31 липня 2018 року справа № 810/931/18
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у м. Києві справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якій просить суд:
зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1;
зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити заборгованість за період, починаючи з 01.11.2017, на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Ірпінському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області. Проте, з 01.11.2017 відповідач не здійснював виплати пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо не виплати пенсії в зазначиний період протиправними та такими, що порушують її конституційні права, тому звернулася з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 03.03.2018 року відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
06.04.2018 року до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовної заяви та зазначив, що діяв відповідно до норм чинного законодавства та після винесення Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради рішення про поновлення позивачу виплати пенсії, управлінням буде поновлено виплату. Зазначає, що у позивача було законодавчо встановлена можливість досудового врегулювання спору, проте позивач проігнорував та свідомо не відреагував на відповідь управління.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 26 вересня 2016 року №3251005461 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою управлінням праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради.
На підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 12.10.2017 №36, у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання, Ірпінським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області виплату пенсії позивачу з 01.11.2017 призупинено.
Позивач 28.11.2017 звернулась з запитом до відповідача про надання інформації про наявність або відсутність прізвища позивача в будь-яких списках, рішень комісій, розпоряджень, постанов, наказів і таке інше, щодо яких здійснюються перевірки щодо підтвердження фактів проживання на території підконтрольній державній владі та призупинення виплати пенсії.
Відповідачем надано відповідь від 13.12.2017 №273/Р-03 на запит позивача, в якому повідомлено, що рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 12.10.2017 №36 у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання вирішено призупинити позивачу виплату пенсії з 01.11.2017. Після винесення Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради рішення про поновлення позивачу виплати пенсії, управлінням буде поновлено виплату. Після 12.10.2017 за поновленням виплати пенсії позивач не звертався і рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради про поновлення виплати пенсії до нашого управління не надходило.
Листом відповідача від 06.02.2018 №45/Р-03 позивача повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися особисто до управління Пенсійного фонду України за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа з заявою, паспортом, ідентифікаційним кодом та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч.3 Закону виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб») для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.
Так, частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутня така підстава як не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, як про це заявляє відповідач.
Судом встановлено, що, незважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося.
При цьому, суд звертає увагу на те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).
Конституційне поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.
Припинення виплати пенсії на підставі положень, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідачем не представлено рішення Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київській області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2017 року з підстав, передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, згідно з ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення виплати позивачеві пенсії.
Разом із тим, суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Доводи відповідача з посиланням, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу. До того ж, дана постанова Кабінету Міністрів України приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач підпадає під ознаки, наведенні у ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.
Аналогічна правова позиція у даній категорії справі викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 р. по справі № 243/6391/17 (провадження № К/9901/2851/17), від 20.03.2018 р. по справі № 408/2818/17-а (провадження № К/9901/2707/17), від 20.03.2018р.по справі № 573/1759/17 (провадження № К/9901/3564/18), від 20.03.2018 р. № 234/12389/17 (провадження № К/9901/131/17), від 15.03.2018 р. по справі № 243/5484/17 (провадження № К/9901/34636/18), від 13.03.2018 р. по справі № 235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).
Приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно ч. 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п.333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Отже, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припинивши виплату пенсії з 01 листопада 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1, в тому числі шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 371 КАС України, згідно з якими рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно, суд вирішив за необхідне допустити до негайного виконання це рішення у вказаній частині.
Відповідно до ч.1 та ч. 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати позивача повинні бути стягненні за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в сумі 704,80 (сімсот чотири ) грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1, пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплатити заборгованість за період з 01.11.2017 на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «Державний ощадний банк України».
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 (сімсот чотири ) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.