.М.
представник третьої особи ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 про визнання протиправними дій Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області та скасування рішення від 02.08.2017 року, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7.
Обставини справи.
Позивач, ОСОБА_6, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій Родатицької сільської ради протиправними та скасування рішення 12 сесії 7 скликання Родатицької сільської ради від 02.08.2017 №483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7».
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач в жовтні 2017 року дізнався, що Родатицькою сільською радою прийнято рішення, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7. Така земельна ділянка, яка планується для передачі у власність ОСОБА_7, є спільним заїздом між присадибами Позивача та ОСОБА_7 Позивачем написано відповідну заяву до сільської ради 24.10.2017, (вхідний у Відповідача від 26.10.2017 №197). На заяву від 26.10.2018 відповідачем 03 листопада 2017 року надано копію рішення від 02.08.2017 №483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7», копію витягу з протоколу засідання ради та поіменного голосування, (лист Відповідача від 03.11.207 №584 з додатками). Аналогічне звернення до Відповідача було написано і іншим суміжником спірної ділянки ОСОБА_8 Позивач вказує, що спірна земельна ділянка належить до земель запасу та така слугує заїздом спільного користування, що неодноразово підтверджувалось рішеннями Відповідача, зокрема, рішенням №909 від 10 серпня 2015 року «Про розгляд звернень ОСОБА_6, ОСОБА_8 та висновку комісії із земельних питань»; рішенням №958 від 16 жовтня 2015 року «Про розгляд звернень ОСОБА_6 та ОСОБА_7»; Актом обстеження від 27.03.2017; Актом обміру меж присадибних земельних ділянок від 06.08.2015; Актом обміру присадибних ділянок від 28.01.2016; листом Відповідача від 23.02.2016 №122. В усіх перелічених документах вказано, що спірна земельна ділянка є спільним заїздом та не може передаватись у власність. Позивач вважає, що фактично прийнявши оспорюване рішення відповідач порушив право Позивача й інших (оскільки, це є спільний заїзд як мінімум між 3-ма суміжниками) доступу та повноцінного використання присадибними ділянками, обслуговування господарських будівель та споруд. Зважаючи на таке, дії відповідача під час прийняття рішення від 02.08.2017 №483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр.ОСОБА_7» є неправомірними, а прийняте рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у поданому відзиві, суть яких зводиться до того ОСОБА_6 не є належним позивачем у справі, оскільки оскаржуваним рішенням жодним чином не порушуються його права. Вказує, що згідно вимог норми ч. 2 ст. 22 Земельного Кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя - господарські шляхи, прогони тощо, а ч. 3 вищевказаної статті надає право категорію вищевказаних земель передавати у власність та надавати у користування для ведення особистого селянського господарства.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, вважає вимоги позивача безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 проти позову заперечив повністю, вважає прийняте рішення правомірним та таким, що жодним чином не порушує прав позивача, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав вступне слово представників позивача, представника відповідача та третьої особи, дослідив подані сторонами докази та
встановив:
Родатицькою сільською радою Городоцького району Львівської області 02.08.2017 року за наслідками розгляду заяви гр.. ОСОБА_7 прийнято рішення №483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7».
Відповідно до вказаного рішення Родатицька сільська рада Городоцького району Львівської області вирішила:
- Надати гр. ОСОБА_7 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га за рахунок земель запасу Родатицької сільської ради для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться біля його присадибної ділянки в с. Родатичі Городоцького району Львівської області.
- Гр. ОСОБА_7 звернутись до суб'єкта господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою згідно із законом, для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
- Гр. ОСОБА_7 погоджений проект землеустрою у порядку встановленому чинним Законодавством України, подати до Родатицької сільської ради для затвердження та передачі земельної ділянки у власність.
Позивач, не погоджується із вказаною ухвалою Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області, оскільки вважає, що земельна ділянка належить до земель запасу та слугує заїздом спільного користування.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст. ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно з положеннями частини третьої наведеної вище статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.
Третя особа в порядку передбаченому ст. ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України звернулася до відповідача із клопотанням (заявою) передати безоплатно у власність земельну ділянку, а відповідач розглянув клопотання третьої особи і своїм рішення, що є предметом спору в даній справі, надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Підстав до відмови відповідачем у наданні такого дозволу третій особі судом не встановлено, а такими підставами могли бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначені підстави, як наведено вище, регламентовані положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.
Тож, оскаржуване рішення, суб'єктом владних повноважень, прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону, з дотриманням встановленої процедури та відповідає усім вимогам зазначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України відповідач мав прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Вирішуючи публічно-правовий спір, суд повинен встановити, в чому полягає порушення прав позивача рішенням відповідача.
В даному випадку, позивач звернувся до суду за захистом, на його думку, порушеного права, обравши спосіб захисту - визнання недійсним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування).
Однак, суд наголошує, що рішення суб'єкта владних повноважень повинне бути таким, що породжує, змінює або припиняє права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, тобто у іншої особи вже виникло право на користування чи власність на земельну ділянку. Проте, у третьої особи, на даному етапі не виникло право на користування чи власність на спірну земельну ділянку, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.
Жодних доказів того, що позивач звертався до відповідача з клопотанням про надання йому спірної земельної ділянки позивачем суду не надано.
Згідно з долученої до справи земельної документації та фотографій, від спірної земельної ділянки ділянка позивача відгороджена парканом на бетонній основі, жодні заїзди із спірної ділянки на ділянку позивача чи інших сусідніх користувачів не облаштовані. Наведене спростовує доводи позивача, що спірна земельна ділянка слугує заїздом спільного користування.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, належним чином довів правомірність своїх дій, а позивач не навів переконливих та нормативно обґрунтованих доказів про порушення чинного законодавства відповідачем та порушення його прав спірним рішенням, відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 295 КАС України, суд -
ухвалив:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Повний текст рішення складений 03.08.2018 року
Суддя Коморний О.І.