10 квітня 2018 року м.Київ справа № 810/163/18
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, в наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія І.
Центральною міжвідомчою експертною комісією йому встановлено другу групу інвалідності з 26.05.2004 у зв'язку із захворюванням пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
11.12.2017 він звернувся до ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації з заявою у якій просив відповідача надати йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Водночас, у відповідь на вказане звернення 14.12.2017 йому було повідомлено про відмову у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, на тій підставі, що відсутній чіткий механізм реалізації положень пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також відсутня інформація про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення його до складу зазначеного формування.
У свою чергу, позивач зазначає, що він приймав участь у формуваннях Цивільної оборони, в тому числі невоєнізованих, які створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих, тобто виконував роботи по ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків та залучався до виконання цих робіт саме у складі Цивільної оборони.
Вказану відмову позивач вважає незаконною, оскільки він приймав участь у формуваннях Цивільної оборони, в тому числі невоєнізованих, які створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих, тобто виконував роботи по ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків та залучався до виконання цих робіт саме у складі Цивільної оборони.
За наведених обставин, позивач стверджує, що відповідач не мав жодних законних підстав для відмови у наданні йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому вказані дії відповідача (щодо відмови в наданні йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни) позивач вважає протиправними та просить суд зобов'язати ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації надати йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
У судове засідання, призначене на 10.04.2018 учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2018 було подано до суду заперечення проти позову відповідно до змісту яких, останній просив суд у задоволенні позову відмовити повністю та розглянути справу за відсутності представника управління.
В обґрунтування доводів заперечень відповідач зазначив, що згідно з роз'ясненням МПСПУ від 05.11.2007 №751/014/91-07 органи соціального захисту населення встановлюють статус інваліда війни на підставі довідки, яка містить інформацію про залучення особи до формувань Цивільної оборони на Чорнобильській АЕС, а також довідки про встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Крім того, звертав увагу суду, що листами Міністерства праці та соціальної політики України від 24.12.2007 року № 804/0/15-07/014 та від 25.05.09 року № 631/0/15-09/014 визначено, що органи праці та соціального захисту населення встановлюють статус інваліда війни на підставі довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, а також довідки про встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що на сьогоднішній день механізм реалізації положень пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” чітко не визначений, відповідач стверджує, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ або розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконав громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідка МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
На підставі викладеного відповідач зазначає, що ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації Київської області в даній ситуації не має законних підстав для надання позивачу статусу інваліда війни.
Крім того, судом встановлено, що 10.04.2018 позивачем було подано до суду заяву відповідно до якої ОСОБА_1 просив розгляд справи здійснити без його участі та без участі його уповноваженого представника у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
За вказаних обставин, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копії посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія І) Серія А № 446111 виданого 31.08.2004 та вкладки до цього посвідчення № 129876 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи.
З 26.05.2004 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується наявними у справі копіями експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС № 2649-7707 від 26.04.2004, а також довідки медико-соціальної експертної комісії Сер. КИО-І № 226842 від 27.05.2004.
Як вбачається з наявного у справі витягу з трудової книжки УКР № 0718982 від 16.02.1984 у період з 01.09.1983 13.05.1986 позивач працював в колгоспі «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району.
Згідно з даними довідки ОСОБА_2 з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації № 01-08/175 від 25.02.2008, ОСОБА_1, колишній працівник колгоспу «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Чорнобильського району в період з 28 по 29 квітня 1986 року.
Крім того, відповідно до маршрутного листа (завіреного директором ТОВ «Зоря», яке є правонаступником колгоспу «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району), вбачається, що ОСОБА_1 - головний агроном колгоспу «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району, у період з 28.04.1986 по 29.04.1986 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме здійснював затарення та завантаження мішків з піском на автомобілі та супровід вантажу в автомобілі.
Судом також встановлено, що рішенням правління КСП «Зоря» від 24.08.1996 протокол № 4 була створена комісія по трудових спорах по встановленню фактів роботи в зоні відчуження після аварії на ЧАЕС в колгоспі «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району.
Зі змісту протоколу засідання вказаної комісії № 71 від 08.07.2004, вбачається, що ОСОБА_1 відпрацьовано в 30-кілометровій зоні 28 квітня 1986 року - 16 годин; 29 квітня 1986 року - 16 годин; 01 травня 1986 року - 11 годин; 02 травня 1986 року - 10 годин; 03 травня 1986 року - 14 годин; 04 травня 1986 року - 15 годин.
11.12.2017 позивач звернувся до ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації з заявою № 2554 щодо видачі посвідчення інваліда війни.
Розглянувши вказану заяву позивача ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації листом № 4438 від 14.12.2017 повідомило ОСОБА_1, що відповідно до статті 7 Закону України "'Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до інвалідів війни належать, зокрема: особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 12.05.1994 р. № 302 “Посвідчення інваліда війни” видається органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Згідно з роз'ясненням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створених у складі підприємств, установ, організацій. Умови визначення правового статусу цих категорій осіб та їх соціального захисту визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
На підставі викладеного, відповідач роз'яснив позивачу, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, у вказаному листі відповідач зазначає, що у зв'язку з відсутністю чіткого механізму реалізації положень пункту 9 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та всіх необхідних документів, управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації на теперішній час не може надати позивачу статус інваліда війни.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону №3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-XIIвизначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом ОСОБА_3 України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни інвалід».
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Як було встановлено судом, у період з 01.09.1983 13.05.1986 позивач працював у колгоспі «ХХ партз'їзд» с. Іллінці Чорнобильського району та з 28.04.1986 по 29.04.1986 позивач був відряджений в м. Чорнобиль, де приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме здійснював затарення та завантаження мішків з піском на автомобілі та супровід вантажу в автомобілі.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і ОСОБА_3 міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника ОСОБА_3 оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ОСОБА_3 народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
З інформаційної довідки ОСОБА_2 з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації № 01-08/175 від 25.02.2008 вбачається, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Суд враховує, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами.
Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, які є безстроковими.
Згідно з даними довідки обласної спеціалізованої МСЕК позивачу з 26.05.2004 встановлено другу групу інвалідності довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується, зокрема, маршрутним листом учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачою посвідчення інваліда війни.
При цьому, посилання відповідача на відсутність відомостей про наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.
Суд також зазначає, що листи та роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, а також роз'яснення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на які посилається відповідач обґрунтовуючи правомірність відмови у визнанні за позивачем статусу інваліда війни, не є нормативно-правовими актами, а носять інформаційно-роз'яснювальний характер і не утворюють підстави для встановлення чи відмови у наданні правового статусу інваліда війни.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.
Відповідно до приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 12.05.1994 №302, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Положеннями частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_3 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
З огляду на зазначене та враховуючи, що оскаржувані дії відповідача у даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.
При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача суду не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 77, 90, 139, 143, 194, 242 - 247, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, в наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.
3. Зобов'язати ОСОБА_2 соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.