Справа № 740/1744/18
Провадження № 2/740/1065/18
01 серпня 2018 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Ковальової Т.Г.,
за участю секретаря - Кононяко С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Перемозької сільської територіальної громади в особі Перемозької сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на частку житлового будинку за набувальною давністю,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що належала голові колгоспного двору- ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на 1/3 частку даного будинку, що належала члену колгоспного двору ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та визнати за ним право власності на 1/3 частину вищевказаного будинку, як члена колгоспного двору та на 2/3 частки - за набувальною давністю.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що даний житловий будинок мав статус колгоспного двору і станом на 15 квітня 1991 року в будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_4, який був головою колгоспного двору, ОСОБА_3 - його дружина, та він - ОСОБА_1 - син, які мали право власності по 1/3 частці кожний відповідно до ст.120 ЦК УРСР 1963 року.
Його мати-ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько- ОСОБА_4.
Житловий будинок залишився у його користуванні. На час смерті батька в 2007 році він був зареєстрований за іншою адресою, але фактично проживав у вищевказаному будинку.
За життя мати залишила заповіт від 10 жовтня 1998 року, яким заповідала йому все її майно, але у встановлений законом строк до нотаріальної контори він не звертався. За життя батько заповіту не залишив. Правовстановлюючий документ на будинок втрачений.
Згідно довідки КП «Ніжинське МБТІ» №01014 від 19.04.2018 року станом н 31.12.2012 року за ОСОБА_4 зареєстрований будинок в цілому на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого 19.03.1990 року Ніжинською районною радою народних депутатів.
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрації права власності на даний будинок відсутні.
Він добросовісно заволодів чужим майном, часткою батьків, і продовжує відкрито та безперервно володіти цим нерухомим майном більше десяти років. За власні кошти робить ремонт будинку, постійно підтримує його в належному стані, сплачує всі комунальні платежі. Ніхто ніяких претензій щодо будинку не заявляв та на будинок не претендував.На його замовлення виготовлений висновок про вартість майна.
Сторони в судове засідання не з'явилися, надавши до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, а відповідач - і про визнання позову.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до положень абзацу 3 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з*ясування і дослідження інших обставин справи.
Законними підставами для задоволення позову є ст.120 ЦК УРСР 1963 року щодо визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку та ст.344 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), - на інші 2/3 частки будинку, а всього за позивачем слід визнати право власності на будинок в цілому, проти чого не заперечує і відповідач.
Ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно п. 9, 11, 13,14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна:
володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у звязку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року «Про судову практику за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в майні.
В судовому засіданні встановлено, що зазначений житловий будинок станом на 31.12.2012 зареєстрований на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Ніжинською районною радою народних депутатів 19.03.1990 на підставі рішення від 12.07.1989 за № 153 як колгоспний двір, головою якого вказаний ОСОБА_4 (а.с.13, 22).
Відповідно довідки, виданої виконкомом Перемозької сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 365/03-29 від 24.05.2018 року,станом на 15.04.1991 року в будинку № АДРЕСА_1 мешкали: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1(а.с 35).
Відповідно до ст.123 ЦК УРСР 1963 року, діючого на час виникнення спірних правовідносин, розмір частки члену двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Згідно до роз*ясень, наданих у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до введення в дію Закону України «Про власність» - до 15 квітня 1991 року, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, тобто, станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_1, виходячи із рівності часток всіх членіх колгоспного двору, набув право власності на 1/3 частку житлового будинку.
Згідно довідки, виданої виконкомом Перемозької сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 03.04.2018 року № 156, в будинку № АДРЕСА_1 проживав без реєстрації ОСОБА_1 (а.с.12).
В судовому засіданні встановлено, що більше десяти років позивач добросовісно, відкрито і безперервно володіє вищевказаним житловим будинком, самостійно утримує майно в цілому, що є законною підставою для задоволення позову відповідно до ст.344 ЦК України.
Суд встановив також, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а вимоги позивача обгрунтовані на законі і доведені в судовому засіданні.
Керуючись ч.1 ст.41 Конституції України, ст.ст.120, 123 ЦК УРСР 1963 року, ст. 328, 344 ЦК України, п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 263-265, 268, 273, 354,355 ЦПК України, суд
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 16666, АДРЕСА_1, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуюча суддя Ковальова Т.Г.