ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову
30 липня 2018 року м. Київ № 826/8764/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В., розглянувши заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 про забезпечення позову (Вх. від 27.07.2018р.) в адміністративній справі
за позовом Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2
до 1. Управління Державної міграційної служби України у Київській області
2. Державної міграційної служби України
третя особа Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю
Служби безпеки України
про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби
України № 135-18 від 20.04.2018р. про позбавлення статусу біженця.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року відкрито провадження у зазначеній справі.
27.07.2018р. представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Державної міграційної служби України № 135-18 від 20.04.2018р. про позбавлення Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 статусу біженця.
Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що сам факт того, що згідно обліками Генерального Секретаріату Інтерполу позивач на даний час перебуває у міжнародному розшуку не є підставою для позбавлення його статусу біженця.
25 липня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області прийняла ухвалу, якою ухвалу слідчого судді Новокостянтинівського районного суду міста Чернігова від 18 липня 2018 року про відмову у застосуванні до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 екстрадиційного арешту - скасувала та застосувала до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою (екстрадицій ний арешт) до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу та фактичну передачу до Республіки Білорусь, але не більше дванадцяти місяців. ОСОБА_2 перебуває від вартою з 14 липня 2018 року.
Відповідно до ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 року, країнами учасницями якої є як Україна (згідно Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 року), так і Республіка Білорусь, та у відповідності до якої встановлено, що Договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо екстрадицію біженця вимагає його країна походження, то слід ураховувати, що відповідно до статті 33 Конвенції ООН про статус біженців 1951 року екстрадиція такої особи не проводиться. У таких випадках принцип не вислання в міжнародному праві із захисту біженця встановлює обов'язкову заборону на екстрадицію, якщо тільки не встановлено, що розшукувана особа підпадає під дію одного з винятків.
На даний час позивач знаходиться в процедурі оскарження рішення Державної міграційної служби України про позбавлення його статусу біженця.
Таким чином, на думку позивача, невжиття такого заходу забезпечення позову як призупинення дії рішення Державної міграційної служби України про позбавлення ОСОБА_2 статусу біженця, до вирішення справи по суті, враховуючи його екстрадиційний арешт на сьогоднішній день та в подальшому матиме наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення. В свою чергу, забезпечення можливості виконання судового рішення та недопущення порушення прав особи відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Розглянувши подану заяву суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавець визначив, що перелік підстав для забезпечення позову є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому за відсутності передбачених вказаною статтею обставин прийняття рішення про забезпечення позову є неможливим.
Проте, суд не вбачає очевидної протиправності рішення відповідача про позбавлення статусу біженця. На переконання суду, очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.
Натомість, у цьому випадку Державна міграційна служба України прийняла рішення № 135-18 від 20.04.2018р. про позбавлення статусу біженця відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Закону України «Про службу безпеки України».
Необгрунтованим є посилання позивача на позбавлення права на свободу пересування, оскільки подані матеріали свідчать про наявність у позивача уповноваженого представника на території України, який вживає заходів до належного представництва його інтересів у судах, листування з державними органами щодо інтересів позивача. Таким чином, належне представництво інтересів позивача можливе за його відсутності в судовому засіданні.
Також суд вважає необгрунтованим посилання представника позивача на те, що невжиття такого заходу забезпечення позову як призупинення дії рішення Державної міграційної служби України про позбавлення ОСОБА_2 статусу біженця, до вирішення справи по суті, враховуючи його екстрадиційний арешт на сьогоднішній день та в подальшому матиме наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення.
Суд вважає, що наслідки оспорюваного рішення відповідача є юридичними, тобто зворотними, а тому, навіть у разі задоволення позову, для поновлення прав позивача не буде необхідно докладати значних зусиль та втрат.
Не зупинення рішення відповідача № 135-18 від 20.04.2018р., про позбавлення Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 статусу біженця, до вирішення по суті цієї справи, жодним чином не призведе до ускладнення чи унеможливлення поновлення прав позивача, у разі якщо суд в майбутньому дійде підстав для задоволення позову.
Щодо вказаних підстав незаконності оскаржуваного рішення № 135-18 від 20.04.2018р. Державної міграційної служби України, то це є предметом розгляду справи по суті, і відповідні доводи сторін будуть оцінюватися при прийнятті рішення по суті спору.
Отже, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із наведених позивачем у клопотанні обставин не вбачається очевидної протиправності оскаржуваного рішення, що є одним із критеріїв забезпечення позову в силу положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а правомірність його прийняття підлягає дослідженню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Наведене свідчить про відсутність існування підстав для задоволення клопотання про забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем не доведено існування обставин, вказаних у статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 77, 150, 151, 154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 (Вх. від 27.07.2018р.) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Патратій