Справа № 452/602/18 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/783/2040/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.
Категорія: 50
02 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.
секретаря - Юзефович Ю.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року, постановлене у складі судді Казана І.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів, -
В березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що згідно рішення Самбірського міськрайонного суду від 25.04.2017 року присуджено стягувати з нього в користь ОСОБА_3 щомісячні кошти у розмірі 3 600, 00 грн. на утримання двох неповнолітніх дітей, починаючи з 20.02.2017 року і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, 04.08.2016 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області на підставі рішення суду від 2006 року було видано виконавчий лист № 2 - 2011/2006 про стягнення з нього в користь ОСОБА_4 аліментів на неповнолітню дочку в розмірі 1/4 доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до повноліття дитини. Вказував, що на даний час працює водієм у «Львівському комунальному автотранспортному підприємстві №1» і його середньомісячний дохід складає 5 715, 31 грн., а по аліментних зобов'язаннях він сплачує 4 686, 50 грн., що є для нього надмірно обтяжливим, - а тому просив суд змінити присуджені за судовими рішеннями кошти та зменшити розмір аліментних зобов'язань по обох судових рішеннях.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року оскаржив позивач ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду є незаконним та таким, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права. Судом неповно з'ясовано обставини справи, а мотивувальна частина рішення обмежується викладенням фактичних обставин справи без будь-якої правової оцінки.
Вказує, що на час прийняття рішення Самбірським міськрайонним судом Львівської області від 25.04.2017 року він не працював на офіційній основі та лише в липні 2017 року працевлаштувався.
Звертає увагу, що сума до стягнення за двома виконавчими листами становить 82 % його середньомісячного заробітку, що є надмірно обтяжливим і непосильним, а також такою, що суперечить ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з чим сума стягнень повинна бути зменшена.
Зазначає, що суд в основу оскаржуваного рішення поклав показання свідків, з показів яких прийшов до висновку про те, що його матеріальне становище є достатнім для сплати присуджених аліментів, однак, на думку апелянта такі свідчення не є належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. ст. 77, 79 ЦПК України.
Просить рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року скасувати та ухвали нове рішення про задоволення позовних вимог.
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває міський суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів/
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду підстав зміни розміру аліментів шляхом зменшення розміру із присуджених коштів за судовими рішеннями у твердій грошовій сумі та у частці від доходу при встановленому Законом мінімальному розмірі, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не наведено суду аргументів про зміну матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я позивача, не обґрунтовано зазначене з посиланням на норму закону на підставі чого може бути зменшений присуджений розмір аліментів, а відтак відсутні правові підстави для зміну розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Звертаючись з позовними вимогами та обгрунтовуючи свою позицію, позивач акцентував увагу на тому, що з 27.07.2017 року він працює на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства і його середньомісячний заробіток становить 5 715 грн. 31 коп. та оскільки сума до стягнення за двома виконавчими листами становить 82 % його середньомісячного заробітку, тому сплачувати визначений рішеннями розмір аліментів, йому важко та це суперечить вимогам ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» і ст. 128 КЗпП України.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Зокрема, ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Тобто, виходячи зі змісту наведених норм, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним, а зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених СК України.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25.04.2017 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти щомісячно в твердій грошовій сумі на дочок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1800, 00 гривень на кожну дитину, починаючи із 20.02.2017 року і до досягнення дітьми повноліття.
На підставі вказаного рішення 10 жовтня 2017 року Самбірського міськрайонним судом Львівської області було видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Самбірського МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області, 18 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження № 54934187.
Як вбачається з розрахунку заборгованості по аліментах станом на 01.03.2018 року сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 становить 44 357 грн. 13 коп.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та на це посилається позивач у своїй позовній заяві, 01.09.2016 року головним державним виконавцем Самбірського МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №2-2011/2006, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 04.08.2016 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 частини щомісячного доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 22.05.2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
З розрахунку заборгованості по аліментах за виконавчим листом №2-2011/2006 виданого 04.08.2016 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 за період з 17.08.2013 року по 01.10.2017 року становить 36 023 грн. 98 коп.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_2 не підтверджено, що його матеріальний стан з часу присудження аліментів по день розгляду даної справи погіршився, оскільки на момент винесення рішень про стягнення аліментів, останній офіційно не працював та не мав стабільних доходів.
З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 27.07.2017 прийнятий на роботу на посаду водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 (а.с. 16 зворот).
З довідки про доходи від 06.03.2018 року №32 вбачається, що в період з серпня 2017 року по лютий 2018 року ОСОБА_2 нараховано 30 706 грн. 17 коп., загальна сума доходу за вказаний період без врахування аліментів становить 12 952 грн. 54 коп.
Законом України № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до ч. 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та згідно з ч. 1 ст. 182 СК України, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до п. 17 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3, розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Відтак, посилання апелянта на те, що загальний розмір аліментів, які стягуються з позивача, перевищує половину його заробітної плати, не спростовує вірних висновків суду, оскільки позивачем не подано доказів, які б підтверджували його неспроможність мати більш високі доходи, враховуючи те, що позивач не є непрацездатною особою та має докладати додаткові зусилля до покращення свого матеріального стану та забезпечення своїх неповнолітніх дітей найнеобхіднішим.
Крім того, доводи апеляційної скарги про погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки з долучених документів вбачається, що розлад здоров'я позивача носить тимчасовий характер, також такі не містять доказів, що останній потребує систематичного лікування чи підтримуючої терапії.
Вирішуючи спір, суд вірно виходив з того, що на час винесення рішень про стягнення аліментів позивач не мав систематичного заробітку, а в даний час отримує певний дохід, тобто його матеріальне становище не змінилось в гіршу сторону, сімейний стан та стан здоров'я сторін також не змінилися.
Разом з тим, як на підставу для зменшення розміру аліментів позивач послався на ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», яка не підлягає застосуванню як при визначенні розміру аліментів, так і при вирішенні питання про наявність підстав для його зміни, оскільки вказана норма визначає можливий максимальний розмір відрахувань із заробітної плати при виконанні декількох виконавчих листів і ніяким чином не впливає на визначення розміру аліментів на утримання кожної конкретної дитини.
При встановлених обставинах суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено і судом не здобуто доказів, які давали б підставу для зменшення розміру аліментів, визначених рішеннями суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскільки визначені ч. 1ст. 192 СК України підстави для зменшення розміру аліментів не знайшли підтвердження, у суду були підстави для відмови у позові.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
У відповідності до вимог абзацу 2 ч.5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 02 серпня 2018 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2018 року
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2018 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
ОСОБА_8