Справа № 212/3774/18
3/212/1227/18
03 серпня 2018 року м. Кривий Ріг
Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з УПП м. Кривий Ріг Департаменту патрульної поліції у відношенні:
ОСОБА_2, 1983 року квітня місяця 07 дня народження, працюючого слюсарем-ремонтником ПАТ «АрслерМіталл Кривий Ріг», який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,
за ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Сторони у справі про адміністративне правопорушення: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, представник правопорушника - адвокат ОСОБА_3, -
встановив:
У провадження Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_2 за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 072280 від 26.05.2018 року, водій ОСОБА_2 26 травня 2018 року о 16-20 годині, в Дніпропетровській області, Софіївському районі, по трасі Н-11, керував транспортним засобом ВАЗ 2106 д.н.з. НОМЕР_1, з явними ознаками наркотичного сп'яніння (вузькі зіниці, що не реагують на світло, тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя), на вимогу пройти медичний огляд в установленому законом порядку на стан наркотичного сп'яніння відмовився в присутності двох свідків.
Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 2.5 ПДР України, його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, що притягується до адміністративної відповідальності були роз'яснені вимоги ст. 268 КУпАП України й зміст ст. 63 Конституції України.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_2 не визнав себе винним у правопорушенні та пояснив, що 26 травня 2018 року їхав від батьків та у Софіївському районі був зупинений працівниками поліції, які попросили його надати документи та страховий поліс, якого який він не мав, у зв'язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 статті 126 КУпАП.
У процесі розгляду даної справи інший працівник поліції запропонував відійти у сторону та розпочав задавати питання щодо вживання спиртних напоїв або наркотичних речовин та запропонував пройти огляд, на що ОСОБА_2 погодився і інспектор почав світити своїм мобільним телефоном зіниці очей. Після цього повідомив, що на його думку, зіниці не реагують на світло , у зв'язку з чим необхідно пройти огляд у медичному закладі, а якщо він не згоден , то можливий варіант складення протоколу , а в подальшому поїхати до будь-якої лікарні , пройти огляд на стан сп'янінні та надати висновок до суду.
Допитаний у суді свідок інспектор роти № 1 батальойну № 4 УПП у м. Кривому Розі ДПП, лейтенант поліції ОСОБА_4 вказав, що 26.05.2018 року близько 16 год. при патрулюванні автодороги Н-11 у Софіївському районі Дніпропетровської області у складі екіпажу «Буран -Д-401» спільно з інспектором, лейтенантом поліції ОСОБА_5, був зупинений автомобіль НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 При перевірці документів ОСОБА_2, виявилось, що у нього не має полісу про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів, у зв'язку з чим інспектор Темченко О.М. виніс постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності на порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП. В ході складання постанови на ОСОБА_2, інспектор Котов А.С. виявив у правопорушника ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: вузькі зіниці, що не реагують на світло, тремтіння пальців рук, неприродна блідість, при цьому він помітно нервував та відмовився від проходження огляду у медичному закладі, в присутності двох свідків.
Повідомив, що відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/732 (далі - Інструкція), проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння на місці виявлення правопорушення, не передбачено, тому ОСОБА_2 не пропонувалось пройти зазначений огляд на місці.
Вказав, що у ОСОБА_2 тремтіли пальці, коли він їх витягнув перед собою, також зіниці очей погано реагували на світло від ліхтарика телефону, а колір обличчя був блідіший за інші частини тіла та різнився від фотографії на водійському посвідченні, тому він дійшов висновку, що водій перебував у стані наркотичного сп'яніння.
Відповідно до інструкцій при спілкуванні з правопорушниками, повинна постійно буди увімкнена одна камера, у випадку з ОСОБА_2 постійно була ввімкнена камера його напарника ОСОБА_5, тому він не вважає, що при спілкуванні з ОСОБА_2 було порушено інструкції.
До суду неодноразово викликалися ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які засвідчили у протоколі, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на наркотичне сп'яніння, для їх допиту у якості свідків, проте останні до суду не прибули, про причини неявки не повідомили, вжиті судом заходи щодо їх виклику не виконані.
Відповідно до змісту ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 278 КУпАП, при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд, в тому числі, перевіряє правильність складання протоколу інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, належно з'ясовує обставини справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23 грудня 2005 року передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247 і 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
З аналізу ст.ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, передбачає необхідність обов'язкової наявності кваліфікуючих ознак цього правопорушення, зокрема, керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Разом з цим, досліджені фактичні обставини, зокрема протокол, письмові пояснення свідків, рапорти та відеозапис з бодікамери, суддя приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 кваліфікуючих ознак складу інкримінованого правопорушення й відповідно про доведеність вини останнього у його вчиненні.
Відповідно до п.п. 6,7 Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом та лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тому твердження інспектора Котова А.С., про те, що огляд на стан наркотичного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, не проводиться є таким, що не відповідає дійсності.
Як вбачається з відеозапису від огляду на стан сп'яніння ОСОБА_2 не відмовлявся та запропонував співробітнику патрульної поліції пройти огляд на стан сп'яніння на місці, однак співробітники поліції повідомили, що для огляду необхідно проїхати до закладу охорони здоров'я у м. Кривому Розі.
Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Також, судом оглянуто відеозапис подій від 26.05.2018 року за участю ОСОБА_2, зафіксований працівниками поліції, з якого встановлено, що він не містить достовірних відомостей про те, що ОСОБА_2 перебував у стані наркотичного сп'яніння (час останнього запису 26.05.2018 року о 17.33 год.), окрім того ОСОБА_2 надав до суду висновок КЗ «КПНД»ДОР» від 26.05.2018 року, про те, що станом на 19.00 годину 26.05.2018 року ознак сп'яніння у ОСОБА_2 не виявлено.
Також, на відеозапису з нагрудних камер відсутній факт огляду на стан сп'яніння ОСОБА_2, що суперечить п. 6 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини (далі - ЄКПЛ) та основних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при досліджені доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справах: “OZTURK v. GERMANY” від 21 лютого 1984 року, пункт 53 та “Швидка проти України” від 30.10.2014 року), справи про адміністративні правопорушення даної категорії, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на позивачів (осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності) поширюються всі гарантії статті 6 ЄКПЛ.
Рішенням у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р.). А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
ЄСПЛ завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 24; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], §231). Ця гарантія є «одним з основних принципів будь - якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції» (Pretto and Others v. Italy (Претто та інші проти Італії), § 21).
Оскільки за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам.
Враховуючи викладене, суд приходить до наступного.
У судових засіданнях щодо розгляду адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 заявляла численні клопотання, в тому числі виклику свідків: понятих, які були присутні під час проходження огляду на стан сп'яніння.
У зв'язку з чим, судом неодноразово переносився судовий розгляд.
Вказані свідки до суду не з'явились та про причини неявки не повідомили.
Таким чином, для перевірки пояснень вказаних осіб та усунення сумнівів щодо письмових пояснень, судом було вжито усіх необхідних та можливих мір.
Згідно з принципами підпункту (d) пункту 3 статті 6 ЄКПЛ, перш ніж обвинувачений може бути засуджений, на публічному засіданні в його присутності повинні бути представлені всі докази проти нього, з тим щоб дотримати принцип змагальності. Винятки з цього принципу можливі, якщо вони не порушують права на захист, які вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна і належна можливість оскаржити показання свідка і здійснити його допит або на момент надання свідчень, або на більш пізній стадії судового розгляду (Хуммер проти Німеччини (Hummer v. Germany), пункт 38; Лука проти Італії (Luca v. Italy), пункт 39; Солак проти колишньої Югославської Республіки Македонія (Solakov v. The Former Yugoslav Republic of Macedonia), пункт 57).
Окрім цього, у матеріалах справи наявний протокол про адміністративне правопорушення, що складений співробітником патрульної поліції, який у провадженні про адміністративне правопорушення наділений функцією обвинувачення, а отже сам по собі цей документ, не є достатнім підтвердженням винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Будь-які інші докази, які б з достовірністю підтверджували вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, суду не надані.
Виходячи з викладеного та з огляду на зміст диспозиції ст. 130 КУпАП, ОСОБА_2 в досліджуваній ситуації, неможливо визнати водієм, який перебував у стані сп'яніння, оскільки огляд на стан наркотичного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу не проводився, але ним було надано висновок КЗ «КПНД»ДОР» від 26.05.2018 року, про те, що станом на 19.00 годину 26.05.2018 року ознак сп'яніння у ОСОБА_2 не виявлено, тому дії ОСОБА_2 не містять складу інкримінованого адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, не може вважатися доведеною поза розумним сумнівом, у зв'язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення належить закрити з підстав, передбачених п.1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 130, ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, щодо ОСОБА_2, закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Суддя: О. Н. Борис