Іменем України
31 липня 2018 року
Київ
справа №0870/12304/12
касаційне провадження №К/9901/4109/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.03.2013 (суддя Сіпака А.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 (головуючий суддя - Юхименко О.В., судді Мельник В.В., Нагорна Л.М.) по справі №0870/12304/12 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 №0000060028.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.03.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012№0000060028.
Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала касаційну скаргу, в якій просила Запорізького окружного адміністративного суду від 27.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, пункту 7.7 статі 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Зокрема, зазначає, що у зв'язку із наявністю у підприємства заборгованості, кошти, що надходили на сплату податкових зобов'язань, правомірно зараховувалися податковим органом в порядку календарної черговості на погашення податкового боргу позивача.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» з питань своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток за період з 29.06.2010 по 19.02.2012, за результатами якої складено акт від 12.04.2012 №47/28-0/00130926.
Перевіркою встановлено несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток, яка узгоджена відповідно до постанови Верховного Суду України від 02.02.2010 у справі №21-2310во09 - зі строком сплати 12.02.2010 у сумі 11221312,22грн. (за податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2004 №0000180203/0 податкові зобов'язання з податку на прибуток через наявність небалансу технологічних витрат електроенергії (понаднормативних витрат електроенергії) за періоди з 2001 року по 2004 рік); та відповідно до податкової декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року від 07.05.2010 №2066 - зі строком сплати 20.05.2010 у сумі 5743,00грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 №0000060028, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 302039,27грн.
Висновки податкового органу базуються на тому, що станом на 13.02.2010 на рахунку платника обліковувалась сума податкового боргу у розмірі 13745629,98грн. (відповідно до постанови Верховного Суду України від 02.02.2010 у справі №5/238 по строку сплати 12.02.2010 ), які сплачені шляхом зарахування у порядку календарної черговості тими коштами, що спрямовані на сплату самостійно задекларованих податкових зобов'язань, у зв'язку з чим позивачем несвоєчасно сплачувалися зобов'язання з податку на прибуток.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган позбавлений права змінювати визначене платником у платіжних дорученнях призначення платежу, а тому зарахування ним коштів по сплаті поточних зобов'язань в рахунок оплати заборгованості в розмірі 13745629,98грн., що утворилася станом на 13.02.2010 є безпідставним.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
За змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно підпункту 7.7 статті 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.
Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку черговості погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Посилання податкового органу на те, що з моменту вступу в дію Податкового кодексу України було закріплено право податкового органу щодо зарахування коштів, які сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, відхиляються судом як необґрунтовані з огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено погашення податковим органом заборгованості позивача здійснювалося у тому числі і за рахунок здійснених поточних платежів за IV квартал 2009 року, І квартал, півріччя, та три квартали 2010 року.
До того ж, судами встановлено, що борг, погашення якого здійснював податковий орган підлягав списанню ще у липні 2011 року, що встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2011 у справі №2а-0870/6081/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 по справі №0870/12304/12 залишити без змін.
............................
...........................
...........................
Т.М.Шипуліна,
Л.І.Бившева,
Ханова Р.Ф.,
Судді Верховного Суду