Справа № 2а-10286/09/2570
16 вересня 2009 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Артюх О.М.,
при секретарі Якуш І.В.,
з участю представника позивача Пригари А.В.,
та представника відповідача Єсиневич Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звернулось до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3380,63 грн. та пені в розмірі 113,40 грн., мотивуючи тим, що відповідач у 2008 році не виконав встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі та пояснила, що в 2008 році ФОП ОСОБА_1. були створені робочі місця для інвалідів, проведено їх атестацію. ФОП ОСОБА_1. подавало до Семенівського районного центру зайнятості звіт форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а саме за професіями: охоронник, вантажник, підсобний робітник, але інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись.
Згідно пояснень свідка ОСОБА_2., яка працює у відповідача головним бухгалтером, нею кожного місяця повідомлялось Семенівський районний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та про потребу відповідача в направленні до нього інвалідів для працевлаштування.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, наступне:
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закону) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 2, 3 зазначеної статті закону роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першої цієї статті, та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Частиною 3. ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже з аналізу вищевикладених норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
Тобто обставини, які підлягають доказуванню це:
чи створено робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу;
чи інформувалися органів працевлаштування про наявність вакантних місць;
чи спрямовувалися органами працевлаштування інваліди до роботодавців;
причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.
В судовому засіданні встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для відповідача складає 1 робоче місце. Згідно звіту ФОП ОСОБА_1. про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2008 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. На підприємстві було створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Протоколом засідання загальних зборів ФОП ОСОБА_1. №1 від 09.01.2008, вирішено створити за власні кошти два робочих місця для подальшого працевлаштування інвалідів. Наказом №2 від 09.01.2008 створено спеціальну комісію для атестування робочих місць для інвалідів. Відповідно до даного наказу, атестаційною комісією проведено атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується актом №1 від 09.01.2008. Згідно висновку комісії робоче місце для сторожа-охоронця та вантажника являє собою окреме робоче місце та створено необхідні умови для праці інвалідів, з урахуванням фізичних можливостей та включено дані посади до штатного розкладу.
Відповідач з січня 2008 року звертався до Семенівського районного центру зайнятості, подаючи звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН для працевлаштування інвалідів за посадами охоронник, вантажник та підсобний робітник.
Згідно листа №03/229 від 28.08.2009 Семенівського районного центру зайнятості відповідач подав звіти ф. 3-ПН про наявність вакансій щодо працевлаштування інвалідів за професіями: охоронник, вантажник, підсобний робітник. На заявлені вакансії до вказаного роботодавця інваліди для працевлаштування не направлялись.
Відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, проінформовано Семенівський районний центр зайнятості про наявність вакантного місця, тобто вжито заходи передбачені чинним законодавством по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На думку суду позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем доказана правомірність своїх дій, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, органами працевлаштування не приймались заходи щодо працевлаштування інвалідів, тому є незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис О.М. Артюх.
З оригіналом згідно
Суддя: О.М. Артюх
Постанова в повному обсязі виготовлена 21 вересня 2009 року.