Іменем України
31 липня 2018 року
Київ
справа №802/4527/13-а
касаційне провадження №К/9901/3742/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2014 (головуючий суддя Сало П.І.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 (головуючий суддя Кузьмишин В.М., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Сторчак В.Ю.) у справі №802/4527/13-а за позовом Державного підприємства «Вінницьке лісове господарство» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Вінницьке лісове господарство» звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, у якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.10.2013 №0006282201, №0006292201 та №000627220.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позовні вимоги Державного підприємства «Вінницьке лісове господарство» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема зазначає, що будь-які первинні документи мають силу лише у випадку фактичного здійснення господарських операцій, натомість операції позивача з контрагентами мають ознаки удаваних, а тому їх відображення в податковому обліку є безпідставним.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку Державного підприємства «Вінницьке лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 269561,00грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 139363,00грн.; пункту 17 частини другої статті. 29 Бюджетного кодексу України, у зв'язку з чим занижено частину чистого прибутку, що сплачується державними унітарними підприємства та їх об'єднаннями до державного бюджету на суму 107283,00грн.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.09.2013 №589/23/33315831 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.10.2013 №0006282201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) підприємств і організацій державного підпорядкування на суму 397650,00грн., № 0006292201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання зі сплати частини прибутку (доходу) господарських організацій (державних) казенних підприємств та їх об'єднань на суму 131922,00грн., №0006282201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 173461,00грн.
Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено порушення товариством вимог податкового законодавства.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців «г» та «ж» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності та інші витрати загальногосподарського призначення.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем адміністративних витрати за І квартал 2012 року на суму 75573,00грн., за І півріччя 2012 року на суму 155827,00грн., за III квартал 2012 року на суму 240116,00грн. і за 2012 рік на суму 320676,00грн. колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судами встановлено, що позивачем проводилися операції з ФОП ОСОБА_1 щодо виконання договорів про надання послуг у сфері охорони об'єктів, прибирання та обслуговування будівель і за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 позивачем було отримано послуг від вказаного приватного підприємця на загальну суму 346533,36грн.
ФОП ОСОБА_1 позивачу надано послуги з прибирання приміщень та обслуговування об'єктів позивача та послуги по охороні (вахті) нерухомого майна, що перебуває на балансі позивача. Реальність зазначених господарських операцій підтверджуються усіма обов'язковими первинними та іншими документами, зокрема договорами, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями. Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А № 611071 основними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки, прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування і транспортних засобів, загальне прибирання будинків та інші види діяльності з прибирання
Також судами встановлено, що у штатному розписі позивача не передбачено посад прибиральниці, двірника та вахтера (охоронця). Крім того, судами обґрунтовано відхилено посилання податкового органу на те, що ФОП ОСОБА_1 фізично не могла виконувати роботи з прибирання та охорони об'єктів, належних позивачу, у зв'язку з тим, що працює на посаді вчителя логопеда у дошкільному навчальному закладі № 59 з 4-х годинним робочим днем, оскільки законодавством не передбачено обмежень щодо виконання робіт у вільний від основної роботи час, а також щодо залучення інших осіб до виконання цих робіт.
Для забезпечення виконання договорів, укладених з позивачем, ФОП ОСОБА_1 укладалися договори у сфері надання послуг та охорони об'єктів з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, виконання яких підтверджується актами виконаних робіт та платіжними відомостями, а дохід, отриманий від ФОП ОСОБА_1 за надання послуг, підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задекларований у встановленому законом порядку.
Доводи відповідача щодо відсутності ліцензії у ФОП ОСОБА_1 на надання охоронних послуг також обґрунтовано відхилено судами, оскільки умови надання вказаних послуг позивачу є відмінними від умов та порядку приймання (здавання) об'єкта під охорону, а також обов'язків сторін та їх матеріальної відповідальності, що визначені Законом України «Про охоронну діяльність» та Ліцензійними умовами про охоронну діяльність, а тому надання послуг з охорони у даному випадку фактично є вахтою, а не охоронною діяльністю в розумінні Закону України «Про охоронну діяльність» та не підлягають обов'язковому ліцензуванню.
Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем адміністративних витрат у 2012 році по оплаті юридичних послуг ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 40500,00грн. суд звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання необхідної юридичної допомоги між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про надання юридичних послуг, а також додаткові договори до нього.
Види юридичних послуг, які ФОП ОСОБА_4 зобов'язується надавати позивачу, конкретизовані у п. 1.1 Договору і включають зокрема: надання юридичних консультацій та висновків, ведення претензійно-позовної роботи, досудової та іншої юридичної підготовки документів, юридичне супроводження державних закупівель, юридичне забезпечення укладення та виконання договорів, юридичне супроводження наказів по підприємству, здійснення представництва інтересів замовника у судах, органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, організаціях і установах, органах прокуратури та правоохоронних органах, перед фізичними особами у справах, які стосуються інтересів замовника.
Згідно з п. 1.3 Договору юридичні послуги надаються замовнику шляхом надання юридичних консультацій та висновків, досудової та іншої підготовки документів та матеріалів, здійснення представництва інтересів замовника та будь-яким іншим шляхом, не забороненим законами України.
Реальність виконання відповідних господарських операцій підтверджено первинними документами, в тому числі актами про надані послуги, видатковими касовими ордерами про отримання гонорару за надані юридичні послуги, а також іншими додатковими документами, зокрема рішеннями господарських судів, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_4 брала участь у розгляді справ як представник підприємства, претензією-вимогою про сплату заборгованості, підготовленою ОСОБА_4
Щодо висновків податкового органу про відсутність зв'язку послуг комісії, що були отримані від ДП «Вінницяліссервіс» з господарською діяльністю позивача суд звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором комісії від 04.01.2011№ 4-В ДП «Вінницяліссервіс» (комісіонер) зобов'язується за дорученням комітента укладати від свого імені контракти на продаж лісопродукції комітента з іноземними покупцями на умовах експорту, відповідно до базисних умов поставки Інкотермс. Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за виконання комісійного доручення комітент оплачує комісійну плату в розмірі 3 % (в тому числі ПДВ) від суми коштів у національній валюті України, отриманих після конвертації іноземної валюти, що надійшла комісіонеру від іноземних покупців.
Результати роботи комісіонера відображені в актах здачі-приймання робіт (надання послуг), які складені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та містять обов'язкові реквізити, на відсутність яких посилається контролюючий орган.
Комісійна винагорода ДП «Вінницяліссервіс» за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 становить 154935,33грн., а не 174178,00грн. як зазначено в акті перевірки. Крім того, посилання податкового органу про недоцільність залучення комісіонера ґрунтуються на припущеннях та не відповідає принципу свободи договору, що передбачений в законодавстві України.
Таким чином, висновки податкового органу про не підтвердження витрат позивача по контрагенту ДП «Вінницяліссервіс» у зв'язку з виконанням умов договору комісії є безпідставними.
Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат на збут на суму 86656,00грн. суд зазначає наступне.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, посилання податкового органу на безпідставність укладення позивачем договорів на отримання ідентичних послуг від різних постачальників не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Чинним законодавством не встановлено будь-яких обмежень (заборон) у виборі постачальників послуг чи закупівлі одного виду послуг тільки у певного постачальника, в тому числі і щодо виконання послуг з організації перевезень вантажу.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції між позивачем і ТОВ «Рейл Карло Транс» про організацію перевезень вантажу підтверджується актами виконаних робіт (надання послуг), рахунками згідно звітів експедитора, актами звірки взаєморозрахунків, платіжними відомостями.
Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат на збут щодо оплати послуг ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики» суд звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики» укладено договір на виконання робіт з інформаційного обслуговування та програмного забезпечення технологічних процесів єдиної державної системи електронного обліку деревини, а в подальшому - додаткові угоди до вказаного договору. Роботи виконуються на постійній основі зі сплатою щомісяця, загальна вартість робіт, які будуть виконані виконавцем протягом дії додаткової угоди №3 складаються із сум вартості виконання робіт за кожен місяць, та становить 88689,60грн. з урахуванням ПДВ. Таким чином, щомісячна вартість робіт складає 7390,80грн., що й відображено в актах здачі-прийняття робіт (послуг) за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.
Згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 27.05.2010 №159 «Про активацію роботи щодо створення єдиної державної системи електронного обліку деревини» головним підприємством-оператором по впровадженню та організаційно-технічному супроводу системи електронного обліку деревини визначено ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики».
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що послуги, які надані позивачу ДП «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики», прямо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають вимогам чинного законодавства та є необхідними для здійснення позивачем господарської діяльності, що спростовує твердження податкового органу про економічну недоцільність замовлення таких послуг.
Натомість, доводи податкового органу про сумнівність наданих послуг і їх вартість ґрунтуються винятково на непідтверджених припущеннях.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що податковим органом не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства та відповідно протиправність податкового повідомлення-рішення від 31.10.2013 №0006282201.
За встановлених обставин щодо не підтвердження висновків акту перевірки від 30.09.2013 №589/23/33315831 про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток та відповідно заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 269561,00грн. необґрунтованими є і висновки податкового органу про заниження позивачем чистого прибутку державного підприємства, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування ДП «Вінницький лісгосп» грошового зобов'язання відповідно до податкового повідомлення-рішення від 31.10.2013 №0006292201.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 31.10.2013 №0006272201 суд звертає увагу на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за висновками податкового органу за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 132431,00грн. по господарських операціях з ДТГО «Південно-Західна залізниця».
Підставою для такого висновку відповідача стало те, що позивачем здійснювались операції з постачання лісової продукції (деревини) за межі митної території України, від оподаткуванням податком на додану вартість відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснювались операції з постачання лісової продукції (деревини), зокрема ті, що звільнені від оподаткуванням податком на додану вартість, так і ті, що підлягають оподаткуванню цим податком.
При цьому до податкового кредиту підприємство включало лише ту частку від суми податку на додану вартість, яка підлягала оподаткуванню, і лише в рамках тих господарських операцій з придбання податку на додану вартість, які дають право формування податкового кредиту, що видно з додатків №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість (том ІІІ, а.с. 216-236).
Судами правильно відхилено як необґрунтовані посилання відповідача на невідповідність податкових накладних ДТГО «Південно-Західна залізниця» вимогам закону через не заповнення графи «Код товару згідно з УКТ ЗЕД», оскільки у даному випадку податкові накладні видавалися позивачу не по господарських операціях з придбання (постачання) товару (деревини), а у зв'язку з наданням послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом.
Судами встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Укрлісконсалтинг», ДП «Вінницяліссервіс» та ТОВ «Рейл Карло Транс» на суми відповідно 132431,00грн., 2066,00грн., 3141,00грн. та 1725,00грн., оформлені з дотриманням вимог податкового законодавства і мають обов'язкові реквізити, визначені Податковим кодексом України. Реальність господарських операцій з цими контрагентами повністю підтверджується документально.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності від 31.10.2013 №0006272201.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі №802/4527/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
............................
...........................
...........................
Т.М.Шипуліна,
Л.І.Бившева,
Р.Ф. Ханова,
Судді Верховного Суду