Провадження № 2/760/3096/18
Справа №760/1044/16-ц
(заочне)
18 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Гаєвської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» до ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат, -
Представник позивача в січні 2016 р. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» 7370,42 грн. в якості відшкодування понесених Центром медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» витрат на оплату спожитих ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, а також судовий збір в сумі 1378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до п. 4 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №20 від 03.02.1995 року, військовослужбовці та члени їх сімей мають право до одержання жилого приміщення прописатися за адресою військової частини.
ОСОБА_1 скористався вказаним вище правом і у 2001 році прописався разом із сім'єю при військовому санаторії (Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» (військова частина НОМЕР_1 ) і, зважаючи на відсутність у нього житла, яке б дозволяло виконувати йому свої трудові обов'язки саме за місцем призначення, з усного дозволу колишнього керівництва позивача, відповідач поселився в одному із номерів санаторію.
При цьому, Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» як балансоутримувач усього нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів про надання житлово-комунальних послуг, здійснював оплату всіх наданих комунальних послуг, в тому числі і тих, які надавалися відповідачеві.
Враховуючи викладене вище, Відповідач фактично був наймачем приміщення і отримував належні житлово-комунальні послуги, що ним і не заперечувалося, а Позивач в даному випадку є постачальником таких послуг безпосередньо для Відповідача.
Відповідач не погодився на укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання майна, проте протягом тривалого часу спожиті відповідачем послуги, які були оплачені Центром медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця», ОСОБА_1 компенсував. Затримки в платежах розпочалися в липні 2010 року.
Станом 19.01.2016 р. відповідач ОСОБА_1 звільнив приміщення, проте не сплатив частину спожитих комунальних послуг на суму 7 370,42 грн.
Позивач посилається в позові на те, що згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» пунктів 1,3 ст. 30 та ст. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», споживач повинен дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором або законом строки.
Таким чином зобов'язання відповідача в умовах неукладених договорів про відшкодування витрат балансоутримувача виникає на підставі дії нормативних актів, що вище зазначені, а укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін. У свою чергу не укладення договору не звільняє Відповідача від сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні та експлуатаційні послуги.
Виходячи з вищенаведеного відповідач, в порушення норм діючого законодавства України, фактично поклав на позивача свій обов'язок щодо утримання майна, яким користується, та не відшкодував Позивачу понесені ним витрати.
Отже, відповідач ухиляється від відшкодування позивачеві понесених останнім витрат на оплату спожитих ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, хоча проживав у будинку, що перебуває на балансі Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» та фактично користувався такими послугами.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно вимог ст. 280 Цивільного Процесуального Кодексу України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Так, дослідивши матеріали справи‚ суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Житлові відносини, тобто питання управління та користування житловими приміщеннями, в тому числі гуртожитками, регулюються Житловим кодексом Української PCP.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» взаємодія між учасниками відносин у вказаній сфері здійснюється виключно на договірних засадах. Такими учасниками є власник, споживач, виконавець, виробник. Причому виробник послуг може бути і їх виконавцем.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.20 та п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим відмова від їх оплати споживачем з посиланням на відсутність договору не береться до уваги. Споживач зобов'язаний оплатити послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.
Верховний Суд України у своїй постанові від 27.03.2013 року «Про стягнення заборгованості по експлуатаційних витратах на обслуговування і ремонт будівлі» дійшов висновку, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати комунальні послуги і не може бути звільнений від виплати виниклої у нього заборгованості.
ВСУ акцентував увагу на тому, що відмовляючи в таких ситуаціях постачальнику послуг, суди фактично звільняють споживача від оплати отриманих послуг, всупереч вимогам статті 68 ЖК і статей 20, 21 Закону «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, законодавство не передбачає такого звільнення навіть у разі ненадання окремих житлово-комунальних послуг.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» пунктів 1,3 ст. 30 та ст. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», споживач повинен дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором або законом строки.
Відповідно до довідки Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» №402 від 16.08.2017 р. вбачається, що в Центрі в номері-люкс №72 в лютому 2001 року самовільно, без дозволів керівництва Міністерства оборони України заселився колишній заступник начальника санаторію по тилу - майор ОСОБА_1 . Разом із сім'єю з трьох осіб проживав в санаторії включно по травень 2013 р. до отримання квартири. Оплата за проживання здійснювалась не по собівартості путівки, а за міськими тарифами для квартиронаймачів та частково по собівартості енергоносіїв. За період проживання ОСОБА_1 утворився борг в сумі 7370,42 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 . Центром медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» було надіслано лист №372 від 08.06.2011 р., відповідно до якого, просили його невідкладно звільнити номер санаторію та розрахуватись за проживання.
15.06.2011 р. ОСОБА_1 був особисто ознайомлений зі змістом листа, про що свідчить відмітка, яка міститься на даному листі.
ОСОБА_1 , 20.11.2012 р. направив на адресу Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» листа, яким повідомив, що після реалізації доручення Міністра оборони України та отримання житлового приміщення зобов'язується звільнити приміщення санаторію, яке надане йому для тимчасового проживання і зареєструватися за новим місцем проживання.
Таким чином зобов'язання відповідача ОСОБА_1 в умовах неукладених договорів про відшкодування витрат балансоутримувача виникає на підставі дії нормативних актів, що вище зазначені, а укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін. У свою чергу не укладення договору не звільняє Відповідача від сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні та експлуатаційні послуги.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.
Договір між позивачем та відповідачем щодо надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відповідачу відповідні послуги надавались, а відтак одержувались і споживались останнім.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайне ставляться.
Позивачем направлено відповідачу ОСОБА_1 лист (№867 від 25.10.2013 р.) про сплату боргу в сумі 7370,42 грн. Однак, відповідач залишив поза увагою даний лист.
Таким чином, відповідач свої зобов'язання, в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за користування житловою площею, належним чином не виконав в результаті чого за ним виникла заборгованість по оплаті за липень 2010 - травень 2013 року в розмірі 7370,42 грн.
На підставі вказаних норм закону та враховуючи, що розрахунок позивача є арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7370,42 грн., визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1378,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 16, 526, Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В И Р I Ш И В:
Позов Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» до ОСОБА_1 про відшкодування понесених витрат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» (код ЄДРПОУ 07770190, місцезнаходження: 04075, м. Київ, вул. Гамарника, 60) заборгованість в розмірі 7370 (сім тисяч триста сімдесят) грн. 42 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця» (код ЄДРПОУ 07770190, місцезнаходження: 04075, м. Київ, вул. Гамарника, 60) судовий збір в сумі 1378,00 грн.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кушнір С.І.