01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Коробенко С.В.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
01 серпня 2018 року Справа № 760/18632/17
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Бєлової Л.В.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач) про:
- визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії позивача;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача, з урахуванням збільшеного розміру преміювання військовослужбовців, який складає 90% посадового окладу відповідно до постанови КМУ від 12.11.2008 р. та наказу Міноборони від 25.06.2011 р. № 355, починаючи з 15.03.2017 р.;
- зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію, з урахуванням підвищення в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, починаючи з 15.03.2017 р.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що при збільшенні розміру премії збільшується також й грошове забезпечення військовослужбовців, на премію нараховується і сплачується єдиний внесок, що в сукупності, на думку апелянта, надає підстави для перерахунку пенсії.
Крім того, у своїй апеляції позивач наголошує на тому, що він як учасник бойових дій має право на підвищення пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній до 01.07.2006 р.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову.
У судове засідання 01.08.2018 р. сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду спарви, не з'явилися.
Судова колегія вважає, що в даному випадку наявні правові підстави передбачені КАС України для розгляду апеляційної скарги під час відсутності осіб, які не з'явилися, в порядку ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій, перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених і військової служби та деяких інших осіб».
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо здійснення перерахунку його пенсії, з урахуванням збільшеного розміру преміювання військовослужбовців, який складає 90% посадового окладу відповідно до постанови КМУ від 12.11.2008 р. та наказу Міноборони від 25.06.2011 р. № 355, та з урахуванням підвищення в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що премія, з урахуванням якої позивач просить здійснити перерахунок його пенсії, носить тимчасовий та індивідуальний характер, тому підстави здійснення перерахунку відсутні, а також з того, що з 01.07.2006 р. відсутнє законодавче підґрунтя для здійснення підвищення учасникам бойових дій пенсії в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком у зв'язку зі зміною законодавства.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених і військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), наказом Міністра оборони України від 25.01.2011 р. № 50 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2011 рік» (далі - Наказ № 50), наказом Міністра оборони України від 25.06.2011 р. № 355 (далі - Наказ № 355).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону.
Відповідно до п. 5 Постанови № 1294 керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Законом України «Про державний бюджет України на 2011 рік» визначений розмір видатків на утримання Збройних Сил України.
Наказом, виданим з метою організації виконання Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», передбачена премія особам рядового, сержантського та старшинського складу - 70 відсотків посадового окладу; науково-педагогічним працівникам з числа військовослужбовців науково-педагогічного складу вищих військових навчальних закладів, які мають статус національних, та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають статус національних, - 70 відсотків посадового окладу; іншим військовослужбовцям - 55 відсотків посадового окладу (пункт 8).
Згідно з Наказом № 355 до зазначеного вище пункту 8 внесено зміни, і розмір премії іншим військовослужбовцям з 01.06.2011 р. встановлено на рівні 90% посадового окладу, а у примітці вказано, що преміювання військовослужбовців центрального апарату МОУ та ГШЗСУ, органів військового управління, безпосередньо підпорядкованих Міністру оборони України та начальнику Генерального Штабу здійснюється за окремими рішеннями Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Статтею 12 Закону № 3551-XII у редакції від 23.11.1995 р. було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 закону № 3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006 р.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що премія, з урахуванням якої позивач просить здійснити перерахунок його пенсії, носить тимчасовий та індивідуальний характер (відповідно до особистого вкладу військовослужбовця в загальний результат служби у межах фонду преміювання), а Наказ № 355 обмежений вже передбаченими у кошторисі Міністерства оборони України видатками на грошове забезпечення військовослужбовців, встановленими бюджетним законодавством на відповідний рік. Такий Наказ є відомчим документом, а не є законодавчим актом, тому не є правовою підставою для перерахунку пенсії позивача відповідно до ст. 63 Закону № 2262-XII.
Крім того, з січня 2008 року Кабінет Міністрів України не приймав нормативних актів, які б визначали нові розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 р. по справі № 753/21475/16-а та від 06.03.2018 р. по справі № 173/124217 (2-а/173/60/2017).
Також, колегія суддів звертає увагу й на те, що з 01.07.2006 р. у зв'язку з внесенням змін до ст. 12 Закону № 3551-ХІІ на підставі Закону від 05.10.2005 р., що набув чинності з вказаної дати, така соціальна пільга як підвищення пенсій учасників бойових дій на 150 % мінімальної пенсії за віком була зменшена до 25%.
Тобто, на момент призначення позивачу пенсії 02.07.2002 р. Київським міським військовим комісаріатом законодавство дійсно закріплювало за ним право на підвищення пенсії на 150% мінімальної пенсії за віком, однак з 01.07.2006 р. розмір такої пільги зменшено до 25%.
Водночас, при розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача, з урахуванням збільшеного розміру преміювання військовослужбовців, який складає 90% посадового окладу, та з підвищення в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій, що, відповідно, виключає правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
При цьому, доводи апелянта про те, що при збільшенні розміру премії збільшується також й грошове забезпечення військовослужбовців, на премію нараховується і сплачується єдиний внесок, що в сукупності, на думку апелянта, надає підстави для перерахунку пенсії, а також, що він як учасник бойових дій має право на підвищення пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком на підставі Закону № 3551-ХІІ у редакції, чинній до 01.07.2006 р., апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Рішення виготовлено 01 серпня 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: