Справа № 11-cc/796/2641/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК України Доповідач: ОСОБА_2
23 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
власника майна - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги власника майна ОСОБА_6 та представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_10 та накладено арешт нагрошові кошти фізичних осіб, які знаходяться в банківській установі ПАТ «Банк Камбіо» (код ЄДРПОУ 26549700) на рахунках фізичних осіб, за якими здійснені операції щодо безготівкового перерахування грошових коштів з рахунків юридичних осіб на банківські рахунки фізичних осіб в банківській установі, за адресою: НОМЕР_1 , Україна, м. Київ, вул. Подвисоцького, буд. 10/10, із забороною посадовим особам ПАТ «Банк Кабіо» (код ЄДРПОУ 26549700), а також будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатись та використовувати грошові кошти, на які накладено арешт.
Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 та представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу слідчого судді скасувати в частині накладення арешту належних їм грошових коштів.
Так, власник майна ОСОБА_6 в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що арешт накладено необґрунтовано через невідповідність арештованого майна критеріям визначеним ст. 98 КПК України. Додає, що за рахунок арештованого майна не може бути забезпечена конфіскація, спеціальна конфіскація чи відшкодування шкоди.
Також апелянт звертає увагу суду на те, що клопотання слідчого розглянуто без участі власника майна.
Одночасно автор апеляційної скарги вказує, що ухвала постановлена без виклику у судове засідання власника майна, копію ухвали отримано апелянтом 23.04.2018. Апеляційна скарга подана до суду 27.04.2018.
Представник власника майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що власник майна та її грошові кошти не мають відношення до даного кримінального провадження. Додає, що слідчий відмовляється повертати арештоване майно з незрозумілих причин.
Також адвокат звертає увагу суду на те, що судом не враховано наслідки арешту для власника майна.
У підсумку вказує, що клопотання розглянуто без повідомлення власника майна.
Одночасно автор апеляційної скарги ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обгрунтування причин пропуску цього строку вказує, що ухвала постановлена без виклику у судове засідання власника майна, копію ухвали отримано апелянтом 12.05.2018. Апеляційна скарга подана до суду 17.05.2018.
Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого управління ФР ГУ ДФС перебувають матеріали кримінального провадження № 32016100000000135, відомості про яке 20.10.2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 218-1 КК України.
Старший слідчий в ОВС 1-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_10 ,звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти фізичних осіб, які знаходяться в банківській установі ПАТ «Банк Камбіо» (код ЄДРПОУ 26549700) на рахунках фізичних осіб, за якими здійснені операції щодо безготівкового перерахування грошових коштів з рахунків юридичних осіб на банківські рахунки фізичних осіб в банківській установі, за адресою: 01001, Україна, м. Київ, вул. Подвисоцького, буд. 10/10, яке ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року задоволено.
Жодних об'єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.
КПК України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.
Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.
Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.
Посилання апелянтів на те, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення власників майна, є необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, що мало місце в даному випадку.
Твердження апелянтів про невідповідність арештованого майна критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами провадження, а саме постановою про визнання речей та документів речовими доказами у кримінальному провадженні та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 21.11.2016 року, відповідно до якої, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, визнано речовими доказами, з посиланням на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що грошові кошти які зараховуються на поточні рахунки та знаходяться на поточних рахунках ПАТ «Банк Камбіо» були та є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, можуть бути використані як доказ факту та обставин, які підлягають встановленню під час кримінального провадження, оскільки свідчать про приховування та маскування незаконного походження таких коштів, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення) з метою прикриття незаконної діяльності та мають доказове значення в даній кримінальній справі (а.с. 82-109).
Посилання адвоката ОСОБА_8 на те, що власник майна ОСОБА_7 та її грошові кошти не мають відношення до даного кримінального провадження, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, слід визнати необгрунтованими, оскільки метою накладення арешту у даному випадку є забезпечення збереження речових доказів, тобто це не вимагає доведення причетності особи до кримінального правопорушення.
З цих же підстав не заслуговують на увагу і твердження власника майна ОСОБА_6 про те, що за рахунок арешту її майна не може бути забезпечена конфіскація, спеціальна конфіскація чи відшкодування шкоди.
Посилання адвоката ОСОБА_8 на те, що судом не враховано наслідки арешту для власника майна, не може бути визнано обґрунтованим, оскільки застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступень втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.
Твердження адвоката про те, що слідчий відмовляється повертати арештоване майно з незрозумілих причин, колегія суддів визнає передчасними, з урахуванням відсутності на те правових підстав на даному етапі кримінального провадження.
Інші доводи апеляційних скарг, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянтів щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.
Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 1-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_10 та накладено арешт на грошові кошти фізичних осіб, які знаходяться в банківській установі ПАТ «Банк Камбіо» (код ЄДРПОУ 26549700) на рахунках фізичних осіб, за якими здійснені операції щодо безготівкового перерахування грошових коштів з рахунків юридичних осіб на банківські рахунки фізичних осіб в банківській установі, за адресою: НОМЕР_1 , Україна, м. Київ, вул. Подвисоцького, буд. 10/10, із забороною посадовим особам ПАТ «Банк Кабіо» (код ЄДРПОУ 26549700), а також будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатись та використовувати грошові кошти, на які накладено арешт, - залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_6 та представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4