Справа № 591/1686/18
Провадження № 2/591/1450/18
01 серпня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі :
головуючого - судді Бурда Б.В.
за участю секретаря - Сітало Я.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу 591/1686/18 за позовом ОСОБА_1(зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2, кім. 314; РНОКПП НОМЕР_2) про поділ майна подружжя,-
Встановив:
Позивач свої вимоги мотивує тим, що він перебував у шлюбі з відповідачем. За час спільного життя вони придбали кімнату №314 в гуртожитку за адресою м. Суми вул. Охтирська, 17, яка була оформлена на ім'я відповідача. В даний час між ним та відповідачем виникають суперечки з приводу володіння та розпорядження квартирою, яка перебуває у їх спільній сумісній власності. Вважає, що оскільки зазначене майно була набуто в період шлюбу та за рахунок спільних коштів, то кожен з подружжя має право на ? частину спірної квартири. Тому просить, провести поділ майна подружжя, визнавши за ним право власності на ? частини спірної кімнати. Також, просить визнати за відповідачем право власності на ? частину спірної кімнати, припинити право спільної сумісної власності на кімнату та залишити їй у спільній частковій власності.
У даній справі 13 квітня 2018 року було відкрите провадження та визначена дата проведення підготовчого засідання - 29.05.2018 року.
11 травня 2018 року відповідачем поданий відзив в якому відповідач зазначила на те, що їй незрозуміла підстава подання позивачем позову. Зазначає, що позивач не звертався до неї з жодними вимогами щодо кімнати, в тому числі щодо користування нею. Також у відзиві зазначено, що відповідач не визнає зазначених у позові обставин, оскільки вони не відповідають дійсності та не підтверджуються доказами.
29 травня 2018 року судом проведене підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті на 01 серпня 2018 року.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача просить визнати за позивачем права власності на ? частину кімнати. Зазначив, що позивач ніколи не звертався до відповідача з приводу поділу чи отримання (сплати) грошової компенсації. Пояснив, що дійсно відповідач змінила замки у кімнаті та не передала позивачу ключи від дверей, оскільки позивач не звертався з такою вимогою.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові заяви сторін по суті справи та подані суду докази, вважає позов частково обґрунтованим з огляду на таке.
Судом було встановлено, що сторони 11.07.2003 року вступили у шлюбу, якій за судовим рішенням від 28.09.2016 року було розірвано. (а.с. 25).
Під час шлюбу (31.07.2013 року), було придбано кімнату №314 по вул. Охтирська, 17 в м. Суми, яка була оформлена на ім'я відповідача, що підтверджується копією договору купівлі - продажу квартири (а.с. 10-12).
Як вбачається з копії договору придбаний об'єкт нерухомості складається з однієї кімнати загальною площею 13,1 кв.м та житловою площею, 13,1 кв.м..
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Наведене узгоджуються з правовою позицією ВСУ у справі 6-2641цс15:
При цьому суд зазначає, що факт придбання майна у період шлюбу свідчить про належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя, і той з подружжя який заперечує цей факт має довести інше належними доказами.
Як вбачається з тексту договору купівлі-продажу спірної майна (а.с. 10) вказана кімната була придбана відповідачем за згодою позивача (а.с. 11) 31.07.2013 року, тобто під час шлюбу. Даний факт не заперечувався представником відповідача у судовому засіданні.
Як вже зазначав суд саме в силу закону ст. 60 СК України Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Зважаючи на встановлений судом факт придбання спірної квартири під час шлюбу та положення ст. 60,70 СК України, суд вважає позов в частині визнання за позивачем права власності на ? частину спірної кімнати обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Суд не може взяти до уваги посилання відповідача на відсутність спору з приводу спірного майна.
Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У Рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі «ОСОБА_3 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Нормою ч. 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності.
Як зазначив у судовому засіданні позивач, відповідач створює перешкоди йому у реалізації його прав власника житлового приміщення. Дане твердження позивача відповідачем спростовано не було.
Більш того, в судовому засіданні представник відповідача сам зазначив, що відповідач змінили замки на вхідних дверях спірної кімнати та не передавала позивачу ключи від нових замків. Навіть дана обставина, на думку суду, вказує на наявність спору між сторонами з приводу реалізації ними права власності на кімнату, що перебуває у спільній сумісній власності сторін.
Окрім вимоги про поділ майна подружжя, позивачем заявлені, як похідні, вимоги про визнання за відповідачем право власності на ? частину спірної кімнати, припинити право спільної сумісної власності на кімнату та залишити їй у спільній частковій власності. При цьому, заявляючи вказані вимоги позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві .
Так, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст 4 ЦПК).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст 5 ЦПК)
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать:визнання права;2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі;6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Позивачем заявлена вимога про поділ майна подружжя та захист його права співвласника кімнати, а отже належним способом захисту саме порушеного права позивача є визнання за ним права власності на частку спірної кімнати.
При цьому, в судовому засіданні не було встановлена обставина заперечення будь-якою особою права власності відповідача на частку у спільному майні подружжя.
Також суд зазначає, що за законом (ч. 3 ст 372 ЦК України) поділ майна між співвласниками припиняє право спільної сумісної власності на нього, а отже додаткова констатація даного факту судовим рішення є зайвою..
У зв'язку викладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання за ним права власності на ? частину спірного майна. В задоволенні позову в іншій частині суд вважає за необхідне відмовити за необґрунтованістю вимог.
Зважаючи на те, що фактично позов було задоволено, а відмовлено у задоволенні лише похідних вимог позивача, що не пов'язані з захистом порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати понесені у справі на сплату судового збору у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 200, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК, суд -
Вирішив:
Позов ОСОБА_1(зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) право власності на ? частину кімнати № 314 загальною площею 13,1 кв.м., що розташована у м. Суми по вул. Охтирська, 17.
В задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) в іншій частині відмовити за необґрунтованістю вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2, кім. 314; РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1(зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1)704,80 грн. на відшкодування понесених по справі судових витрат.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне рішення суду складено 01 серпня 2018 року.
Суддя