33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"23" липня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/181/18
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р.,
при секретарі судового засідання В'юненко І.І.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут»,
про стягнення в сумі 13 901 046 грн. 14 коп.
за участі представників:
позивача: ОСОБА_2, довіреність №14-133 від 06.07.2018 року;
відповідача: ОСОБА_3, довіреність №007.2Др-51-1217 від 22.12.2017 року.
У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» 10 818 381,17 грн. пені, 843 638,84 грн. трьох процентів річних та 2 239 026,13 грн. інфляційних втрат, що виникли внаслідок прострочення оплати вартості переданого природного газу згідно договору № 16-174-Н від 30.12.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу № 16-174-Н від 30.12.2015 року, а саме тим, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови п. 6.1 вказаного господарського зобов'язання.
Ухвалою господарського суду від 29 березня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/181/18, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 23 квітня 2018 року.
19 квітня 2018 року від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву.
30 травня 2018 року позивачем подано відповідь на відзив відповідача.
Ухвалою господарського суду від 30 травня 2018 року розгляд справи відкладено в підготовчому засіданні на 18 червня 2018 року та продовжено строк розгляду справи в межах підготовчого провадження на тридцять днів.
07 червня 2018 року відповідачем через відділ канцелярії суду подані заперечення на позовну заяву у справі.
У зв'язку із відпусткою судді Войтюка В.Р. розгляд справи, призначений на 18 червня 2018 року, не відбувся, про що в матеріалах справи наявна відповідна довідка.
Ухвалою господарського суду від 12 липня 2018 року призначено розгляд справи на 23 липня 2018 року.
Відповідач у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог щодо стягнення 10 818 381,17 грн. пені, 843 638,84 грн. трьох процентів річних та 2 239 026,13 грн. інфляційних втрат та стверджує, що сторони, склавши з розпорядниками коштів спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ, поставлений за договором від 30.12.2015 за № 16-174-Н, у такий спосіб змінили порядок та строки проведення розрахунків за спожитий природний газ. Відповідач зазначає, що оскільки правовідносини між сторонами регулюються не лише умовами договору а і Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) розрахунки між сторонами проводились наступним чином: 1) частину вартості послуг наданих за договором відповідач оплатив за рахунок коштів підприємства шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок позивача в межах строків оплати, встановлених п. 6.1 Договору; 2) іншу частину - за рахунок коштів державного бюджету, отриманих на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. Основна заборгованість по договору відсутня.
Відповідач наполягає на тому, що для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, необхідно, щоб оплата за надані послуги була здійснена відповідачем поза межами порядку та строків, встановлених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ. Оскільки таких порушень відповідачем допущено не було, на підтвердження чого останній надає власний контррозрахунок, а також платіжні доручення про перерахування коштів, то правові підстави для задоволення позову відсутні.
У запереченнях відповідач вказав, що розрахунки між сторонами договору здійснювались двома способами: укладення спільних протокольних рішень та коштами, які перераховувались ТОВ «Рівнегаз Збут» на користь позивача виключно з рахунку з спеціальним режимом використання. При цьому, газ, що продавався за договором використовувався покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
Позивачем подана відповідь на відзив, в якій позивач вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими. Вказує, що нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних здійснено у періоди прострочень оплат та на суми заборгованості, які не відшкодовувались спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків. Отже, нарахування неустойки, інфляційних втрат та 3% річних, на переконання позивача здійснено у відповідності до чинного законодавства.
Позивач вказує, що сторони договору чітко передбачили, що за наявності заборгованості за попередні періоди покупець (відповідач) перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання продавця (позивача) (п. 6.2 Договору). Вважає, що умови договору, а саме п. 6.2 прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачений договором обов'язок сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку (шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат, тощо).
У судовому засіданні 23 липня 2018 року суд за письмовою згодою позивача та відповідача закрив підготовче засідання та перейшов до розгляду спору по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 23.07.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Відповідач заперечував проти вимог позивача з підстав наведених у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь позивача на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача, відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
30.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України» (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» (покупець) укладено договір № 16-174-Н на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір, а.с. 26-30), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1. Договору).
У п.1.2 Договору сторони встановили, що газ який продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
Умовами п.2.1. Договору сторони передбачили, що продавець передає покупцю з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року газ обсягом 129 000,000 тис.куб.м., у тому числі по місяцях: січень - 60 000,000, лютий - 39 000,000, березень - 30 000,000.
Обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу (п. 2.1.1. Договору).
Приймання передача газу, згідно з п. 3.2 Договору, перданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 3.3., 3.4. Договору не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивувальну відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Корегування планових обсягів газу оформляється покупцем у вигляді заявки.
Ціна газу обумовлена сторонами у договорі у Розділі V «Ціна газу».
Додатковими угодами №1 від 31.01.2016 року, №2 від 29.02.2016 року, №3 від 31.03.2016 року та №4 від 30.04.2016 року вносились зміни до умов Договору, зокрема, пунктів 2.1 (обсяги поставки газу) та п. 5.4 (вартість газу).
Крім того, додатковою угодою №3 до Договору викладено п. 3.3 в новій редакції, відповідно до якого не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою. У разі не підписання продавцем акту приймання-передачі газу, продавець письмово повідомляє покупця про причини не підписання акта. У разі, якщо покупець до 15 числа наступного за місяцем поставки газу не подає продавцю акти приймання-передачі природного газу, такі дії (бездіяльність) з боку покупця вважаються односторонньою відмовою покупця від поставки природного газу за цим договором за відповідний розрахунковий період. При цьому покупець не має право заперечувати проти не поставки продавцем природного газу на його користь за цим договором за відповідний розрахунковий період.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи та не заперечує відповідач, згідно актів приймання передачі газу від 31.01.2016 року на суму 222 819 852,17 грн., від 29.02.2016 року на суму 182 872 251,19 грн., від 31.03.2016 року на суму 209 175 956,94 грн., від 30.04.2016 року на суму 108 637 691,53 грн., від 31.05.2016 року на суму 49 425 542,34 грн., від 30.06.2016 року на суму 35 690 003,88 грн., від 31.07.2016 року на суму 33 325 704,46 грн., від 31.08.2016 року на суму 32 226 227,98 грн. та від 30.09.2016 року на суму 30 739 072,66 грн. продавцем передано, а покупцем прийнято природній газ на загальну суму 904 912 303,15 грн.
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Згідно з пунктом 6.2 Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП. За наявності заборгованості за попередні періоди відповідач перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача.
Додатковою угодою №3 від 31.03.2016 року сторони виклали п. 6.1 в новій редакції: оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.09.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору з урахуванням змін внесених додатковою угодою №4 від 30.04.2016 року)
Враховуючи умови договору та положення чинного законодавства, по акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 року на суму 222 819 852,17 грн. відповідач зобов'язаний був розрахуватись в строк до 25.02.2016 року, від 29.02.2016 року на суму 182 872 251,19 грн. - до 25.03.2016 року, від 31.03.2016 року на суму 209 175 956,94 грн. по 25.04.2016 року включно, від 30.04.2016 року на суму 108 637 691,53 грн. - по 25.05.2016 року включно, від 31.05.2016 року на суму 49 425 542,34 грн. - по 25.06.2016 року включно, від 30.06.2016 року на суму 35 690 003,88 грн. - по 25.07.2016 року включно, від 31.07.2016 року на суму 33 325 704,46 грн. - по 25.08.2016 року включно, від 31.08.2016 року на суму 32 226 227,98 грн. - по 25.09.2016 року включно та від 30.09.2016 року на суму 30 739 072,66 грн. - по 25.10.2016 року включно.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно п. 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Приписами ст. 549 ЦК України встановлено, зокрема, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач стверджуючи, що відповідач в порушення умов договору оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п.6.1. Договору, просить стягнути з відповідача 10 818 381,17 грн. пені, 843 638,84 грн. три проценти річних та 2 239 026,13 грн. інфляційних втрат.
До позовної заяви позивачем додано розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань за Договором з ТОВ «Рівнегаз Збут» (а.с.12-17), відповідно до якого позивачем нараховано 10 818 381,17 грн. пені, 843 638,84 грн. три проценти річних та 2 239 026,13 грн. інфляційних втрат за період з 25.02.2016 року по 30.10.2016 року за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань січня - березня 2016 року.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав погашення заборгованості за спожитий природний газ, поставлений згідно договору від 30.12.2015 за № 16-174-Н, у січні - жовтні 2016 року за рахунок оплати з поточного рахунку із спеціальним режимом використання в сумі 233 761 004,52 грн. та залишок вартості спожитого газу в розмірі 671 151 298,63 грн. за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій шляхом підписання між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, ТОВ «Рівнегаз Збут» та НАК «Нафтогаз України» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання: №632 від 19.02.2016 року на суму 16 958 994,80 грн.; №633 від 19.02.2016 року на суму 158 353 231,66 грн.; №1940 від 22.07.2016 року на суму 12 168 844,31 грн.; №2020 від 22.07.2016 року на суму 16 773 758,57 грн.; №2200 від 19.08.2016 року на суму 22 991 567,59 грн.; №2342 від 16.09.2016 року на суму 24 590 412,02 грн.; №2553 від 19.10.2016 року на суму 20 304 291,27 грн.; №2552 від 19.10.2016 року на суму 874 138,30 грн.; №652 від 30.01.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.; №651 від 30.01.2017 року на суму 98 136 060,11 грн.; №650 від 30.03.2017 року на суму 10 000 000,00 грн.; №649 від 01.03.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.
Відповідач стверджує, що підписавши вище перераховані спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок розрахунків за спожитий природний газ, поставлений за договором від 30.12.2015 за № 16-174-Н. Відповідач навів свій розрахунок оплат за вказаним Договором купівлі-продажу.
Судом враховано заперечення відповідача в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу, визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 N493/688, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2015 за N1007/27452 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (далі - Порядок).
Пунктом 1.2 Порядку встановлено, що розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.
Схеми розрахунків узгоджують відповідні департаменти фінансів спільно з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) та контролюють відповідні органи Державної казначейської служби України (п.1.3.Порядку).
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, що затверджений постановою №20 від 11.01.2005 Кабінету Міністрів України, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.01.2005 року №20, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, ТОВ «Рівнегаз Збут» та НАК «Нафтогаз України» підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, а саме:
1. №632 від 19.02.2016 року на суму 16 958 994,80 грн.; 2. №633 від 19.02.2016 року на суму 158 353 231,66 грн.; 3. №1940 від 22.07.2016 року на суму 12 168 844,31 грн.; 4. №2020 від 22.07.2016 року на суму 16 773 758,57 грн.; 5. №2200 від 19.08.2016 року на суму 22 991 567,59 грн.; 6. №2342 від 16.09.2016 року на суму 24 590 412,02 грн.; 7. №2553 від 19.10.2016 року на суму 20 304 291,27 грн.; 8. №2552 від 19.10.2016 року на суму 874 138,30 грн.; 9. №652 від 30.01.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.; 10. №651 від 30.01.2017 року на суму 98 136 060,11 грн.; 11. №650 від 30.03.2017 року на суму 10 000 000,00 грн.; 12. №649 від 01.03.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.
Згідно вказаних Спільних протокольних рішень встановлено порядок проведення взаєморозрахунків.
Державна казначейська служба України перераховує кошти (у сумах вказаних вище відповідно) загального фонду Державного бюджету України стороні 1 - Головному управлінню Державної казначейської служби України у Рівненській області (надалі сторона 1), з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.05 № 20»; Сторона 1 перераховує на рахунок Департаменту фінансів Рівненської обласної державної адміністрації (надалі стороні 2) кошти, із записом у графі «призначення платежу» «за (відповідний місяць) 2016 року «п» чи «с», Постанова Уряду від 11.01.05 № 20». Сторона 2 перераховує стороні 3 ТОВ «Рівнегаз збут» кошти за пільги та субсидії у сумі вказаній вище, із записом у графі «призначення платежу» «за природний газ, за (відповідний місяць) 2016 року «п» чи «с», Постанова Уряду від 11.01.05 № 20». Сторона 3 (відповідач у справі) перераховує позивачу кошти у вказаній вище сумі, за природний газ за 2016 рік згідно договору від 30.12.2015 за № 16-174-Н із записом у графі «призначення платежу «Постанова Уряду від 11.01.05 № 20, за природний газ 2016 року для населення, договір від 30.12.2015 року № 16-174-Н, у тому числі ПДВ в сумі». Позивач перераховує кошти в визначеній сумі до загального фонду Державного бюджету України у вигляді податків.
Відповідач на виконання умов вказаних спільних протокольних рішень платіжними дорученнями перерахував позивачу кошти, а саме: платіжним дорученням №24 від 29.02.2016 року на суму 16 958 994,80 грн.; платіжним дорученням №28 від 29.03.2016 року на суму 158 353 231,66 грн.; платіжним дорученням №38 від 27.07.2016 року на суму 12 168 844,31 грн.; платіжним дорученням №40 від 28.07.2016 року на суму 16 773 758,57 грн.; платіжним дорученням №41 від 22.08.2016 року на суму 22 991 567,59 грн.; платіжним дорученням №45 від 19.09.2016 року на суму 24 590 412,02 грн.; платіжним дорученням №51 від 24.10.2016 року на суму 20 304 291,27 грн.; платіжним дорученням №52 від 24.10.2016 року на суму 874 138,30 грн.; платіжним дорученням №6 від 01.03.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.; платіжним дорученням №7 від 01.03.2017 року на суму 98 136 060,11 грн.; платіжним дорученням №8 від 01.03.2017 року на суму 10 000 000,00 грн.; платіжним дорученням №9 від 01.03.2017 року на суму 100 000 000,00 грн.
Відповідно до розділу 3 спільних протокольних рішень, з метою реалізації спільних протокольних рішень сторони зобов'язалися:
- забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 за № 493/688 (далі - Порядок проведення розрахунків);
- перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;
- оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цих спільних протокольних рішень;
- забезпечити проведення розрахунків відповідно до цих спільних протокольних рішень та з урахуванням укладених договорів на розрахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою спільними протокольними рішеннями.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб вияв своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений відповідачу природний газ за період січень-вересень 2016 року, з огляду на визначені у спільних протокольних рішеннях призначення платежів щодо сплати коштів за природний газ за рахунок відшкодування державою наданих у цей період населенню пільг та субсидії.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №906/790/16.
Доказів, які підтверджують, що перерахування відповідачем коштів згідно спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання було здійснено з порушенням строків, зазначених в розділі 3 вказаних рішень, до суду позивачем не надано.
Своєчасне перерахування відповідачем на рахунок позивача вище зазначених коштів не заперечувалося сторонами і під час розгляду справи.
Як свідчать матеріали справи відповідачем проведені розрахунки з позивачем за спожитий природний газ у період з січня по жовтень 2016 року з рахунку із спеціальним режимом використання в сумі 233 761 004,52 грн. та залишок вартості спожитого газу в розмірі 671 151 298,63 грн. - з коштів які надійшли на рахунок відповідача на виконання спільних протокольних рішень.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем докази оплат, перерахованих з поточного рахунку відповідача із спеціальним режимом використання на користь позивача та умови спільних протокольних рішень, суд вбачає, що сторони одні і ті ж суми зараховують в оплату вартості спожитого природного газу різних періодів споживання.
Однак, як вбачається із поданого позивачем розрахунку, останній проводить зарахування коштів які надійшли від відповідача із поточного рахунку із спеціальним режимом використання в погашення заборгованості за спожитий природний газ яка охоплена спільними протокольними рішеннями, і якими відповідно змінено порядок та строки оплати, а отже проводить зменшення боргу відповідача без урахування призначення платежу (періодів), зазначених у спільних протоколах.
За таких обставин, позивач зменшує заборгованість відповідача за спожити природний газ у пізніший строк без урахування, що за спільними протокольними рішеннями відбувається погашення заборгованості починаючи з січня 2016 року, що суперечить умовам спільних протокольних рішень та призводить до штучного створення заборгованості відповідача, і як наслідок - нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що кожне спільне протокольне рішення і платіжні доручення про перерахування відповідачем позивачу отриманих по ланцюгу коштів, як вартість пільг та субсидій населенню, вказують, що такі розрахунки між сторонами здійснюються в межах договору №16-174-Н на купівлю-продаж природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем та є одночасно процедурою погашення зобов'язань ТОВ «Рівнегаз Збут» з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному періоді в розмірі отриманих по спільному протокольному рішенню сум пільг і субсидій населенню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, підставою для стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, могло б бути наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Матеріалами справи не підтверджено наявність суми боргу, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів, наведений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідає встановленим обставинам справи, отже відсутні правові підстави для застосування положень ст. 611, ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України та стягнення з відповідача 10 818 381,17 грн. пені, 843 638,84 грн. трьох процентів річних та 2 239 026,13 грн. інфляційних втрат.
Постановою Кабінету міністрів України від 11.01.2005 №20 та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015 №493/688, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.08.2015 за №1007/27452, не передбачено додаткової відповідальності крім відповідальності визначеної у п 4 названих вище спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.
Тобто відповідальність встановлена лише за недотримання вимог постанови Уряду та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов'язань за спільними рішеннями.
Відповідної правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду у справі №904/1858/16 від 14.02.2018 року та справі №926/2733/16 від 22.05.2018 року.
Враховуючи викладене вище, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 46, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 02.08.2018 року.
Суддя Войтюк В.Р.