Справа № 367/7436/14-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.
Провадження № 22-ц/780/2951/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.
Категорія 26 02.08.2018
Іменем України
02 серпня 2018 року м.Київ
Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, -
У листопаді 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 02 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником є ПАТ «УкрСиббанк») і відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав відповідачці кредит для придбання квартири в розмірі 158000 доларів США строком на 21 рік із розрахунку 14,5 % річних, а відповідачка зобов'язалася повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачкою 02 жовтня 2008 року було укладено іпотечний договір, згідно якого остання передала в іпотеку належне їй майно: квартиру АДРЕСА_1.
Зазначав, що 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого УкрСиббанк передав (відступив) Дельта Банку право вимоги за рядом кредитних та забезпечувальних договорів, в тому числі за кредитним та іпотечним договорами, укладеними із ОСОБА_2, про що позичальниця була повідомлена. Внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна первісного кредитора на ПАТ «Дельта Банк», до якого перейшло право вимоги.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця ОСОБА_2 мала повертати кредит щомісячними платежами згідно графіку платежів (додаток № 1 до договору), однак не виконує цих обов'язків, станом на 02 жовтня 2014 року має прострочену заборгованість в розмірі 3792424,37 грн., з яких тіло кредиту - 2044284,95 грн., проценти - 1748139,42 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України, ст.ст.33,36,37 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного і іпотечного договорів просив в рахунок погашення боргу за кредитом в розмірі 3792424,37 грн. звернути стягнення на належний відповідачці предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на цю квартиру, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено у повному обсязі.Звернуто стягнення на належний ОСОБА_2 предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на цю квартиру та вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 травня 2018 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду відповідачка ОСОБА_2подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що всупереч вимогам процесуального закону вона не була повідомлена про дату і час розгляду справи, що потягло порушення її прав, зокрема неможливість висловити заперечення проти позову та заявити про застосування строку позовної давності. Ухвалюючи рішення, суд не зазначив у рішенні обов'язкові відомості, передбачені ст.39 Закону України «Про іпотеку», в тому числі вартість предмета іпотеки. Суд не врахував, що вона не була повідомлена як про перехід права вимоги до Дельта Банку, так і не отримувала від банку досудової вимоги про дострокове повернення коштів.
Позивач ПАТ «Дельта Банк» відзив на апеляційну скаргу до суду не подав.
В суді апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_4 подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області як незаконне.
Представник ПАТ Дельта Банк» в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 02 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і відповідачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11400562000, за умовами якого банк надав відповідачці кредит для придбання квартири в розмірі 158000 доларів США терміном до 02 жовтня 2029 року із розрахунку 14,5 % річних, а відповідачка зобов'язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальницею щомісячних платежів за кредитом в розмірі 2010 доларів США відповідно до графіку платежів, вказаних в додатку № 1 до кредитного договору (а.с.8-9,23-28).
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 02 жовтня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідачка передала в іпотеку належне їй майно: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.31-33). Згідно пунктів 4.1, 4.2, 5.2 договору іпотеки банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в тому числі шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Також, судом встановлено, що 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого УкрСиббанк передав (відступив) Дельта Банку в тому числі право вимоги за кредитним договором № 11400562000, укладеним із ОСОБА_2 02 жовтня 2008 року, а також за договорами забезпечення цього кредитного договору, що стверджується договором та додатком № 1 до нього (а.с.42-44). Про відступлення права вимоги боржник ОСОБА_2 повідомлялася позивачем, що стверджується листом і реєстром поштових відправлень (а.с.39-41).
Крім того, судом встановлено, що позичальниця ОСОБА_2 за умовами кредитного договору від 02 жовтня 2008 року мала повертати кредит щомісячними платежами згідно графіку в розмірі 2010 доларів США, однак не виконує цих обов'язків, станом на 02 жовтня 2014 року має прострочену заборгованість, з якої тіло кредиту - 138532,88 грн., проценти - 838065,80 грн. (а.с.38). Письмова вимога Дельта Банку про погашення боргу та наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки, направлена відповідачці 08 жовтня 2014 року, залишена останньою без задоволення (а.с.38-41).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_2 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню отриманих кредитних коштів шляхом внесення щомісячних платежів і має прострочену заборгованість, чим у свою чергу порушує права ПАТ «Дельта Банк» як нового кредитора, які підлягають до захисту шляхом дострокового повернення кредитних коштів через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому суд виходив з того, що визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем відповідає передбаченому законом судовому способу захисту прав кредитора.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки при розгляді справи суд допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.1 ч.1 ст.169 ЦПК України (в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення) суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність відповідачки ОСОБА_2, яка не була належним чином повідомлена про дату і час розгляду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.
Згідно положень ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є в тому числі порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, поскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідачки ОСОБА_2 яка не повідомлена належним чином про дату, час і місце засідання суду і яка обгрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами.
Окрім того, вирішуючи спір, суд допустив порушення норм матеріального права.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України, яка визначає способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи, одним із таких способів захисту є визнання права, в тому числі визнання права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.
Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».
Згідно ст.33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки, в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
При цьому необхідно врахувати, що ст.37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
В той же час порядок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду врегульовано ст.39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.
Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки - ст.ст.38,39 Закону, так позасудове врегулювання - ст.36,37 Закону, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.
Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить договір іпотеки, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, право вимоги за яким набув ПАТ «Дельта Банк».
Зокрема, у п.4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку», яке згідно п.4.5 договору здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору.
Згідно з п.5.2.1 договору іпотеки позасудове врегулювання у спосіб передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється на підставі окремого догвоору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Отже, як Закон України «Про іпотеку», так і наведений іпотечний договір передбачають можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання виключно в позасудовому порядку.
Таке узгоджується із законодавством, яке регулює питання набуття права власності в судовому порядку.
Так, можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у ст.335 та ст.376 Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує вже наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідч не визнає, заперечує, або оспорює наявне у позивача право власнсоті, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його парво власності.
Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, який згідно ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судами, де Верховний Суд зазначив, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, оскільки з урахуванням вимог ст.ст.328, 335, 392 ЦК України у контексті ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Таким чином, дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позову, суд першої інстанції в порушення вимог закону на вищевказані положення законодавства та умови іпотечного договору уваги не звернув, зокрема, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань є позасудовим способом врегулювання такого питання, й відповідно не перевірив, чи належний спосіб захисту своїх прав обрано позивачем.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на вимогах закону та матеріалах справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, поскільки не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб згідно згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання, що повністю узгоджується із п.4.2, 5.2 договору іпотеки.
За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відсутні.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на ПАТ «Дельта Банк» судовий збір, який понесений відповідачкою ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2015 року скасувати і іхвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Стґгнути із Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020, адреса: м.Київ, вул.Щорса 36-б, МФО 380236) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, мешкає за адресою: квартира АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 5481 гривня.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: