30 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2389/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
за участі секретаря - Гайдука С.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Деркач І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) 22.06.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Ічнянська РДА) та просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 23.05.2018 № 39-к в частині звільнення його з посади державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Ічнянської районної державної адміністрації у зв'язку із скороченням посади;
- поновити його на роботі на посаді державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.06.2018 по день фактичного поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивує тим, що він мав переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками, посади яких також були виведені із штатного розпису і які також підпадали під скорочення, але 01.06.2018 були призначенні на нововведені посади. Зокрема, він має вищу освіту за спеціальністю правознавство та понад 20 років загального трудового стажу та стажу державної служби. Крім того, на утриманні у позивача є двоє малолітніх дітей, дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, інші працівники з самостійним заробітком в його сім'ї відсутні.
Оскільки, особи які займають посаду державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та посаду державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців можуть заміняти один одного під час виконання своїх повноважень, вважає, що це свідчить про рівноцінність посад, тому він мав першочергове право на отримання пропозиції зайняти нововведену посаду державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу економічного розвитку і торгівлі районної державної адміністрації.
Ухвалою суду від 25.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надіслання відзиву. Також вказаною ухвалою відмовлено у залученні до участі в справі в якості третьої особи керівника апарату районної державної адміністрації ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю відповідного письмового клопотання. Крім того, судове рішення не може вплинути на її права та обов'язки.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, у встановлений ухвалою суду строк, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що наявність у працівника спеціальної освіти чи великого стажу державної служби не є безумовним доказом його високої кваліфікації та відповідності певній роботі. Так, аналізуючи професійні якості і результати діяльності та на підставі всебічної оцінки професійного рівня працівників їх ділових якостей, виконання посадових обов'язків, визначених професійно-кваліфікаційними характеристиками їх посад, керівництво Ічнянської РДА дійшло висновку про відповідність займаним посадам посадових осіб, які залишилися в штаті райдержадміністрації. При цьому, за наявності вакантних посад, було запропоновано вільні посади в першу чергу особам, які є членами профспілкової організації (крім ОСОБА_1.).
Зазначив, що недоречним є надання переваги на залишення на роботі відповідно до кваліфікації позивачу, оскільки працівника на такій же самій (рівнозначній) посаді, яку він займав, не залишилося у структурі та штаті райдержадміністраціі. Посада державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців чи будь-яка інша не є рівнозначною та не може зрівнюватися.
Крім того, позивач під час роботи порушував правила порядку формування та зберігання реєстраційних справ, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.11.2016 № 3267/5.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов має бути задоволений, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що розпорядженням в.о. голови Ічнянської РДА від 29.01.2018 № 11-к затверджено структуру райдержадміністрації. Відповідно до додатків № 1 та № 2 до вказаного розпорядження в структурі Ічнянської РДА перебував відділ державної реєстрації, чисельністю 4 працівники: начальник відділу - державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (1 посада); державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (2 посади); державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (1 посада) (а.с. 10-11).
Керуючись статтями 5, 6, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», на виконання розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 14 лютого 2018 року № 79 «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.04.2014 № 202», відповідачем прийнято рішення про скорочення граничної чисельності працівників та видано розпорядження в.о. голови Ічнянської райдержадміністрації від 28.02.2018 № 15-к «Про структуру адміністрації», в пункті 3 якого зазначено про ліквідацію з 01.06.2018 відділу державної реєстрації районної державної адміністрації. Пунктом 4 вказаного розпорядження виведено ряд посад в Ічнянській РДА, в тому числі посаду державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації районної державної адміністрації (а.с. 17-20, 60).
При цьому, як вбачається з додатку № 2 до розпорядження, в Ічнянській РДА залишено 1 посаду державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у Відділі економічного розвитку та торгівлі.
У зв'язку з наведеним, 01.03.2018 керівником апарату Ічнянської РДА видано наказ № 10-к «Про попередження працівників райдержадміністрації про наступне вивільнення та про зміну істотних умов праці», з яким, відповідно до особистого підпису, ОСОБА_3 був ознайомлений 07.03.2018 (а.с. 12-13).
06.03.2018 Ічнянською РДА подано звітність про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (а.с. 54-55).
21.03.2018 керівником апарату Ічнянської РДА видано ОСОБА_1 попередження про скорочення № 01-38/699, в якому вказано, що позивач буде звільнений з роботи 31.05.2018 згідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Вказане попередження позивач отримав 22.03.2018 (а.с. 56).
Керуючись статтями 6, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про Державну службу», наказом в.о. керівника апарату Ічнянської РДА від 23.05.2018 № 39-к, ОСОБА_1 звільнено з посади державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Ічнянської РДА з 31.05.2018 (а.с. 57).
Вважаючи наказ про звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, державна служба в органах районних державний адміністрацій відноситься до публічної служби.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889).
Статтею 43 Закону № 889 передбачено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
В свою чергу, статтею 87 Закону №889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
З огляду на правовий зміст частини третьої статті 87 Закону №889, суд зазначає, що процедура, порядок вивільнення державних службовців у випадку ліквідації держоргану здійснюється законодавством про працю, тобто за правилами визначеними Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні, що згаданим вище розпорядженням Ічнянської РДА від 28.02.2018 № 15-к передбачено виведення посад у кількості 36,5 штатних одиниць. Одночасно вказаним розпорядженням та розпорядженням в.о. голови Ічнянської РДА від 28.02.2018 № 14-к (пункти 5 та 4 відповідно) (а.с. 14-15) в штат райдержадміністрації введено такі посади:
- начальник відділу документообігу та організаційної роботи апарату райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст відділу документообігу та організаційної роботи апарату райдержадміністрації - 2 шт. од.;
- головний спеціаліст відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст по мобілізаційній роботі, надзвичайних ситуацій та взаємодії з правоохоронними органами апарату райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст-юрисконсульт апарату райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу економічного розвитку і торгівлі райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст відділу освіти, культури, молоді та спорту райдержадміністрації - 2 шт. од.;
- завідувач архівного сектору райдержадміністрації - 1шт. од.;
- головний спеціаліст архівного сектору райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- начальник відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації - 2 шт. од.;
- начальник фінансового відділу райдержадміністрації - 1 шт. од.;
- головний спеціаліст фінансового відділу райдержадміністрації - 4 шт. од.
Отже, станом на 31.05.2018 зазначені посади були вакантними, однак жодна із них, всупереч вищевикладених вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 запропонована не була, що підтвердив в судовому засіданні позивач та не спростував представник відповідача.
Крім того, положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї статті).
При цьому, суд звертає увагу, що при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи і інші обставини, що дають право для залишення на роботі, враховуються лише в тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
При цьому, під кваліфікацією розуміється здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Отже доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
Про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17.
Однак, в ході розгляду справи судом було встановлено, що порівняння працівників, в тому числі і ОСОБА_1, у порядку, передбаченому статтею 42 КЗпП, відповідач не провів.
Суд звертає увагу, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Як зазначено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясовувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справах Burdov v. Russia, no. 59498/00, §§ 37-38, ECHR 2002), Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Враховуючи наведене та встановлені обставин справи суд вважає, що винесений Ічнянською РДА наказ від 23.05.2018 № 39-к, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади є протиправним, а тому наявні підстави для його скасування із поновленням позивача на роботі.
Під час судового засідання 30.07.2018 представник відповідача підготував нові доводи, що ОСОБА_3 неналежно виконував покладені на нього обов'язки, зокрема, порушував правила порядку формування та зберігання реєстраційних справ, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.11.2016 № 3267/5, які суд вважає необґрунтованими, враховуючи таке.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Однак, на підтвердження наведеного Ічнянською РДА не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, в розумінні статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 керівних нормативно-правових актів (службові записки, пояснювальні, матеріали службового розслідування, тощо).
Згідно із приписами частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.
У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, згідно довідки Ічнянської РДА від 04.06.2018 № 01-48/1402 (а.с. 33), за останні 2 календарні місяці роботи, середня заробітна плата позивача становила 8400,00 грн.
Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 204,88 грн. (8400,00/41).
Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 41 день. Відповідно, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 по 30.07.2018 становить 8400,00 грн. (41*204,88).
У свою чергу, пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 23.05.2018 № 39-к про звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Ічнянської районної державної адміністрації.
Поновити ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Ічнянської районної державної адміністрації з 01 червня 2018 року.
Стягнути з Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061895, пл. Т.Г. Шевченка, м. Ічня, Чернігівська область, 16703) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 16700) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 по 30.07.2018 в сумі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відділу державної реєстрації Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області та присудження виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 01 серпня 2018 року.
Суддя С.В. Бородавкіна