справа № 755/5483/16-ц
провадження № 2/361/124/18
12.06.2018
Іменем України
12 червня 2018 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Павлової О.С., Пальчак Р.Р., Кондратюк Н.В., Срібної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, його поділ та визнання права власності на частку спільного майна,
У березні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому, враховуючи уточнення позовних вимог (т. 1 а. с. 125-129), просила:
- встановити факт її спільного проживання із відповідачем ОСОБА_7 однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з липня 2010 року по 22 серпня 2016 року;
- визнати спільною сумісною власністю сторін ? частину житлового будинку загальною площею 117,7 м2, житловою площею 68,4 м2, із надвірними будівлями і спорудами: сарай - "Г", вбиральня - "Д", погріб - "Е", вбиральня - "Є", тротуар - "Т" та огорожа - "N", що знаходяться на земельній ділянці площею 0,0271 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1;
- здійснити поділ спільного майна, набутого нею і ОСОБА_7 за час їхнього спільного проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу;
- визнати за нею, ОСОБА_6, право власності на ? частку зазначеного житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами та ? частку земельної ділянки площею 0,0271 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;
- залишити у власності ОСОБА_7 ? частку вказаних вище спірних житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами та ? частку земельної ділянки площею 0,0271 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову зазначала, що із відповідачем ОСОБА_7 вони добре знайомі, мали почуття один до одного, у липні 2010 року вирішили створити сім'ю та стали проживати разом у місті Києві без реєстрації шлюбу. За тривалий час їхнього спільного проживання як чоловіка та жінки без шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дочка ОСОБА_8. Відповідач ОСОБА_7 взяв на себе обов'язок створити сім'ю, забезпечувати її та виховувати дитину. Їхня дочка зареєстрована за місцем реєстрації батька за адресою: АДРЕСА_2.
До 22 серпня 2016 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом, вели спільне господарство, їхні подружні обов'язки були чітко розподілені. Кожний з них працював та заробляв грошові кошти, які вони заощаджували для спільного придбання ними житлового будинку та земельної ділянки.
20 вересня 2013 року у період їхнього спільного проживання, за спільні кошти ними на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Писаним В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2600, було придбано ? частину житлового будинку, загальною площею 117,7 м2, житловою площею 68,4 м2, із надвірними будівлями і спорудами: сарай - "Г", вбиральня - "Д", погріб - "Е", вбиральня - "Є", тротуар - "Т" та огорожа - "N", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 72000 грн. Одночасно із укладенням цього договору було відчужено земельну ділянку площею 0,0271 га за тією ж адресою, на якій розташоване це нерухоме майно, кадастровий номер НОМЕР_1. Також для придбання цього майна частину коштів у розмірі 3000,00 доларів США надала її мати ОСОБА_10, що підтверджується відповідною розпискою.
Доказами їхнього, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, спільного проживання як жінки та чоловіка без шлюбу є велика кількість фотознімків, акти обстеження житлових умов, показання свідків, тому згідно із нормами сімейного та цивільного законодавства майно набуте ними у період їхнього спільного проживання належить їм на праві спільної власності в рівних частках.
Позивач ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що вона познайомилася із ОСОБА_7 у листопаді 2009 року в Криму, у липні 2010 року вони вирішили створити сім'ю та стали спільно проживати однією сім'єю. Проживали вони разом у місті Києві протягом трьох років, потім у місті Бровари у батьків відповідача. Весь цей час вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, працювали та заощаджували кошти для придбання спільного житла, разом проводили вільний час, їздили до родичів. У липні-серпні 2013 року з'ясувалося, що вона вагітна. У вересні 2013 року у період їхнього спільного проживання ними за спільно заощаджені кошти придбано ? частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами. Більшу частину коштів у придбання даного нерухомого майна внесено відповідачем. На момент придбання будинку вона лежала в лікарні на збереженні у зв'язку з вагітністю, тому договір купівлі-продажу будинку оформлений на відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася спільна дочка ОСОБА_11, яка зареєстрована за місцем проживання свого батька ОСОБА_7, останній робив ремонт у будинку, вона ж купляла все, що необхідно дитині. З часом вона стала відчувати до себе негативне відношення з боку ОСОБА_7, втручання матері відповідача призводило до виникнення між сторонами конфліктів. 22 серпня 2016 року відповідач вигнав її з дитиною із будинку, поміняв замки та до будинку їх не впускає. Просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнав, підтвердив той факт, що він і ОСОБА_6 проживали разом однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу в період з дня народження дочки ОСОБА_11 з ІНФОРМАЦІЯ_3 по 02 січня 2015 року, після чого позивач ОСОБА_6 до 22 серпня 2016 року просто перебувала в будинку. В іншій частині позовні вимоги не визнав та пояснив, що придбані ним у вересні 2013 року ? частина житлового будинку та земельна ділянка є його особистою приватною власністю, так як придбані виключного за його особисті грошові заощадження. Будь-якої участі в придбанні цього нерухомого майна позивач ОСОБА_6 не приймала, коштів на ремонт будинку на надавала. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293, п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У ч. 2 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За змістом ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Виходячи з наведеного, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період, упродовж якого було придбано спірне майно.
На підтвердження вимоги щодо проживання чоловіка та жінки без шлюбу, позивач посилалася на велику кількість фотознімків, на яких зображені ОСОБА_6 і ОСОБА_7, зроблених у період 2010 - 2015 років під час спільного проживання сторін, їхнього відпочинку, відвідування родичів, як позивача, так і відповідача, святкування різних подій (день народження, весілля, хрестини тощо), спільні прогулянки сторін з їхньою дочкою ОСОБА_11, подарунки один одному, побут, що свідчать про притаманні подружжю відносини та спільний побут (т. 1 а. с. 205-221), акти обстеження житлових умов (т. 1 а. с. 9-11) та показання свідків.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показав, що у період з 01 жовтня 2011 року по 08 лютого 2012 року відповідач ОСОБА_7 працював на підприємстві "Благодар" Всеукраїнської організації інвалідів України на посаді керівника тендерного відділу та отримував у бухгалтерії підприємства заробітну плату близько 1000 грн. на місяць. Декілька разів він особисто привозив ОСОБА_7 зароблені ним кошти до його спільного із ОСОБА_6 місця проживання у місті Києві по вулиці Газопровідній, де сторони винаймали житло, проживали разом та вели спільне господарство. ОСОБА_7 говорив йому, щоб кошти отримувала його дружина. Відповідач повідомляв йому, що дружина ОСОБА_6 подарувала йому хрестик, показував светр, який вони купляли разом. Також повідомляв про їхні плани на майбутнє, зокрема, про те, що вони заощаджують кошти для придбання спільного житла.
Факт роботи ОСОБА_7 на підприємстві "Благодар" підтверджується записами у його трудовій книжці, даного факту відповідач у судовому засіданні не заперечував та пояснив, що він знайомий зі свідком, під час роботи на підприємстві заповнював тендери, однак кошти йому передавала бухгалтер підприємства.
Позивач ОСОБА_6 у суді пояснила, що вона разом із ОСОБА_7 приїжджали до бухгалтерії підприємства "Благодар" та останній отримував там зароблені ним кошти.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показала, що вона з 2009 року знайома із сторонами, у 2011 - 2012 роках ОСОБА_6 і ОСОБА_7 спільно відпочивали в Криму, проживали вони в одній кімнаті як жінка і чоловік, відповідач повідомляв її про те, що сторони живуть разом, спільно проводять вільний час, зокрема, займаються пошуком предметів часів Другої світової війни, бажають проживати однією сім'єю. У сторін були хороші, подружні відносини. Після 2012 року вона спілкувалася по телефону лише з позивачем, ОСОБА_6 повідомляла її про народження у них спільної дочки.
Факту проживання в одній кімнаті під час спільного відпочинку в Криму відповідач ОСОБА_7 у суді не заперечував.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що вона знайома зі сторонами, до декретної відпустки з червня 2012 року ОСОБА_6 працювала медсестрою у Київській міській дитячій клінічній туберкульозній лікарні. Вона неодноразово бачила як відповідач ОСОБА_7 на машині привозив та забирав позивача з роботи, було видно, що вони проживають разом, оскільки чоловік привозив і забирав дружину з роботи. Також їй відомо, що сторони проживали разом у місті Бровари, у батьків ОСОБА_7, позивач лікувала відповідача на дому.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_7 являється їй внучатим племінником, із ОСОБА_6 вона знайома з 2011 року, тоді коли відповідач привозив позивача на машині у село Дернівка Баришівського району Київської області до своїх родичів. Бачила вона разом сторін у селі також і у 2012 та 2013 роках. Жили сторони однією сім'єю, вели спільне господарство, мають спільну дочку. У 2015 році відповідач ОСОБА_7 їздив до родичів позивача ОСОБА_6 у місто ОСОБА_14. Також їй відомо, що у подальшому відповідач вигнав позивача з будинку, який вони купляли під час спільного проживання. За які кошти придбаний цей будинок їй невідомо.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що відповідач ОСОБА_7 є двоюрідним братом її чоловіка ОСОБА_17, їй відомо, що сторони з 2010 року проживали разом, вели спільне господарство, позивач ОСОБА_6 готовила їжу, прибирала в помешканні, де вони проживали у дачному кооперативі в Берковці. На початку 2013 року сторони переїхали проживати до батьків відповідача у місто Бровари в однокімнатну квартиру та почали шукати для придбання житловий будинок, який придбали восени 2013 року. За які кошти придбаний цей будинок їй точно невідомо. Під час спільного проживання у сторін народилася дочка, про що її безпосередньо повідомив відповідач.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні показав, що він є двоюрідним братом відповідача та хресним батьком дочки сторін ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_2, може підтвердити той факт, що у період 2012 - 2016 років ОСОБА_7 і ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. У 2012 році сторони проживали на дачі у Берковцях, 4-5 разів на рік він бував у них в гостях. Після цього у 2013 році сторони стали проживати у батьків відповідача ОСОБА_7 у місті Бровари Київської області в однокімнатній квартирі.
У вересні 2013 року у період спільного проживання сторони придбали житловий будинок, більшу частину коштів на придбання вніс відповідач, ремонт у будинку сторони робили разом. Позивач ОСОБА_6 працювала медсестрою, отримувала заробітну плату, відповідач ОСОБА_7 теж працював, підробляв на різних роботах, стабільного заробітку він не мав, отримував пенсію. У період спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася дочка.
Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні показав, що із позивачем ОСОБА_6 він познайомився після народження спільної дочки сторін у житловому будинку, придбаному відповідачем ОСОБА_7 за його особисті кошти.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні показав, що із позивачем ОСОБА_6 його познайомив відповідач ОСОБА_7 на Різдво у 2012 році у місті Києві по вулиці Газопровідній, потім зустрічався зі сторонами, коли вони проживали у батьків відповідача у місті Бровари. ОСОБА_7 повідомляв йому, що поки він не купить будинок одружуватись та заводити сім'ю він не буде. Про спільне проживання сторін та участь позивача у придбанні спірного будинку йому нічого невідомо.
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні показала, що у вересні 2013 року вона продала ? частину житлового будинку із надвірними будівлями відповідачу ОСОБА_7, останній за купівлю будинку розраховувався сам, про його сімейний стан вона не цікавилася.
Свідок ОСОБА_21, мати відповідача, у судовому засіданні показала, що ОСОБА_6 була співмешканкою її сина, нічого спільного, у тому числі коштів і бюджету, у них не було, спільно вільний час вони не проводили, на пошуки предметів Великої Вітчизняної війни відповідач їздив сам на своєму автомобілі. Наявність великої кількості фотознімків, де ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зображені разом, на її (свідка) думку, нічого не підтверджує.
Крім цього, свідок ОСОБА_21 у суді підтвердила той факт, що у 2013 році позивач декілька місяців проживала із відповідачем та його батьками у належній останнім однокімнатній квартирі у місті Бровари по вулиці Грушевського, з цієї квартири сторони виїхали у придбаний її сином спірний житловий будинок, де ОСОБА_6 проживала із ОСОБА_7 та їхньою спільною малолітньою дочкою ОСОБА_11 до серпня 2016 року, після чого позивач забрала дитину та залишила будинок. Не заперечувала свідок того факту, що сторони їздили разом в смт Баришівка Київської області до родичів відповідача.
Також свідок ОСОБА_21 показала, що, проживаючи у будинку, позивач і відповідач жили кожен своїм окремим особистим життям, спільного побуту у них не було.
Свідок ОСОБА_22, брат відповідача, у судовому засіданні показав, що ОСОБА_6 із його братом ОСОБА_7 постійно не проживала, лише періодично по декілька місяців, спільного бюджету та господарства вони не вели, робіт по господарству позивач не виконувала. Спірний житловий будинок придбаний виключно за грошові кошти належні відповідачу. Участі в купівлі будинку позивач не приймала, коштів на ремонт будинку теж не надавала. Відповідач весь час називав позивача свою знайомою дівчиною, про наміри одружитися з ОСОБА_6 не повідомляв. Подружні відносини між сторонами виникли у них уже після народження їхньої спільної дочки ОСОБА_11, хресним батьком якої він являється.
Свідки ОСОБА_21 і ОСОБА_22, мати і брат відповідача, у суді не заперечували факту знайомства з матір'ю і родичами позивача, які проживають у місті ОСОБА_19, та відвідування їх.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Бровари Київської області, її батьком є відповідач ОСОБА_7, матір'ю - позивач ОСОБА_6
Згідно із довідкою № 335 від 29 липня 2015 року малолітня ОСОБА_8 зареєстрована разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідач ОСОБА_7 у суді визнав факт його спільного проживання з ОСОБА_6 як чоловіка та жінки без шлюбу з часу народження дочки (ІНФОРМАЦІЯ_3) по 02 січня 2015 року.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2016 року у справі № 361/438/16-п відповідача ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що виявилося у тому, що він 09 січня 2016 року близько 02.00 год., перебуваючи за місцем свого проживання у АДРЕСА_1, вчинив сварку відносно цивільної дружини ОСОБА_6, у ході якої голосно висловлювався в її адресу грубою нецензурною лайкою, на зауваження та прохання припинити протиправні дії не реагував, чим вчинив насильство в сім'ї морального характеру. Свою вину у скоєному в суді ОСОБА_7 визнав та пояснив, що, перебуваючи у власному будинку, мав розмову на підвищених тонах з цивільною дружиною.
Із постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2016 року у справі № 361/484/16-п вбачається, що позивача ОСОБА_6 теж визнано винною у тому, що 09 січня 2016 року близько 02.00 год. вона вчинила сімейну сварку відносно цивільного чоловіка ОСОБА_7, у ході якої голосно висловлювалася в його адресу грубою нецензурною лайкою, внаслідок чого вчинила насильство в сім'ї морального та психологічного характеру, тобто адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За вчинення зазначених вище адміністративних правопорушень ОСОБА_7 та ОСОБА_6 судом оголошено усне зауваження.
Відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року із відповідача ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_6 стягуються аліменти на малолітню дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн., починаючи з 26 квітня 2016 року і до повноліття дитини (т. 2 а. с. 100-103).
Станом на 01 травня 2018 року заборгованість відповідача по сплаті на користь позивача аліментів на дочку складає 16099 грн. 56 коп., про що свідчить довідка № 10А/13 від 03 травня 2018 року, видана Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ (т. 2 а. с. 104-105).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, зокрема, фотознімки, що свідчать про притаманні подружжю відносини та спільний побут, показання свідків, народження у сторін під час їхнього проживання разом, а не періодичних зустрічей, дочки, постанови про притягнення позивача і відповідача до адміністративної відповідальності за насильство в сім'ї морального характеру, суд вважає встановленим факт спільного проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 як жінки та чоловіка однією сім'єю без шлюбу у період з липня 2010 року по 22 серпня 2016 року.
Посилання відповідача на те, що він проживав із позивачем як чоловік та жінка однією сім'єю без реєстрації шлюбу лише після народження ІНФОРМАЦІЯ_3 їхньої спільної дочки ОСОБА_11 по 02 січня 2015 року, не відповідають фактичним обставинам цієї справи, свого підтвердження під час розгляду справи вони не знайшли та спростовуються показаннями свідків.
Суд критично також оцінює показання свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_22, матері і брата відповідача, стосовно того, що сторони постійно спільно не проживали, оскільки ці свідки є особами заінтересованими у вирішенні спору на користь відповідача ОСОБА_7
Надані позивачем на підтвердження факту спільного проживання сторін акти обстеження житлових умов, складені депутатами Броварської міської ради Київської області, суд до уваги не приймає, оскільки вони засвідчують факти та обставини, що не відповідають даті складання цих актів, а також оформлені не належним чином.
Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови № 11 від 27 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснив, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У ст. 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За змістом ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. ОСОБА_6 сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 20 вересня 2013 року видно, що ОСОБА_20 продала, а ОСОБА_7 купив ? частину житлового будинку загальною площею 117,7 м2, житловою площею 68,4 м2, із відповідними надвірними будівлями і спорудами : сарай - "Г", вбиральня - "Д", погріб - "Е", вбиральня - "Є", тротуар - "Т" та огорожа - "N", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Продаж цієї ? частини житлового будинку вчинено за 72000 грн. Дана частина житлового будинку знаходиться на земельній ділянці площею 0,0271 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить продавцю та буде відчужена покупцю, одночасно з укладенням цього договору (т. 1 а. с. 14).
Відповідно до довідки № 46 від 22 грудня 2015 року, виданої Київською міською дитячою клінічною туберкульозною лікарнею, з 01 червня 2012 року ОСОБА_6 постійно працює у цьому медичному закладі на посаді медичної сестри, за період з червня 2012 року по січень 2014 року її сукупний дохід становить 61389 грн. 28 коп. (т. 1 а. с. 167-168).
Згідно із дослідженою в суді трудовою книжкою ОСОБА_7 у період 2010 - 2014 років відповідач працював: з 04 квітня 2007 року по 14 липня 2011 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю "МСБУД" на посаді діловода; з 01 жовтня 2011 року по 08 лютого 2012 року на Підприємстві Всеукраїнської організації інвалідів України "Благодар" на посаді начальника тендерного відділу; з 09 лютого 2012 року по 01 грудня 2014 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Рей Плюс" на посаді діловода (т. 2 а. с. 94-95).
У всіх випадках відповідач ОСОБА_7 звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Будь-яких доказів щодо розміру отриманого ОСОБА_7 доходу за вказані періоди його роботи відповідачем суду не надано.
Із довідки від 05 січня 2017 року, виданої Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", вбачається, що 03 вересня 2013 року у відділенні банку відповідачу ОСОБА_7 видано готівку в розмірі 120000 грн. (т. 1 а. с. 158).
Доказів того, за який період ОСОБА_7 накопичена вказана сума коштів, відповідачем суду не надано.
Із довідки № 152 від 09 листопада 2015 року, виданої Броварською центральною районною лікарнею, видно, що з 01 вересня по 01 жовтня 2013 року, тобто у період придбання спірного будинку, позивач ОСОБА_6 знаходилася на лікуванні в гінекологічному відділенні лікарні, діагноз: І вагітність, 18 тижнів загрозливий аборт (т. 1 а. с. 172).
Відповідач ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що житловий будинок і земельну ділянку він придбав за його особисті кошти, що підтверджується довідкою банку про зняття грошових коштів у вказаній сумі.
Позивач ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що на придбання житлового будинку більшу частину коштів вніс відповідач ОСОБА_7
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи той факт, що ? частину спірного житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_7 придбав у період спільного проживання з позивачем ОСОБА_6 як чоловіка та жінки без шлюбу за кошти, більша частина яких є особистими заощадженнями відповідача, виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку, що ? частка зазначеного вище житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_7, а інша ? частка цього майна - спільною сумісною власністю сторін, позивача ОСОБА_6 і відповідача ОСОБА_7, тому в порядку поділу спільного майна кожному із них у даному майні належить по 1/8 частки.
Виходячи з наведеного, позов ОСОБА_6 у частині визнання ? частини зазначеного житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами спільною сумісною власністю сторін та його поділу між сторонами підлягає задоволенню частково.
Позивач ОСОБА_6 заявила також вимогу про визнання за нею права власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0271 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, при цьому вимоги щодо визнання даної земельної ділянки спільним сумісним майном, набутим сторонами у період спільного проживання як чоловіка та жінки без шлюбу, позивач не заявляла, пояснень та доказів щодо придбання вказаної земельної ділянки за спільні кошти сторін, ОСОБА_6 суду не надала.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи, що в силу принципу диспозитивності, суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, визнання за позивачем права власності на ? частину вказаної вище земельної ділянки без доведення позивачем факту належності цього майна сторонам на праві спільної сумісної власності є неможливим, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з липня 2010 року по 22 серпня 2016 року.
Визнати ? частку житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, особистою приватною власністю ОСОБА_7.
Визнати ? частку житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6.
У порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/8 частку житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
У порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/8 частку житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.