Апеляційний суд міста Києва
Справа № 753/18261/16-ц Головуючий у суді-першої інстанції: Вовк Є.І.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/63/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
09 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегія суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.
при секретарі Маличівській Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Департамент державної архітектурно- будівельної інспекції у м. Києві про знесення самочинного будівництва;
за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Орхідея-3» та Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
06 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до відповідача ОСОБА_5 про зобов'язання його за власний рахунок звільнити самовільно зайняту ділянку по АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованого будинку за цією адресою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч волі позивача зайняв належну йому земельну ділянку, яка розташована на території Садово-дачного кооперативу «Орхідея-3» та побудував на ній самочинно будинок, чим спричинив позивачу і моральну шкоду у розмірі 20000 грн., які і просив стягнути з відповідача.
Відповідач ОСОБА_5, заперечуючи проти позову ОСОБА_4 пред'явив до останнього зустрічний позов щодо заборони ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії щодо доступу та будівництва будь-яких об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.
В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 зазначав, що не він, а ОСОБА_4 самовільно зайняв земельну ділянку на території Садово-дачного кооперативу «Орхідея-3», членом якого є він ОСОБА_5 та здійснив добудову будинку на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 всупереч волевиявленню його ОСОБА_5, який проти цього заперечував.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 у повному обсязі.
Не погодившись із заочним рішенням суду ОСОБА_3 - представник ОСОБА_6 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначала, що справа розглянута судом за відсутності відповідача, який просив про перенесення розгляду справи попри заперечень представника позивача, що є порушенням норм процесуального права. На думку представника позивача, суд необгрутовано прийшов до висновку, що позивач не довів того, що йому належить право на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 і не спростував доводів позивача. Безпідставно не було задоволено клопотання представника позивача щодо витребування доказів. В порушення норм ЦПК України судом повторно розглядалось питання щодо прийняття зустрічного позову, що є недопустимим. Окрім того, вказувала,що ОСОБА_4 не повинен доводити того, що він є власником будинку, оскільки його будував до 1990 року на відповідній земельній ділянці до якої відповідач не має ніякого відношення. Просила заочне рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. З Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII.
Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-УИІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.
Позивач, відповідач та третя особа: Департамент державної архітектурно- будівельної інспекції у м. Києві в судові засідання на неодноразові виклики не з'явилися.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача, відповідача та третьої особи - Департаменту державної архітектурно- будівельної інспекції у м. Києві в судові засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, позивач та відповідач для участі у справі направили своїх представників.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого в цій частині рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Додаткове рішення від 05 квітня 2018 року про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 сторонами не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Департамент державної архітектурно- будівельної інспекції у м. Києві про знесення самочинного будівництва суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідності до вимог ст.60 ЦПК України ( в редакції, яка діяла на час вчинення процесуальних дій) не довів своїх позовних вимог з приводу порушених його прав відповідачем.
З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.
В силу частин 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону дивлячись на таке.
Вважаючи порушеними права та пед'являючи до суду позов щодо захисту порушеного права та зобов'язання відповідача ОСОБА_5 за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованого будинку за вказаною адресою, позивач зазначав наступне.
30 листопада 2007 року рішенням зборів засновників Садово-дачного кооперативу «Орхідея-3» він був прийнятий в члени зазначеного кооперативу.
Відповідно до довідки №0117/с є власником будинку по АДРЕСА_1, який побудував до 1991 року. З 20 лютого 2009 року його заява знаходиться у Київській міській раді про передачу йому у безоплатну приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га. Незважаючи на те, що користувачем земельної ділянки є він ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_5 без його на те згоди, розпочав будівництво будинку, чим порушив його право на мирне володіння земельною ділянкою. А тому, він звернувся з позовом до суду.
Положенням ч.ч. 1,5,6,7 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором ( ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.
У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до положень ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі.Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Із довідки Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Орхідея-3» (а.с.20 т.1) вбачається, що позивач ОСОБА_4 не є членом Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Орхідея-3» і йому не видавалася в користування в кооперативі земельна ділянка.
Таким чином, доказів того, що позивач є користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 та є членом кооперативу останній суду не наддав.
Посилання позивача у своїй апеляційній скарзі на будівництво будинку до 1991 року і що на той час не потребувалося документів, які підтверджують право власності з урахуванням вище викладених доказів, які не спростовані, не можуть бути прийняті до уваги.
А виходячи уже зі змісту частин першої і другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги щодо ухвалення рішення на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, розгляд справи за відсутності відповідача, прийняття та розгляд зустрічного позову, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову ОСОБА_4 та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача також не навів таких обставин.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.
Головуючий: Судді: