Іменем України
31 липня 2018 року
Київ
справа №2а-13113/11/1370
касаційне провадження №К/9901/522/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 (головуючий суддя Мартинюк В.Я., судді Гавдик З.В., Карп'як О.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 (головуючий суддя - Гулид Р.М., судді Улицький В.З., Каралюс В.М.) по справі №2а-13113/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова про визнання неправомірними дій при проведенні позапланової невиїзної перевірки від 03.10.2011 та про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2011 №0003292300/27688 та №0003302300/27691.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.11.2011 №0003292300/27688 та №0003302300/27691. В решті позовних вимог - відмовлено.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просила Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Зокрема, зазначає, що правочини між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрон Проспект», Приватним підприємством «ФСП «Каскад», Приватним підприємством «Укрметтрейд» не були спрямовані на настання правових наслідків.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Домен-Друк» з питань взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрон Проспект» за липень 2010 року, Приватним підприємством «ФСП «Каскад» за 2009-2010 роки, Приватним підприємством «Укрметтрейд» за червень 2010 року, Приватним підприємством «Сканто» за 2009-2010 роки, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ятус» за серпень 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивача вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 1805772,00грн.; підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на суму 1444617,00грн.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 03.10.2011 №2458/23-1/33562775 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2011 №0003292300/27688, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2257215,00грн., в тому числі: за основним платежем - 1805772,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 451443,00грн. та №0003302300/27691, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1805771,00грн., в тому числі: за основним платежем - 1444617,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 361154,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування зазначених податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер та підтвердженні належними первинними бухгалтерськими документами.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрон Проспект», Приватним підприємством «ФСП «Каскад», Приватним підприємством «Укрметтрейд» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами поставки, видатковими та податковими накладними, дорожніми листами, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку.
В подальшому отримана від контрагентів продукція використана позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується, зокрема зразками поліграфії, виробленої з поставленого товару.
Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрон Проспект», Приватним підприємством «ФСП «Каскад» та Приватним підприємством «Укрметтрейд».
При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагентів позивача чи на заперечення ними здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Державної податкової служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 по справі №2а-13113/11/1370 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
............................
...........................
...........................
Т.М.Шипуліна,
Л.І.Бившева,
І.А. Гончарова,
Судді Верховного Суду