Іменем України
27.07.2018 року м. Кропивницький
Справа № 394/375/17
Провадження № 22-ц/781/963/18
Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Карпенка О.Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л. Мурашка С.І.,
за участю секретаря судового засідання Тимошенко Т.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області (суддя Запорожець О.М.) від 5 березня 2018 року,
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Агрофірма «Кочубій» про визнання недійсним додаткового договору № 1 від 5 вересня 2007 року до договору оренди землі № 349 від 6 квітня 2006 року, укладеного між ним та відповідачем, та витребування у відповідача земельної ділянки площею 4,42 га на територіїКальниболотської сільської ради, яка належить позивачу.
Позивач послався на те, що він є власником земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,42 га. На підставі укладеного між ним і відповідачем договору оренди, який набрав чинності 6 квітня 2006 року, земельну ділянку передано в оренду відповідачу строком на десять років. По закінченню строку дії договору позивач повідомив відповідача про своє небажання поновлювати договір. У відповідь відповідач надав йому копію додаткового договору № 1 від 5 вересня 2007 року згідно якого сторони змінили строк оренди до 15 років. Проте додатковий договір підписано від його імені орендодавця не ним особисто, а якоюсь іншою особою. Оскільки він з відповідачем не укладав додатковий договір і згоди на його укладення від свого імені нікому не давав, тому вважає, що додатковий договір підлягає визнанню недійсним у відповідності до ст.ст. 215, 203 ЦК України. Враховуючи, що строк основного договору закінчився, він вважається припиненим, а тому позивач має право вимагати у відповідача повернення своєї земельної ділянки.
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 5 березня 2018 року позов задоволено: суд визнав недійсним додатковий договір № 1 від 5 вересня 2007 року до договору оренди землі № 349 від 6 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій» строком на 15 років.; зобов'язано ТОВ «Агрофірма «Кочубій» повернути ОСОБА_4 земельну ділнку загальною площе. 4,42 га, розташовану на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області; суд вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач довів той факт, що оспорюваний договір він не укладав. Відсутність вільного волевиявлення позивача, як власника землі, на укладення додаткової угоди до договору оренди землі суд вважав достатньою підставою для визнання цього правочину недійсним. При цьому суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, викладену у письмових запереченнях на позов, пославшись на те, що позивач не був і не міг бути обізнаний про існування додаткового договору, який він не укладав. При цьому відповідач не довів, що про цю обставину позивачу було відомо раніше.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким застосувавши наслідки спливу позовної давності відмовити в задоволенні позову.
Відповідач посилається на те, що висновки суду, викладені у його мотивувальній частині, не відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини справи, що мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Додатковий договір до договору, який оспорюється, укладено сторонами з дотриманням вимог законодавства. Відповідач належно виконував свої зобов'язання, а відповідач приймав таке виконання, а отже був обізнаний про існування додаткового договору. Рішення суду ґрунтується лише на висновку експертизи, який є неоднозначним та неповним так, як досліджувався лише один примірник додаткової угоди, укладеної в трьох примірниках. Суд необґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про призначення повторної експертизи. Висновок суду про те, що позовна давність не спливла є помилковим так, як позивач не довів не лише той факт, що про оспорюваний додатковий договір він не знав, а й те, що він не міг про нього дізнатися.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач факт сплати відповідачем орендної плати та її розмір не має значення для цієї справи так, як відповідач користується земельною ділянкою, в том числі після закінчення строку дії договору. До часу отримання відповіді відповідача на лист позивача про небажання продовжувати орендні відносини надалі йому не було відомо про наявність додаткового договору. Заперечення відповідача щодо висновку почеркознавчої експертизи є безпідставними тому, що він не надав свій примірник додаткового договору на дослідження, у позивача оригінал цієї угоди відсутній, експертиза проводилася по примірнику, який витребувано у органу реєстрації.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 14 годину 00 хвилин 18 липня 2018 року сторони по справі, повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, не з'явилися.
Відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представників у судове засідання суду апеляційної інстанції у зв'язку із зайнятістю.
Суд вважає, що обставини, якими відповідач обґрунтовував своє клопотання про відкладення розгляду справи, не являється поважними, а тому в його задоволенні належить відмовити.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв'язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно ч.ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Апеляційний суд Кіровоградської області вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка перевіряється, суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини.
Позивач є власником земельної ділянки площею 4,42 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, право на власності позивача посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, номер НОМЕР_2 (а.с.7).
Між ОСОБА_4 і ТОВ «Агрофірма «Кочубій» (сторонами по справі) було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано Кіровоградською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» 6 березня 2006 року за № 349 (а.с. 50-51).
5 вересня 2006 року від імені позивача був укладений з ТОВ «Агрофірма «Кочубій» додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 349 від 6 квітня 2005 року, який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Державному Агентстві земельних ресурсів України 10 вересня 2007 року за № 267 (а.с. 49).
Згідно цього умов цього додаткового договору пункти 8, 9 і 41 договору оренди викладено у новій редакції, зокрема, збільшено строк дії договору до 15 років, збільшено розмір орендної плати до 2,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Право вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону, належить власнику (ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Сторонами договору оренди землі являються орендодавець і орендар. Згідно змісту статей 4 і 5 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи, а орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України).
Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України «Про оренду землі»).
Письмова форма договору є виявом волі сторін на укладення договору та підтвердженням досягнутої домовленості щодо його умов.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Як встановлено судом, позивач являється власником земельної ділянки призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Судом першої інстанції також встановлено, що 6 квітня 2006 року укладено договір оренди спірної зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, за умовами якого позивач передав її в оренду відповідачу.
Дійсність цього договору у судовому порядку не оспорюється.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України «Про оренду землі»).
Висновком № 452/453/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 27 листопада 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у додатковому договорі № 1 від 5 вересня 2007 року до договору оренди землі № 349 від 6 квітня 2006 року виконаний рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів , але не самим ОСОБА_4, а іншою особою без наслідування його підпису (а.с. 82-89).
Висновок експерта оцінено судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України.
Порушень закону при призначенні та проведенні судової почеркознавчої експертизи не встановлено.
При вирішенні питання про призначення експертизи відповідач заперечував, посилаючись на її недоцільність у справі, зазначив, що її призначення є способом процесуального затягування часу, який немає істотного значення для вирішення спору (а.с. 53). Правом запропонувати питання на вирішення експертизи не скористався, свій примірник додаткового договору суду та експерту не надав.
Після ознайомлення з висновком експертизи, відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи іншого примірника оспорюваного позивачем додаткового договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи враховуючи, що викладенні у клопотанні мотиви не дають підстав для висновку про неповноту або неясність висновку експерта.
Доводи апеляційної скарги правильність ухвали суду не спростовують.
Апеляційна скарга зводяться до незгоди відповідача з висновком експерта і не містить інших доводів щодо його неправильності.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Враховуючи те, що додатковий договір власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення з відповідачем оспорюваного правочину та зміну раніше визначених основним договором умов оренди, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання його недійсним з передбачених ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦПК України підстав.
Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Позовну давність можна визначити в якості законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.
Відповідач заявив в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 35), посилаючись на те, що спірний додатковий договір укладено у 2007 році і з часу його укладення пройшло більше трьох років. Крім того, про наявність додаткового договору позивач знав, отримуючи орендну плату в підвищеному розмірі.
З такими доводами відповідача не можна погодитися з таких підстав.
Пунктами 9-10 договору оренди землі від 6 квітня 2006 року передбачено, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, її обчислення здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Натомість додатковим договором визначено орендну плату в розмірі 2,5 %.
В наданих відповідачем відомостях на виплату орендної плати за 2006-2016 роки (а.с.104 - 119) не зазначено на підставі чого нарахована та видана орендна плата: на підставі договору чи додаткового договору. Таким чином, із зазначених відомостей позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваного додаткового договору та порушення свого права.
Крім того, як вбачається наданої довідки (а.с. 102) та коій наказів відповідача від 5 лютого 2010 року № 4/2 П (а.с. 119) і від 1 лютого 2011 року № 5/2 П (а.с. 120) розмір виплачуваної орендної плати відповідач змінював неодноразово (у 2007, у 2010, у 2011, у 20017 роках) та на власний розсуд, без узгодження з позивачем та без відповідного письмового оформлення такої угоди.
Крім того, прийняття позивачем орендної плати у збільшеному в односторонньому порядку розмірі не можна вважати визнанням і виконанням ним нових умов договору так, як він був з ними не обізнаний і ця обставина жодним доказом не спростовується.
Правомірність отримання позивачем орендної плати у збільшеному розмірі не є предметом спору у цій справі.
Початок перебігу строку позовної давності не можна обраховувати також з часу підписання оспорюваних змін до договору оренди землі (з 5 вересня 2007 року), оскільки сам власник земельної ділянки їх не підписував, тому не знав і не міг дізнатися про них, примірник змін до договору отримував лише у 2017 році і ця обставина відповідачем не заперечується. Докази на підтвердження протилежного відповідач не надав.
Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту закінчення строку дії договору оренди від 6 квітня 2006 року, тобто до 6 квітня 2016 року. Таким чином перебіг позовної давності для вимог позивача на день подання позову, 2 червня 2017 року, не сплинув.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач, який уклав договір з невстановленою судом особою, які діяла від імені позивача за відсутності на те повноважень, діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист порушеного права позивача.
Крім того, обґрунтовано визнавши оспорюваний додатковий договір недійсним, суд вірно застосував наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.
В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд
Залишити вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» без задоволення, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 5 березня 2018 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27 липня 2018 року.
Головуючий О.Л. Карпенко
Судді: О.Л. Дуковський
С.І. Мурашко