79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.07.2018р. справа №914/2851/16
Суддя Юркевич М.В. при секретарі Кияк І.В., розглядаючи матеріали справи
За позовом: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: державного комунального підприємства Стебниктеплокомуненерго», м. Стебник Львівської області
про стягнення 46 524,69 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник
від відповідача: ОСОБА_2 - представник
На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» про стягнення 46 524,69 грн., з яких: 22 641,29 грн. пені, 1 413,49 3% річних, 22 469,91 інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.01.2017 року у справі № 914/2851/16 (суддя Блавацька-Калінська О.М.) провадження - припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 року ухвалу господарського суду Львівської області від 23.01.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
06.04.2017р. матеріали даної справи повернулися до господарського суду Львівської області.
07.04.2017р. на підставі автоматизованого розподілу судової справи, головуючим суддею у справі №914/2851/16 було визначено суддю Юркевича М.В.
Ухвалою від 10.04.2017р. матеріали даної справи було прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 30.05.2017р. о 10:00 год.
20.04.2017р. на адресу господарського суду Львівської області від Львівського апеляційного господарського суду надійшло витребування матеріалів даної справи у зв'язку із поданням касаційної скарги Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» №65 від 14.04.2017р. на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2017р. по даній справі №914/2851/16.
Ухвалою господарського суду від 25.04.2017р. провадження у даній справі було зупинено до повернення матеріалів даної справи із суду касаційної інстанції.
14.06.2018р. на адресу господарського суду Львівської області від представника позивача поступило клопотання про поновлення провадження у даній справі, у зв'язку з поверненням матеріалів справи із суду касаційної інстанції після завершення розгляду касаційної скарги. Так, касаційну скаргу державного комунального підприємства Стебниктеплокомуненерго» залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2017р. про передачу справи №914/2851/16 на новий розгляд до суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою господарського суду від 20.06.2018 р. провадження у даній справі поновлено та призначено підготовче засідання на 10.07.2018 р.
Розгляд справи в межах підготовчого провадження було відкладено на 31.07.2018р. з підстав викладених в ухвалі суду від 10.07.2018р.
В судове засідання 31.07.2018р. з'явилися представники сторін та подали спільну заяву про перехід до розгляду справи по суті.
Ухвалою від 31.07.2018р. підготовче провадження було закрито та призначено справу до розгляду по суті.
Так, в судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач підтримував заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Натомість, відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.
В ході розгляду справи по суті представники сторін виступили зі вступними словами, після чого суд перейшов до дослідження доказів та обставин справи, внаслідок чого з'ясовано наступне:
15 грудня 2014 р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Державним комунальним підприємством “Стебниктеплокомуненерго” (покупець) було укладено договір №2207/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу.
За цим договором продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
На виконання умов договору, позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 286 928,53 грн.., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.
Позиція позивача. Як зазначив позивач, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості газу, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 22 641,29 грн. пені, 1 413,49 3% річних, 22 469,91 інфляційних втрат.
Позиція відповідача. Заперечуючи позовні вимоги відповідач покликається на те, що на спірні правовідносини між сторонами поширює свою дію положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», зокрема, в частині ст. 7 щодо списання штрафних санкцій та нарахувань за умови повної оплати за газ до набрання чинності зазначеним законом.
Відтак, відповідач вважає, що нараховані за позовними вимогами суми пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають списанню, а заявлений позов - відмові у задоволенні.
При ухваленні рішення суд послуговується такими законоположеннями та наступними своїми висновками.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Одним із головних призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України»).
В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1)припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 22 641,29 грн. пені, 1 413,49 3% річних, 22 469,91 інфляційних втрат.
30.11.2016 набув чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як встановлено судом, заборгованість за поставлений природний газ у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 року згідно договору купівлі-продажу природного газу №2207/15-КП-21 від 15.12.2014 була погашена до 30.11.2016 року, а саме набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Доводи позивача про необхідність вжиття сторонами дій щодо списання такої заборгованості відхиляються, оскільки на правильність висновку про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій такі обставини значення не мають. Суд зазначає, що запроваджені Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від обставин формування реєстру, участі відповідача у визначеній процедурі списання чи вжиття заходів щодо списання такої заборгованості.
Правова позиція господарського суду також узгоджується з сталою судовою практикою Верховного суду, зокрема у справах №914/10292/17, №908/3125/16, №908/3210/16, №908/2055/17.
Слід також зазначити, що відповідачем долучено до матеріалів справи копію листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за вих. №8/10-1545-17 від 19.08.2017 з додатком, відповідно до якого відповідач згідно наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.08.2017 №215 включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання.
Враховуючи, що заборгованість за поставлений природний газ у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 року згідно договору купівлі-продажу природного газу погашена до 30.11.2016 року, а саме набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, нараховані пеня, 3% річних та інфляційні підлягають списанню згідно ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши всі матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними, а тому не підлягають до задоволення.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).
В силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд
1. В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В судовому засіданні 31.07.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.08.2018р.
Суддя Юркевич М. В.