01 серпня 2018 року м.Житомир справа № 806/2304/18
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
секретаря судового засідання Коваля О.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Горкуші М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа на стороні відповідача - Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання повторно розглянути заяву, -
встановив:
24.05.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, у якому він просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що пов'язана з порушенням розгляду заяви ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, зареєстрованої відповідачем 22.12.2017 за № А-17198/0/5-17 та, як наслідок, визнання бездіяльності протиправною;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, зареєстрованої відповідачем 22.12.2017 за № А-17198/0/5-17 і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка згідно поданої заяви від 18.12.2017 (зареєстрована в Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області 22.12.2017 за № А-17198/0/5-17).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 18.12.2017 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту.
Вказує, що за результатами розгляду поданої заяви позивачем було отримано лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № А-17198/0-82/0/22-18 від 19.01.2018 відповідно до змісту якого позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки. Позивач вважає, що відповідачем порушено порядок розгляду його клопотання, оскільки рішення про відмову у наданні дозволу на розробку землеустрою прийнято не у формі наказу, що дає підстави вважати, що відповідач допустив бездіяльність у нерозгляді належним чином клопотання позивача від 18.12.2017.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) сторін та учасників справи.
18.06.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні (а.с. 30-33).
25.06.2018 ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду клопотання представника позивача задоволено та призначено справу № 806/2304/18 до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 01.08.2018 на 14:00 (а.с. 42-43).
02.07.2018 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відзиву заперечував та вважає, що останні не спростовують обставин справи, відповідач не довів свою позицію належними та допустимими доказами, тому є усі підстави для задоволення позовних вимог, які позивач підтримує у повному обсязі (а.с. 44-51).
У судовому засіданні 01.08.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив від 02.07.2018 (а.с. 44-51).
У судовому засіданні 01.08.2018 представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, відповідно до змісту якого зазначав, що з наданих позивачем графічних матеріалів неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, що виключає можливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, надані позивачем графічні матеріали не можуть бути розцінені, як належні, оскільки безпосередньо у графічній їх частині не наводиться навіть інформація стосовно меж населеного пункту. Таким чином, розробивши проект землеустрою щодо земельної ділянки, місцезнаходження якої на момент прийняття рішення було визначено неточно, а також відносно якої були відсутні відомості щодо прав на неї третіх осіб, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може не отримати її у власність, у зв'язку із знаходженням витребуваної земельної ділянки (або її частини), наприклад у власності або користуванні інших осіб.
Крім того, у разі надходження клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності слід надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або у користування. На виконання вказаного, відповідач звернувся із відповідним запитом до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, однак відповідь не надходила.
Стосовно надання відповіді у формі наказу, представник відповідача зазначив, що вказана відповідь, надана у формі листа, жодним чином не порушує права та інтереси позивача чи інших осіб, зі змісту позовної заяви видно, що позивач не оспорює підстави для відмови у задоволенні його клопотання, він лише не погоджується з формою такої відмови. Представником відповідача наголошено, що жодною нормою законодавства не передбачено форму у якій повинна надаватися відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, єдина вимога до такої відмови це належна мотивація. Вказує, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити (а.с. 30-33).
У судове засідання 01.08.2018 представник третьої особи не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 61). Вимоги ухвали суду від 29.05.2018 щодо подачі заперечень проти позову третя особа не виконала.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 18.12.2017 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту с. Видумка (а.с. 22). Додатками до заяви зазначено: копію паспорта заявника, копія РНОКПП заявника, схема розташування земельної ділянки (а.с. 23).
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом № А-17198/0-82/0/22-18 від 19.01.2018 повідомило позивача, що його заяву від 18.12.2017 розглянуто та у наданні дозволу відмовлено. Відмова мотивована тим, що з доданих заявником до клопотання графічних матеріалів неможливо встановити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів та відсутня позиція сільської ради стосовно надання Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 21).
Не погоджуючись з оскаржуваною відмовою та вважаючи її протиправною і такою, що порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 33 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Частиною 2 ст. 22 ЗК України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 ЗК України.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, нормами ст. 118 ЗК України встановлений порядок звернення до відповідного органу виконавчої влади та перелік документів для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
За приписами ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено абзацом першим ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд критично ставиться на посилання відповідача на положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р щодо необхідності обов'язкового погодження дозволу з об'єднаними територіальними громадами та наголошує, що вказаний підзаконний нормативно-правовий акт був прийнятий після подання заяви позивачем та надання оскаржуваної відмови. Таким чином, зазначені відповідачем норми не мають зворотної дії у часі та не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Крім того, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у власність громадянам та не може застосовуватися до спірних правовідносин в порушення чинних норм Земельного кодексу України.
Щодо надання позивачу відмови у передачі в оренду земельної ділянки, оформленої листом, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту позовної заяви, позивач наголошує, що його клопотання від 18.12.2017 не розглянуто, чим порушено право позивача на отримання земельної ділянки у власність.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов посилається на лист № А-17198/0-82/0/22-18 від 19.01.2018, яким позивача повідомлено, що його клопотання від 18.12.2017 про надання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами с. Видумка розглянуто та у його задоволенні відмовлено.
Однак лист відповідача № А-17198/0-82/0/22-18 від 18.12.2017 у відповідь на клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,000 га за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні ч. 7 ст. 18 ЗК України з огляду на наступне.
Надання в оренду земельної ділянки або відмова у її наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, Земельним кодексом України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Зокрема, у ч. 9 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
Відповідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Положеннями ч. 10 ст. 123 ЗК України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Таким чином, нормами Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).
У п. 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Вказані норми також узгоджуються зі змістом Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що рішення про надання (передачу) земельної ділянки в оренду (користування), або про відмову у наданні земельної ділянки оренду оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання в оренду земельної ділянки або про відмову у наданні в оренду земельної ділянки після спливу встановленого законом строку для прийняття такого рішення, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17 (адміністративне провадження №К/9901/4400/17), які, відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, відповідач при розгляді клопотання позивача діяв всупереч ч. 2 ст. 19 Конституції України, а надана відмова у формі листа не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.
Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено наявність протиправної бездіяльності щодо не розгляду клопотання позивача, враховуючи відсутність прийняття суб'єктом владних повноважень у визначений чинним законодавством строк відповідного рішення встановленої форми, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_3 від 18.12.2017, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції від 10.03.2018, позивачем при зверненні з позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 139 КАС суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру на користь ОСОБА_3 704,80 грн судових витрат по сплаті судового збору.
Щодо вимоги про стягнення на користь представника позивача ОСОБА_1 судових витрат суд зазначає наступне.
Представником позивача ОСОБА_1 до відділу документального забезпечення суду була подана заява про розрахунок та компенсацію витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні.
Так, на прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання від 01.08.2018 представником було здійснено витрати у сумі 498,93 грн із розрахунку 282км (м. Київ - м. Житомир-м. Київ) х 7,5 л/100км (витрата пального 21.15 л) х 23,59 грн/л) (вартість згідно чека ФН 3000397906 від 25.07.2018) (а.с. 65-67).
Таким чином, розмір документально підтверджених витрат представника позивача на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні становить 498,93 грн.
Частиною 1 статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Згідно з ч. 3 ст. 135 КАС України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.
Враховуючи прибуття представника позивача у судове засідання від 01.08.2018 та наявність належного документального підтвердження витрат представника позивача на переїзд з м. Києва до Житомирського окружного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що судові витрати представника позивача складають 498,93 грн та підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251 КАС України, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_3 (04116, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м. Житомир, вул. Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513), третя особа на стороні відповідача - Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області (12041, Житомирська область, Пулинський район, с. Мартинівка, вул. Поліська, 3, код ЄДРПОУ 04347456) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання повторно розглянути заяву - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо розгляду заяви ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 18.12.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована у адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами с. Видумка та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення у формі наказу щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою цієї земельної ділянки.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 704,80 грн судових витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 498,93 грн витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене 06 серпня 2018 року
Головуючий суддя О.В. Єфіменко