26 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1428/17
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.
суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, -
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області (далі - ТУ ДСА України у Миколаївській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати;
- зобов'язати здійснити їй перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами Снігурівського районного суду Миколаївської області та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з:
- 26.10.2014 року по 28.03.2015 року включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»);
- 29.03.2015 року по 08.09.2015 року включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»);
- 09.09.2015 року по 31.12.2015 року, виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позову зазначено, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату суду було визнано право на посадові оклади у підвищених розмірах.
Посилаючись на судову практику Європейського Суду з прав людини, позивач зазначає, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
Відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою за невиконання своїх зобов'язань.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з 26.10.2014 року передбачав збільшений розмір посадового окладу позивачки, та зазначив, що відповідач був зобов'язаний виконати вимоги вказаного Закону та забезпечити відповідну виплату заробітної плати.
Крім того, суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що суб'єктом владних повноважень не надано жодного доказу на підтвердження того, що протягом 2015 року фінансові ресурси державного бюджету не дозволяли виплачувати позивачу заробітну плату, з урахуванням розміру посадового окладу, що був передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Законів України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд».
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ТУ ДСА України у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У доводах апеляційної скарги апелянт визнає, що з 26.10.2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових, підвищених, розмірах. Водночас у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у підвищених розмірах.
Нормативно-правові акти, видані на виконання Державного бюджету, не передбачали фінансового механізму реалізації вказаного права.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.
У зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляції, з огляду на наступне.
Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 08 вересня 2003 року працює в Снігурівському районному суді Миколаївської області на посаді помічника судді.
10 листопада 2007 року їй було присвоєно 9 ранг державного службовця.
Протягом періоду з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата за посадовим окладом 1218 гривень, а з 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року за посадовим окладом 2756 гривень.
Під час визначення позивачу розміру посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року ТУ ДСА України у Миколаївській області керувалося постановою Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та постановою № 482 від 20 травня 2009 року «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати - 1218 гривень.
З 09 вересня 2015 року відповідач, при визначенні посадового окладу позивача, керувався постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» №644 від 02 вересня 2015 року, якою посадовий оклад помічника судді місцевого загального суду складав 50% від коефіцієнту 0,4 місячного посадового окладу судді, а саме - 2756 гривень (1378 х 10 х 0,4 = 5 512 х 50% = 2 756).
Колегія суддів вважає, що висновки суду, які покладені в основу ухваленого рішення, не можна вважати законними та обґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі - Закон № 1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 2453-VІ), зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.
З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» (надалі - Закон № 192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.
Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 цього Закону у редакції з 28 березня 2015 року та положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова №268) зазначив наступне.
Положення, наведених вище законодавчих актів, які регулюють розмір заробітної плати працівників апаратів судів узгоджуються із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА.
Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.
З 01 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин (26.10.2014 року) схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 09 вересня 2015 року.
Отже, Кабінет Міністрів України, покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ, обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Зазначеним правом, вищий орган виконавчої влади на Україні скористався лише 02 вересня 2015 року.
Провівши аналіз правових норм щодо фінансування судів, Верховний Суд України наголосив на тому, що частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 822/5716/15.
Частина 5 статті 242 КАС України, зобов'язує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До того ж, слід звернутися до рішення Конституційного Суду України 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, де зазначено, що положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян повинні керуватися, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Додатково слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини «Макіон проти Литви» (скарга №75916/13) Суд узяв до уваги серйозні економічні труднощі, з якими зіткнулася Литва за часів глобальної фінансової кризи, а також обмежену тривалість і тимчасовий характер зменшення доплати Макіон, яка була частиною більш широкої програми заходів жорсткої економії та визнав скаргу неприйнятною.
Отже, з цього приводу можливо зробити висновок, що через неможливість фінансового забезпечення соціально-економічних прав, відсутності відповідної постанови Кабінету Міністрів України, держава не може здійснювати державного бюджету на оплату праці таких працівників.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів, відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року - скасувати.
Ухвалити у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Ю.М. Градовський
Повний текст судового рішення складений 26.07.2018 року.