25 липня 2018 року № 810/3142/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмову у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та зобов'язання видати таке посвідчення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмову у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та зобов'язання видати таке посвідчення.
Позов обґрунтовано тим, що всупереч ст. 12 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач неправомірно, відмовив їй в отриманні статусу і відповідного посвідчення особи, яка відноситься до 1 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідач подав пояснення у справі, в яких просить відмовити в позові, стверджуючи про відсутність правових підстав для віднесення позивачки до потерпілих від Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії та видачі відповідного посвідчення, оскільки з 01.01.2015 позивачка не проживає на території забрудненої зони згідно із Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Позивачка є інвалідом 3 групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії обласної спеціалізованої МСЕК серія АВ 0770824 від 14.03.2018.
Відповідно до висновку обласної спеціалізованої МСЕК причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській від 21.02.2018 № 7954, захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Позивачка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 4, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2, видане 14.04.1995.
Розглянувши подання Таращанської райдержадміністрації від 05.04.2018 щодо видачі позивачці посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації листом від 04.05.2018 № 1137/02-49 позивачці повідомлено про відмову у видачі їй такого посвідчення.
Відмова мотивована тим, що 28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», на підставі якого виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: з переліку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Цим же законом з Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключений ст. 23, яка передбачала компенсації та пільги громадянам віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796), Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок).
Згідно з п. 2 ст. 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 11 Закону №796 передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Частиною 1 ст. 14 Закону №796 визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
- інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст.ст. 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1 (п. 1).
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4 (п. 4).
Частиною 1 ст. 12 Закону №796 причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до абз. 9 п. 10 Порядку посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до абз. 19 п. 10 Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Наявні у справі копії: посвідчення серії НОМЕР_2 громадянки, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), підтверджує статус позивачки і належність її до вказаної категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.02.2018 № 7954 та довідки від 14.03.2018 АВ № 0770824 підтверджують встановлення позивачці 3 групи інвалідності з 12.03.2018, захворювання пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, враховуючи належність позивачки до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення їй 3 групи інвалідності з 12.03.2018 у зв'язку із захворюванням пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується належними доказами, та відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону №796 і абз. 9 п. 10 Порядку, суд дійшов висновку про виникнення передбачених у п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону №796 підстав для віднесення позивача до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та отримання посвідчення відповідного зразка.
Всупереч наведеним положенням Закону №796 і Порядку та поданими позивачкою документами, необхідними для видачі їй посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), відповідач неправомірно відмовив у його видачі, чим порушив право позивачки на визнання за нею відповідного статусу і пов'язаного з ним соціального захисту.
Отже, враховуючи, що доводи позивачки і надані нею докази підтверджують ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування свого позову, і не були спростовані відповідачем, який не довів правомірності оскаржуваної відмови, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень;
2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
З метою захисту і поновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови відповідача та про зобов'язання відповідача видати позивачці посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
При цьому, вирішуючи питання про задоволення вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачці посвідчення відповідної категорії, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні у справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988.
При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.
Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.
Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.
Крім того, згідно з пунктом 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує й на те, що у відповідності зі сформованою практикою Суду під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.
З огляду на протиправність відмови відповідача у видачі позивачці посвідчення відповідної категорії, за наявності законних підстав для його видачі, та з метою повного і ефективного захисту порушеного права позивачки, суд дійшов висновку про обґрунтованість і відповідність приписам ст. 162 КАС вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачці посвідчення відповідної категорії.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 3, ч. 4 та ч. 5 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачкою при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у сумі 1409, 60 грн. (квитанції від 20.06.2018 № 46 та № 47).
Крім того, позивачка просить суд стягнути з відповідача судові витрати у сумі 500, 00 грн. витрат по наданню правової допомоги.
На обґрунтування понесених витрат надала суду договір про надання правничої допомоги адвокатом від 19.06.2018 № 82/18.
Згідно пункту 3 даного договору за послуги по наданню правничої допомоги, а саме підготування заяви Замовник сплачує Виконавцю попередній гонорар у розмірі (за домовленістю). Остаточний розрахунок буде узгоджений сторонами після закінчення розгляду справи у суді.
Факт оплати Замовником послуг відповідно до цього ж пункту договору підтверджується квитанцією (прибутковим касовим ордером, тощо).
Позивачкою надано суду квитанцію про оплату витрат на надання правничої допомоги (гонорару) адвокатом від 20.06.2018 № 82/18 у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.
Отже, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 1409, 60 грн. та на оплату витрат на надання правничої допомоги у сумі 500, 00 грн. підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись статтями 77, 194, 205, 241-246, 257, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі гр. ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації видати гр. ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної державної адміністрації сплачений згідно квитанцій від 20.06.2018 № 46 та № 47 судовий збір у сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.