справа №813/1266/18
23 липня 2018 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за
позовом Громадянина Ємену ОСОБА_2, представник - ОСОБА_4
до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, представник - Сагайдак Д.М. Державної міграційної служби України, представник - Сагайдак Д.М.
про про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Громадянин Ємену ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від №86-18 від 06 березня 2018 року про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
- зобов'язати Державну міграційну служби України визнати громадянина Ємену ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
- визнати протиправними дії Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області в частині не роз'яснення позивачеві причин відмови, порядку оскарження рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Громадянин Ємену ОСОБА_2, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин, а також побоюючись загальнопоширеного насильства в умовах систематичного порушення прав людини, не може повернутися до країни походження - Ємену.
В Україні позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак 30 березня 2018 року отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 113 від 30 березня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення державної міграційної служби України № 86-18 від 06 березня 2018 року.
Позивачеві відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених п.п. 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». При цьому, всупереч законодавству України позивачеві не був роз'яснений порядок оскарження та причини відмови. Такі дії відповідача, на думку позивача, грубо порушують вимоги законодавства щодо належного викладення причин відмови та порядку оскарження прийнятого ним рішення.
Крім цього, позивач зазначає, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні переконання в ситуації внутрішнього конфлікту не може повернутись в країну походження - Ємен. Так, у своїй заяві до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області позивач чітко зазначив, що не може повернутися до країни свого походження через війну. Ситуація в Ємені кожен день погіршується і це підтверджується інформацією про країну походження. Відповідач взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивача під час прийняття оскаржуваного рішення, незважаючи на те, що такі дані були наведені позивачем у своїй заяві-анкеті. Твердження позивача, щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через його політичні погляди в умовах, систематичного порушення прав людини, а також небажання повертатися до країни-походження через важку гуманітарну кризу, яка наразі вирує по всьму Ємену, підтверджуються публікаціями у засобах масової інформації, таких як RefWorld, AmnestyInternational.
Позивач зазначає, що влада Ємену не лише не здатна забезпечити захист позивачеві в ситуаціях систематичного порушення прав людини, а й сама є агентом переслідування. Працівники ж відповідача дослідили інформацію по країні-походження позивача формально. Крім цього, відмова відповідача в наданні позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у позивача обов'язку повернутись до країни походження, а відтак, така відмова є порушенням норм законодавства України, Конституції України та норм міжнародного права.
Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю, надав суду додаткові докази та пояснення, просив позов задоволити повністю.
Відповідач - Державна міграційна служба України подала відзив на адміністративний позов, в якому проти позову заперечла з підстав, що за результатами розгляду особової справи заявника, проведених співбесід Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області дійшло до висновку, що громадянин Ємену ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог п. 1, 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.12.2017 року та Додатком до Висновку від 19.02.2018 року. У Висновку профільного підрозділу з питань шукачів захисту Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області наведено наступні причин, за яких заява позивача про надання відповідного захисту в Україні не підлягає до задоволення:
- факт, що заявник прибув в Україну через загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження не є актуальним, оскільки виїхав із Республіки Ємен у 2016 році за студентською візою (протокол співбесіди від 06.10.2017) під час конфлікту, який розпочався у 2014 році, що підтверджується інформацією по країні походження. Був документований посвідкою на тимчасове проживання , де кодовим позначенням мети поїздки є 04/12, що згідно «Тимчасового Порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» в редакції від 30.12.2014 року є : «Мета поїздки - навчання», відповідно він законно знаходився на території України до 30.10.2017 р.;
- заявник виїхав із Республіки Ємен в Україну під час конфлікту, і у зв'язку із воєнними діями і ситуацією безпеки в країні походження він має побоювання щодо свого повернення (заява-анкета). Водночас, заявник ніколи не приймав участь у політичній чи релігійній діяльності, не був членом жодних організацій чи політичних партій (протокол співбесіди від 06.10.2017). Також він не приймав участь у демонстраціях проти уряду Ємену. Серед тверджень, які надав заявник, він не навів фактів свого особистого переслідування в країні походження. До виїзду із країни у 2016 році він не зазнавав переслідувань з боку державних чи недержавних агентів;
- немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Серед фактів, повідомлених заявником, немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених п. 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту»;
- заявник під час співбесід, зокрема додаткової співбесіди 26.01.2018, уникає (або не має можливості через відсутність реальних подій) деталізувати інформацію, яку виклав у заяві від 28.08.2017. Останнє та той факт, що заявник не надав відповідь на пряме запитання працівника профільного підрозділу ГУДМС у Львівській області стосовно самостійності підготовки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дає підстави вважати, що заява готувалася під стороннім впливом;
- існують серйозні підстави вважати, що заявник разом із сім'єю до прибуття в Україну проживав на території Єгипту і мав можливість перебувати там і надалі та отримати захист. Натомість, він скористався можливістю потрапити до однієї з європейських країн шляхом оформлення дозволу на навчання. Цією країною стала Україна, тому що зі слів заявника, Україна - єдина країна, яка надає візи на в'їзд. Водночас, він залишив навчання, не провчившись навіть півроку;
Беручи до уваги викладене вище, і на підставі абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону, у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_2 обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутністю обґрунтованих загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, 06 березня 2018 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення №86-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ємену ОСОБА_2 На підставі вказаного рішення, 30.03.2018 ГУ ДМС України у Львівській області надано позивачу повідомлення №113 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, надав суду додаткові докази та пояснення, просив в задоволені позову відмовити повністю.
У поданій відповіді на відзив представник позивача додатково зазначив, що позивач вільно володіє лише арабською мовою. Заява-анкета про визнання його біженцем або особою, як потребує додаткового захисту складалась арабською мовою. Усі співбесіди проводились з позивачем з залученням перекладача з англійської мови, якою позивач володіє поверхнево та не здатен вільно виражати думки. Відповідно до ч. 3, ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Співбесіди з позивачем проводились мовою, якою позивач вільно не володіє, що свідчить про грубе порушення відповідачами норм законодавства України, а отже оскаржуване рішення Державної міграційної служби України підлягає скасуванню.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 10 квітня 2018 року у даній справі було відкрито провадження. Ухвалою від 20 червня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Судом встановлені наступні обставини:
28 серпня 2017 року позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30 березня 2018 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 113 від 30 березня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення державної міграційної служби України № 86-18 від 06 березня 2018. Підставою відмови є те, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає рішення відповідача № 86-18 від 06 березня 2018 про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту незаконним та просить його скасувати.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Докази, надані сторонами, копії:
- Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.03.2018 року №113;
- Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.03.2018 року № 86-18;
- Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27 грудня 2017 року № 2017LV0027;
- Додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.02.2018 року у справі № 2017LV0027;
- Анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.08.2017 року № 166/27;
- Протокол співбесіди №1 від 09 вересня 2017 року по справі № 2017 LV 0027;
- Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.09.2017 року;
- Наказ про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18 вересня 2017 року №207;
- Протокол ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- Протокол співбесіди № 2 від 06 жовтня 2017 року по справі № 2017 LV 0027;
- Протокол співбесіди №3 від 26 січня 2018 року по справі № 2017 LV 0027.
Судом враховуються обґрунтування позовних вимог позивача в частині визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від №86-18 від 06 березня 2018 року про відмову громадянина Ємену ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Згідно протоколу співбесіди № 2 від 06 жовтня 2017 року на запитання: «Якими мовами вмієте писати?», заявник дав відповідь: «Англійською трохи та арабською», що не свідчить, однак, про можливість спілкування саме англійською мовою, як такою якою із позивачем проводилися співбесіди.
Відтак під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, не забезпечив перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.
Всі дані, в тому числі про заявника, оформлені протоколами співбесід були покладені в основу спірного рішення, відповідно таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак спірне рішення Державної міграційної служби України №86-18 від 06.03.2018 року про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправними та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно, суд при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.
Вказана позиція узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Відповідно правильним способом захисту є зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету громадянина Ємену ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 166/27 від 28.08.2017 року.
Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо не роз'яснення позивачеві причин відмови, порядку оскарження рішення, оскільки не вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які він зобов'язаний вчинити, за правовою природою є бездіяльністю. Відповідно помилка позивача в обраному способі захисту в цій частині є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.
Норми права, які застосував суд, наступні:
Згідно п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:
- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
Згідно ст. 6 цього ж Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього ж Закону, відсутні.
Згідно ч. 3 ст. 8 цього ж Закону, під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.
Згідно ч. 5 ст. 10 цього ж Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч. 4 ст. 9 цього ж Закону під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку.
Згідно ч. 13 ст. 10 цього ж Закону, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Мотиви застосування вказаних норм наступні: зазначені норми встановлюють підстави та порядок прийняття рішення щодо вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно п.14 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому підстав для відшкодування таких відповідно до положень ст. 139 КАС України немає.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов громадянина Ємену ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Руданського, 3), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволити частково.
Визнати протиправними і скасувати рішення Державної міграційної служби України №86-18 від 06.03.2018 року про відмову у визнанні громадянина Ємену ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету громадянина Ємену ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 166/27 від 28.08.2017 року.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення суду складено в повному обсязі 01.08.2018 року.
Суддя Гавдик З.В.