ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2018 року № 826/2937/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проГоловного управління Національної поліції в Київській області поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі по тексту - відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування наказу від 30.11.2017р. №2165, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнання протиправним та скасування наказу від 29.12.2017р. №781 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції;
- поновлення позивача на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУ НП в Київській області;
- стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року (суддя Власенкова О.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2018р. №810 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» адміністративну справу №826/2937/18 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.
Ухвалою суду від 29.05.2018р. справу №826/2937/18 прийнято до провадження судді Амельохіна В.В.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень, оскільки на час їх винесення Броварським міськрайонним судом Київської області у справі №361/7184/17 позивача ще не визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також позивач на момент звільнення перебував на лікарняному.
Представник відповідача 24.04.2018р. через канцелярію суду подав письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення позову заперечує повністю у зв'язку з правомірністю прийняття оскаржуваних рішень.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.11.2017р. №2165 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського взводу №1 роти №1 ППСПОП «Миротворець» ГУНП в Київській області сержанта поліції ОСОБА_1» за порушення службової дисципліни, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, в частині дотримання законодавства неухильного виконання наказів начальників, а саме: вимог статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», пунктів 2.5, 2.10, 2.3Б та 12.1 Правил дорожнього руху України, які виявилися у відмові від проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння, у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди будучи причетним до неї, у недопущенні дорожньо-транспортної пригоди, невиконанні наказів начальників щодо недопущення порушень вимог Правил дорожнього руху України, поліцейського взводу №1 роти №1 ППСПОП «Миротворець» ГУНП в Київській області сержанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.12.2017р. №781 о/с «По особовому складу» відповідно до п. 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно д о Дисциплінарного статуту Національної поліції України) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік).
Підставою прийняття зазначеного наказу був наказ від 30.11.2017р. №2165.
Не погоджуючись з оскаржуваними наказами, позивач звернувся з позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Обов'язки поліцейського визначені ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до вимог якої останній зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 59 згадуваного Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Пунктом 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента країни і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (ст. 2 Дисциплінарного статуту).
Пунктом 6 частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися дисциплінарне стягнення, зокрема, звільнення з посади.
З аналізу вказаних норм суд робить висновок, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським дисципліни шляхом недотримання конкретних актів законодавства та наказів і інших відомчих нормативно-правових актів.
Згідно з порядком накладання дисциплінарних стягнень, визначеним у статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні визначає Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (далі по тексту - Інструкція № 230).
Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.
Пунктом 2.1 Інструкції № 230 передбачено підстави для проведення службового розслідування, а саме: порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 230 службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення.
Згідно з п.п. 8.1, 8.3 Інструкції № 230 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. В описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, імя та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.
Із аналізу вказаних норм убачається, що службове розслідування обов'язково повинно передувати звільненню, якщо особу рядового чи начальницького складу звільняють за порушення нею службової дисципліни.
Так, судом встановлено, що на виконання вимог п. 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», на виконання вимог ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції, Головним управлінням Національної поліції в Київській області виданий наказ №2069 від 20.11.2017р., яким призначено службове розслідування за інформацією про порушення Правил дорожнього руху України поліцейським взводу №1 роти №1 ППСПОП «Миротворець» ГУНП в Київській області сержантом поліції ОСОБА_1
За результатами вказаного розслідування складено висновок від 23.11.2017р., затверджений начальником Головного управління Національної поліції в Київській області полковником поліції Ценовим Д.М. 27.11.2017р.
Зі змісту висновку службового розслідування убачається, що «У ході проведення службового розслідування встановлено, що 15.11.2017 ОСОБА_1 перебуваючи за кермом автомобіля марки «Mersedes Benz Е220», номерний знак НОМЕР_1 (держави Польща), рухаючись по вул. Короленка в м. Бровари, не врахувавши безпечної дистанції та швидкості руху, допустив зіткнення з задньою частиною автомобіля марки «TOYOTA COROLA», н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, який рухався у попутному напрямку.
Після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 залишив місце події, однак був затриманий небайдужими жителями м. Бровари.
У подальшому, під час спілкування працівників Броварського ВП ГУНП в Київській області з ОСОБА_1 було встановлено, що останній керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
На пропозицію працівників поліції пройти медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, ОСОБА_1 в присутності свідків відмовився.
Того ж дня, відносно ОСОБА_1 складено адміністративні протоколи серії БД № 008705 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, серії БД № 326421 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, серії БД № 008704 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 та постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 559822 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
ОСОБА_1 перебував поза службою, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї.
Опитаний ОСОБА_1 пояснив, що 15.11.2017 близько 12.00 у власних справах приїхав на власному автомобілі у м. Бровари, Київської області до свого знайомого та залишив авто біля парковки по вул. Корольова, де протягом дня вживали алкогольні напої.
Близько 17.40 у зв'язку з виниклою необхідністю їхати до місця свого проживання у м. Вишневе, Київської області ОСОБА_1 сів за кермо свого автомобіля «Mersedes Benz Е220», номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вулиці Корольова у м. Бровари, не встигши загальмувати, допустив зіткнення з іншим автомобілем, а саме «TOYOTA COROLA», н.з. НОМЕР_2.
Відразу після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 вийшов з автомобіля щоб перевірити чи наявні пошкодження на автомобілях та чи потребують допомоги водій та пасажири іншого авто. Пересвідчившись що медичної та іншої допомоги учасники ДТП не потребують він став чекати наряд поліції, який було викликано водієм іншого авто.
Також приблизно через 30 хвилин ОСОБА_1 щоб не перешкоджати та не перекривати рух іншим автомобілям, перегнав свій автомобіль від місця ДТП на відстань близько 30 метрів.
Прибувши на місце дорожньо-транспортної пригоди працівники Броварського ВП ГУНП в Київській області, повідомили йому, що йому необхідно пройти тест на стан алкогольного сп'яніння на що він відмовив. Протягом наступної години працівниками Броварського ВП було складено чотири протоколи про адміністративні правопорушення зі змістом яких його не ознайомили».
Так, згідно зі ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України особа рядового і начальницького складу повинна дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги, статутів і наказів начальників, виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку.
Згідно з Розділом II Правил етичної поведінки працівників апарату Міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, які затверджені наказом МВС України від 28.04.2016 №236, до основних принципів етики працівників МВС належать, зокрема, недопущення, у тому числі поза роботою, дій і вчинків, які можуть зашкодити роботі чи негативно вплинути на репутацію працівників МВС.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 № 1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (далі - Правила), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Відповідно до ч. 1 Розділу ІІ Правил передбачено, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку.
У постановах Верховного Суду України від 29.09.2015 (справа № 21-1288а15) та від 20.10.2015 (справа № 21-2103а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
На думку суду факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння є вчинком, який дискредитує систему органів поліції та поліцейських в очах громадськості, відтак, є підставою для звільнення.
Таким чином, суд наголошує на тому, що дотримання вимог Дисциплінарного статуту та Правил повинно здійснюватися працівниками поліції як в робочий, так і в позаробочий час.
Необґрунтованими суд вважає посилання позивача на відсутність у матеріалах службового розслідування судового рішення (постанови про адміністративне правопорушення або обвинувального вироку), що набрало законної сили, яким би була встановлена вина ОСОБА_1, оскільки відсутність або наявність в діях позивача складу злочину або адміністративного правопорушення не є предметом розгляду в даній справі, а кримінальне провадження чи адміністративне правопорушення відносно позивача, не може свідчити про відсутність підстав для проведення службового розслідування, так, як такою перевіркою встановлюється наявність чи відсутність проступку, порушення Присяги чи професійної етики, а не наявність чи відсутність складу злочину чи адміністративного правопорушення. Більше того, вказані обставини не перешкоджають також прийняттю рішення у даній справі.
Окремо суд наголошує на тому, що в даному випадку особою було вчинене діяння несумісне з посадою позивача та яке виходить за межі дисциплінарної відповідальності, оскільки останнім було скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16.02.2018 у справі № 821/4900/14.
Стосовно посилань позивача щодо перебування останнього на час звільнення в стані тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що це не є перешкодою для звільнення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач згідно з листками непрацездатності Серія АДІ № 763426 та Серія АДІ №765177, наявних у матеріалах справи, позивач у період з 20.12.2017р. по 02.01.2017р. та з 03.01.2018р. по 12.01.2018р. перебував на лікарняному (амбулаторний режим).
Наказ відповідача № 781 о/с про звільнення позивача з посади поліцейського взводу №1 роти №1 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУ НП в Київській області за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ) було видано 29.12.2017р., тобто у період тимчасової непрацездатності.
На момент видання вказаного вище наказу у відповідача була відсутня інформація щодо тимчасової непрацездатності позивача.
22 січня 2018 року позивачем написано розписку про отримання трудової книжки, військового квитка, витягу з наказу про звільнення та приписного, вказане підтверджується копією вказаної розписки, наявної в матеріалах справи.
Позивач не надав суду доказів, що ним направлялись зазначені листки непрацездатності до Головного управління НП в Київській області.
Позивач листки непрацездатності надав лише до суду.
Отже, відповідач, будучи не обізнаним щодо обставини тимчасової непрацездатності позивача у вказаний період, прийняв наказ про звільнення зі служби в поліції від 23.12.2017р. №781 о/с правомірно.
Так, статтею 16 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Відповідно до ст. 18 Дисциплінарного статуту стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що стосовно осіб рядового і начальницького складу за вчинення порушень службової дисципліни наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади може видаватися під час перебування працівника в стані тимчасової непрацездатності. Подальше виконання такого наказу відповідно до статті 18 Статуту здійснюється після прибуття до місця проходження служби.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 810/2073/16.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що діючий Дисциплінарний статут, а також Закон України «Про Національну поліцію», на відміну від КЗпП, не містять імперативного припису щодо заборони звільнення поліцейських зі служби в період тимчасової непрацездатності.
За правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справі стосовно звільнення та поновлення на посаді, під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Тобто, під час вирішення спорів, пов'язаних з проходженням публічної служби, пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, якщо у спеціальному законі, яким є Закон України «Про Національну поліцію», не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то застосування норм трудового законодавства до правовідносин, що регулюються таким законом, неможливо.
Оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить приписів щодо застосування норм трудового законодавства у випадку, якщо цим законом не врегульовано спірних відносин, застосування положень КЗпП та іншого трудового законодавства до даних правовідносин є неможливим.
Як вже зазначалося вище, згідно з ст. 18 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відряджені, виконується після їх прибуття до місця проходження служби.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.
З огляду на вищевикладене, суд не приймає до уваги посилання позивача на норми Кодексу законів про працю.
У той же час, суд звертає увагу на те, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, які свідчать про його низькі морально-ділові якості, суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією порушника дисципліни. Провина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку в даному випадку проявляється у прямому умислі, тобто останній свідомо допускав настання несприятливих наслідків після вчинення ним даних дій. Дане порушення стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування ним вимог чинного законодавства.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що під час прийняття оскаржуваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги стосовно визнання протиправними та скасування наказів відповідача від 30.11.2017р. №2165 та від 29.12.2017р. № 781 о/с «По особовому складу» задоволенню не підлягають.
Водночас, позовні вимоги про поновлення позивача на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 полку патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУ НП в Київській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції у Київській області, у задоволенні яких судом відмовлено.
Отже, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін