Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" серпня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1278/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Лисака Юрія Віталійовича, м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 5738,56 грн
за участю представників сторін:
позивача - Білов О.О., дов. № 08-21/50/2-18 від 04.01.2018;
відповідача - не з'явився.
Харківська міська рада (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лисака Юрія Віталійовича, м. Харків (відповідач), згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 5738,56 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідач з 07.08.2005 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,00115 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 ЗК України. Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю. Таким чином, відповідно до статей 1212 - 1214 ЦК України безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 5738,56 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Ухвалою господарського суду від 17.05.2018 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11.06.2018 о 10:30 год.
Протокольною ухвалою від 11.06.2018, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України, розгляд підготовчого засідання відкладався на 02.07.2018 о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду від 02.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1278/18 до судового розгляду по суті на 17.07.2018 об 11:45 год.
У судовому засіданні 17.07.2018 оголошувалась перерва, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України до 01.08.2018 об 11:45 год.
У судовому засіданні 01.08.2018 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Відповідач у судове засідання 01.08.2018 не з'явився, матеріали справи містять клопотання відповідача про розгляд даного спору за його відсутності (вх. № 17518).
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 № 123204729 нежитлове приміщення № 8-1 в літ. "А-1" площею 11.5 кв.м. по АДРЕСА_1 з 07.08.2015 зареєстровано за Лисаком Юрієм Віталійовичем на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2005 № 1054.
Згідно інформаційної довідки з єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Лисак Ю.В. з 01.12.1999 зареєстрований як фізична особа - підприємець.
Відповідно до вказаної інформаційної довідки, листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 27.12.2017 № 8475/0/225-17 речові права Відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.
Як зазначає позивач, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,00115 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Враховуючи, що відповідач у період з 01.09.2015 по 30.04.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, зазначені законодавчі приписи та встановлені міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом по ФО-П Лисака Ю.В. про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Судом встановлено та не спростовано сторонами під час розгляду даного спору, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 № 123204729 нежитлове приміщення № 8-1 в літ. "А-1" площею 11.5 кв.м. по АДРЕСА_1 з 07.08.2015 зареєстровано за Лисаком Юрієм Віталійовичем на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2005 № 1054, як фізичною особою.
Згідно з ч.1 ст.45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема між суб'єктами господарювання.
З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа - підприємець Лисак Ю.В. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з 01.12.1999 р, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За видами економічної діяльності, які зазначені у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідач здійснює наступні види господарської діяльності, зокрема КВЕД 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 № 123204729 нежитлове приміщення № 8-1 в літ. "А-1" площею 11.5 кв.м. по АДРЕСА_1 з 07.08.2015 зареєстровано за Лисаком Юрієм Віталійовичем на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2005 № 1054.
За статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, Лисак Ю.В. є суб'єктом підприємницької діяльності на час звернення позивача з даним позовом до суду, а тому даний спір підлягає розгляду саме в господарському суді.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.
Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
З приводу застосування вказаних норм в п. 3.8 Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).
Так, за змістом статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано Акт огляду земельної ділянки (попереднє обстеження) земельної ділянки за адресою: м. Харків, Білгородське шосе, 10 від 08.05.2018, складений провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим С.С.. В цьому Акті позивач стверджує, що відповідач - ФО-П Лисак Ю.В. використовує земельну ділянку площею 0,00115 га Бєлгородському шосе, 10 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення № 8-1.
На підставі Акту позивач розрахував упущену вигоду у формі неотриманої орендної плати - в сумі 5738,56 грн.
Однак, в порушення вимог Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як то передбачено п. 2 Порядку.
Судом встановлено, що відповідач є власником нежитлового приміщення № 8-1 в літ. "А-1" площею 11.5 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2005 № 1054.
Протиправність поведінки відповідача позивач обґрунтовує тим, що відповідач - ФОП Лисак Ю.В. з 07.08.2005 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,00115 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України. У зв'язку з не укладенням договору оренди, відповідач у період з 01.09.2015 по 30.04.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 08.05.5018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ФО-П Лисак Ю.В. використовує земельну ділянку площею 0,00115 га Бєлгородському шосе, 10 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення № 8-1. За результатами обстеження складено акт огляду земельної ділянки.
З моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном, оскільки право власності або користування виникає з моменту його реєстрації відповідно до приписів ст.125 Земельного кодексу України.
Як зазначає позивач, відповідач ухилився від оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Натомість матеріали справи містять лист-звернення відповідача до Харківської міської ради з метою надання роз'яснень щодо правових підстав для укладання Харківською міською радою з Лисак Ю.В. договору оренди земельної ділянки для обслуговування належного йому нежитлового приміщення №8-1 в літ. "А-1" площею 11,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків АДРЕСА_1 та з проханням роз'яснення порядку укладання такого договору оренди.
Відповідно до листа-відповіді Департаменту земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2018 вбачається, що визначити розмір та межі земельної ділянки, на якій розташовані приміщення, що є частиною нежитлової будівлі, фактично неможливо. Та, враховуючи наведене, надати в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень в нежитловій будівлі по Білгородському шосе, 10 неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки, як складової поняття "земельна ділянка".
За ч. 9 ст. 79 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. З Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
На думку позивача, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.
Відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно з п. 14.1.72 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до п. 14.1.136 ст. 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі (п. 269.1 ст. 269 цього Кодексу).
Чинним законодавством не передбачено можливість одночасного стягнення з суб'єкта, як земельного податку, так й орендної плати.
При вирішені спору суд звертає увагу про те, що оскільки відповідач - ФОП Лисак на час вирішення спору є суб'єктом підприємницької діяльності, а отже є платником податків подає податкову звітність у органи ДФСУ.
Слід зазначити, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пп. 286.2 ст. 286 цього Кодексу).
Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Також платник має право подавати щомісяця звітну декларацію, що звільняє від обов'язку її подання не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 Податкового кодексу).
За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.4 ст. 286 Податкового кодексу).
При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності, як платника плати за землю) разом з нею до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки (далі - НГО) земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової НГО землі. За вибором платника податку може бути подано, як оригінал довідки (витягу) про розмір НГО земельної ділянки, так і її копія.
Оскільки формат (стандарт) такого документа в електронному вигляді в межах ДФС відсутній, у разі подання декларації в електронному вигляді платники земельного податку мають подавати довідки (витяги) про розмір НГО земельної ділянки на паперових носіях.
Згідно з наказом № 11 надходження до бюджету земельного податку та орендної плати обліковується за окремими кодами класифікації доходів бюджету. В органах ДФС платнику, який одночасно є платником земельного податку та орендної плати, відкривають окремі інтегровані картки платника для обліку земельного податку та орендної плати.
Таким чином, платник, який є одночасно платником земельного податку та орендної плати, має подати до органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки окремо податкову декларацію з плати за землю щодо земельного податку та окремо - щодо орендної плати.
Нормами Податкового кодексу не передбачено звільнення від обов'язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування податкових пільг.
Таким чином, юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов'язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.
Відповідно до п. 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу індекс спожичих цін за 2017 р., що використовується для визначення коефіцієнта індексації НГО сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 %.
Значення коефіцієнта індексації НГО сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2017 р. становить 1,0.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 15 Закону "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Отже, відсутність відомостей про таку земельну ділянку в публічній кадастровій карті та відсутність доказів з боку позивача щодо наявності будь-яких доказів її формування (як то: отримання рішення органу влади, розробка проекту землеустрою, внесення відомостей до кадастру та інше) спростовує твердження позивача про існування такої земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав.
У судовому засіданні 01.08.2018 позивач не зміг пояснити чи перебуває відповідач на обліку, як платник податку на земельну ділянку площею 0,00115 га по АДРЕСА_1. Відповідачем не надано суду доказів наявності або відсутності заборгованості зі сплати земельного податку у відповідача. Отже, доказів невиконання відповідач належним чином свого обов'язку щодо плати за користування земельними ділянками у формі земельного податку позивачем суду не надано.
Водночас суд зазначає, що статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В контексті застосування вказаної норми, в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" визначено принцип "належного урядування", відповідно до якого у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці знаходяться будівлі належні відповідачу на праві власності. При цьому, будівля не є самочинним будівництвом. Як встановлено судом, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 № 123204729 нежитлове приміщення № 8-1 в літ. "А-1" площею 11.5 кв.м. по АДРЕСА_1 з 07.08.2015 зареєстровано за Лисаком Юрієм Віталійовичем на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2005 № 1054.
Так, матеріали справи містять лист-звернення відповідача до Харківської міської ради з метою надання роз'яснень щодо правових підстав для укладання Харківською міською радою з Лисак Ю.В. договору оренди земельної ділянки для обслуговування належного йому нежитлового приміщення №8-1 в літ. "А-1" площею 11,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків АДРЕСА_1 та з проханням роз'яснення порядку укладання такого договору оренди.
Відповідно до листа-відповіді Департаменту земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2018 вбачається, що визначити розмір та межі земельної ділянки, на якій розташовані приміщення, що є частиною нежитлової будівлі, фактично неможливо. Та, враховуючи наведене, надати в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень в нежитловій будівлі по Білгородському шосе, 10 неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки, як складової поняття "земельна ділянка".
За таких обставин, відповідач набув майно за існуванням достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та використання, та мав намір оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом, проте, враховуючи лист-відповідь Департаменту земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2018 оформити права користування земельної ділянки не має можливості не з вини відповідача.
Позивачем до позовної заяви надано розрахунок безпідставно збережених коштів ФОП Лисак Ю.В. як розмір орендної плати за землю, яка є регульованою та звичайною ціною плати за землю державної та комунальної власності. Вказаний розрахунок зроблений позивачем за період використання відповідачем земельної ділянки у період з 01.09.2015 по 30.04.2018 в сумі 5738,56 грн.
З аналізу розрахунку розміру наданого позивачем до позовної заяви безпідставно збережених коштів вбачається, що позивачем здійснено як розмір орендної плати за місяць плати за землю в місяць, яка визначалась на підставі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (визначеної шляхом множення площі вказаної ділянки та нормативної грошової оцінки одного квадратного метра землі) з урахуванням ставки річної орендної плати за спірний період.
Проте, суду не надано жодного документу в підтвердження нарахування такої суми безпідставно збережених коштів, зокрема витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, відомості яких є обов'язковими при визначенні розміру орендної плати. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України « Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону України « Про оцінку земель»).
Позивачем в даному провадженні не доведено належними та допустимими доказами розмір збитків, заявлених до стягнення.
Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, що Акт та розрахунок завданих до стягнення збитків здійснено позивачем з порушенням вимог п. 2 Порядку, суд констатує неможливість прийняття даних Акту та розрахунку як доказу у справі.
За таких обставин, оскільки Акт та розрахунок завданих до стягнення збитків не відповідають вимогам Порядку, вони не можуть з достовірністю свідчити про викладені в них обставини, особливо за умови, якщо відповідні обставини спростовуються іншими доказами, що свідчить про недоведеність в даному провадженні належними та допустимими доказами розміру збитків (шкоду), заявлених до стягнення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Таким чином, з викладеного вбачається, що пред'явлена до стягнення сума в розмірі 5738,59 грн. не підтверджена жодним належним та допустимим засобом доказування, що є підставою для відмови у задоволені позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України та, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати по сплаві судового збору покладає на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конститутції, 7, код ЄДРПОУ 04059243);
Відповідач - Фізична особа-підприємець Лисак Юрій Віталійович (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1).
Повне рішення складено 03.08.2018 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1278/18