ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 серпня 2018 року № 826/1364/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 44491-1305,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.04.2017 № 44491-1305.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України та зазначає про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.04.2017 № 44491-1305, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 у власній господарській діяльності. Позивач також вказує на здійснення відповідачем розрахунку земельного податку у невідповідності до вимог чинного законодавства.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому відповідач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки міста Києва», рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» та зазначив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві правомірно нараховано позивачу суму земельного податку, оскільки фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
29 квітня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 44491-1305, якими визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання за 2017 рік в розмірі 3 555 553,14 грн. за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно із статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України встановлено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2008 між Закритим акціонерним товариством «Київмашпостачзбут», як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежилі будівлі та споруди, що знаходяться у АДРЕСА_2, загальною площею 5 018 кв.м.
30.09.2010 між ОСОБА_1 та ЗАТ «Київмашпостачзбут» підписано акт прийомки-передачі нерухомого майна. Пунктом 2 акту визначено, що ЗАТ «Київмашпостачзбут» на виконання рішення суду припиняє сплату орендної плати за землю, а власник ОСОБА_1 вживає заходів щоб зареєструвати користування земельною ділянкою (кадастровий номер НОМЕР_2) в державному кадастрі та стати на облік як платник земельного податку, згідно з частиною першою статті 2, частиною шостою статті 13 Закону України «Про плату за землю».
З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію відповідача, що після набуття права власності на нерухоме майно, позивач став платником земельного податку.
Відносно доводів позивача, що він звільнений від сплати земельного податку, оскільки є фізичною особою-підприємцем та використовує нежитлове приміщення у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Як вбачається з витягу з Реєстру платників єдиного податку, виданого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві 03.03.2015, ОСОБА_1 з 21.07.2014 обрано спрощену систему оподаткування, з 01.01.2015 позивач є платником єдиного податку 3 групи з наступними видами господарської діяльності: складське господарство, надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; надання комбінованих офісних адміністративних послуг; консультування з питань комерційної діяльності й керування; діяльність у сфері права; дослідження кон'юктури ринку та виявлення громадської думки.
Місцем провадження господарської діяльності визначено: АДРЕСА_2 (на замовлення).
На підтвердження використання нерухомого майна у власній господарській діяльності позивачем надано договори надання послуг від 01.07.2017 № 21, від 01.10.2016 № 19, від 21.09.2015 № 17, від 01.05.2015 № 16, від 01.05.2015 № 14, від 01.05.2015 № 13, від 01.05.2015 № 12, від 01.05.2015 № 11, від 01.05.2015 № 10, від 01.05.2015 № 9, від 01.05.2015 № 8, від 01.05.2015 № 7, від 01.05.2015 № 6, від 01.05.2015 № 5, від 01.05.2015 № 4, від 01.05.2015 № 3, від 01.05.2015 № 2, від 01.05.2015 № 1, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМІ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металпрокат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабурнум» (розірвано 15.01.2017), Товариством з обмеженою відповідальністю «Хоуфек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гембірд технолоджі», Приватним підприємством «Фірма АТОМ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кум-Електро», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпрокатснаб», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дімтекссервіс», Приватним підприємством «Інтер Електро Лайф», Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Укрстальпрокат», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тахосервіс», Приватним підприємством «Сіаол», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мадіс», Приватним підприємством «Онікс-строй», Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфасонік», за умовами яких фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надані послуги з надання в оренду складських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію позивача щодо використання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 у власній господарській діяльності шляхом надання в оренду нежитлових приміщень.
Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Разом з тим, у витягу з Реєстру платників єдиного податку від 03.03.2015 щодо ОСОБА_1, видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, не зазначено.
При цьому, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 826/10930/13-а, від 26.06.2018 у справі № 826/14081/16, від 12.06.2018 у справі №826/18434/16.
З урахуванням наведеного та враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо звільнення його від обов'язку зі сплати земельного податку за 2017 рік.
Щодо правомірності визначеного відповідачем розміру земельного податку, суд зазначає наступне.
У відповідності до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, зокрема, органи державної податкової служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Разом з тим, суд зазначає, що для нарахування сум земельного податку фізичним особам контролюючому органу, зокрема, необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Відповідач у відзиві на позов надає пояснення відносно того, як розраховувався земельний податок та вказує, що нормативна грошова оцінка в 2017 році за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 29451 м.кв. становить
29451 х 707,05 х 2 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06= 118 518 438 грн., де .
29 451 - площа земельної ділянки;
707,05 - грошова оцінка за 1 кв.м;
2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;
1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.
У відзиві зазначено, що дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», введеного в дію з 01.07.2015 (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 № 565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 із змінами та доповненнями.
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15:
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексації нормативної грошової оцінки земель»).
Проте, суду не пред'явлено доказів на підтвердження правильності здійснення розрахунку земельного податку. Відповідачем також не надано документального підтвердження, що інформація, яка використана під час розрахунку, відповідає даним, які містяться в державному земельному кадастрі.
Витяг з технічної документації № Ю-00551/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № НОМЕР_2) виданий Закритому акціонерному товариству «Київмашпостачзбут».
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2013 між ОСОБА_1, як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські пиріжки», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти 35/100 частин від нежилих будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
За станом на 20.03.2013, ОСОБА_1 був власником 65/100 частини нежитлових приміщень загальною площею 5018,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.
09.03.2017 між ОСОБА_1, як співвласником-1, та ОСОБА_4, як співвласником-2, укладено договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, за умовами якого співвласники домовились про поділ у натурі між собою нежилих будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 3280,1 кв.м. Пунктом 6.1 зазначеного договору визначено, що ОСОБА_1 передаються у його приватну власність нежилі будівлі та споруди, загальною площею 2225,8 кв.м.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, за станом на 10.03.2017 ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 2225,8 кв.м.
27.10.2017 між ОСОБА_1, як продавцем, та ОСОБА_5, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 відчужено нежилі будівлі та споруди загальною площею 2225,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, за станом на 27.10.2017, нежилі будівлі та споруди загальною площею 2225,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 належать ОСОБА_5.
Пунктом 286.6 статті 286 ПК України встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що позивачу підлягав нарахуванню земельний податок пропорційно тій частині площі нежитлового приміщення, що знаходилася у його власності протягом 2017 році.
Проте, з відзиву відповідача вбачається проведення розрахунку земельного податку від загальної площі земельної ділянки, яка складає 29451 кв.м., що не відповідає вимогам пункту 286.6 статті 286 ПК України. Доказів зворотнього суду не пред"явлено.
З огляду на встановлене та враховуючи відсутність документального підтвердження відповідності даних зазначених відповідачем у відзиві даним, які містяться в державному земельному кадастрі, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не доведено правомірність визначеного ОСОБА_1 розміру земельного податку за 2017 рік.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.04.2017 № 44491-1305.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980)
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.А. Бояринцева