про забезпечення позову
31 липня 2018 рокум. Ужгород№ 807/441/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЗК135/215/АВ/П від 27.04.2018 р.; 2) визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р.
27 червня 2018 року позивач подала до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р. до набрання законної сили рішенням суду у справі №807/441/18. Заявлене клопотання позивач аргументує тим, що незважаючи на оскарження постанови про накладення штрафу, відповідач направив її на виконання до Ужгородського міського відділу державної виконавчого служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, яким відкрито виконавче провадження з примусового виконання цієї постанови, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження №56655110 від 26 червня 2018 року. Вважає, що примусове виконання оскаржуваної постанови може призвести до значної шкоди її інтересам та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, а також вплине на можливість здійснення у подальшому підприємницької діяльності, оскільки потребуватиме вилучення із господарського обороту значних коштів.
26 липня 2018 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення до заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову від 27.06.2018 р., в яких при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову просить врахувати ту обставину, що після подання до суду відповідної заяви позивачем отримано постанову про арешт майна боржника від 27 червня 2018 року в межах виконавчого провадження №56655110 з примусового виконання оскаржуваної постанови. Вважає, що наступною стадією виконавчого провадження є вилучення та/або списання коштів позивача.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді з 25 червня по 27 липня 2018 року в щорічній основній відпустці, зазначені заяви розглянуті судом 31 липня 2018 року.
Ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи терміновість заявленого клопотання, суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши заявлене Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 клопотання та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Ч. 1 ст. 151 КАС України визначено перелік заходів, якими суд може забезпечити адміністративний позов. До таких, зокрема, відносяться:
1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеного інспекційного відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р., що є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Відповідно до п. 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Оскаржувана постанова разом із заявою про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання скерована до Ужгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, за результатами розгляду яких головним державним виконавцем постановою від 26 червня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП №56655110.
27 червня 2018 року постановою головного державного виконавця Ужгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області при примусовому виконанні постанови №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р. накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів - на загальну суму 245718,00 грн.
Норми статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII не містять підстав для зупинення виконавцем виконавчих дій у разі оскарження боржником постанови про накладення штрафу у судовому порядку, а тому звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду, враховуючи початок здійснення примусового виконання оскаржуваної постанови, не гарантує захист його прав та інтересів до вирішення даної справи по суті.
Разом з тим, згідно ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, що також узгоджується з передбаченим п. 5 ч. 1 ст. 151 КАС України видом засобів забезпечення позову.
З аналізу наведеного слідує, що після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно зупинення виконавчих дій можливе лише на підставі рішення суду. У разі відсутності такого, арештовані кошти підлягають зарахуванню на рахунки, відкриті головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування. У разі недостатності коштів звертається стягнення на майно боржника та в подальшому здійснюється його реалізація.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.
Таким чином, примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може призвести до завдання значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Так, зокрема, у рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У зв'язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, враховуючи необхідність забезпечити баланс між правами, про захист яких просить заявник, та негативними наслідками, що можуть настати у зв'язку з реалізацією оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне вжити заходи забезпечення даного адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р. - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - задовольнити.
2. Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК135/215/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-38 від 03.05.2018 р. - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
3. Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-VIII).
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Р.О. Ващилін