ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 липня 2018 року справа №826/11105/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)
доГоловного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45584-1305
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, оскільки він, як платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку у зв'язку із використанням землі під нежилим приміщенням використовується для здійснення господарської діяльності. Позивач також зазначав, що відповідачем не доведено правильності розрахунку при визначенні суми податкового зобов'язання та не доведено правомірність застосування функціонального коефіцієнта земель комерційного призначення 2,5.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/11105/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення суми податкового зобов'язання як власнику нежитлового приміщення із використанням копій договору дарування нежилого приміщення від 29 жовтня 2007 року №3-1585, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки №Н-00224/2003 та витягу з державного земельного кадастру станом на 07 квітня 2017 року щодо грошової оцінки землі.
В судовому засіданні 15 січня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 квітня 2017 року №45584-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 15 541,53 грн.
Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належними позивачу нежилим приміщенням.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить із наступних міркувань.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Як вбачається зі змісту відзиву, ОСОБА_1 віднесена до переліку користувачів земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Комінтерну, 23/126, а площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежиле приміщення, становить 24,55 кв. м. Однак, у справі відсутні докази на підтвердження таких обставин.
Наявні у справі докази підтверджують, що згідно з договором дарування нежилого приміщення від 29 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого за реєстровим №3-1585, ОСОБА_3 прийняла в дарунок нежиле приміщення №1 (в літ. А), загальною площею 101,20 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_2
Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 змінила ім'я на ОСОБА_1.
Таким чином, позивач є власником нежилого приміщення №1 (в літ. А), загальною площею 101,20 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_2
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Тобто, в розумінні положень цієї статті, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, відповідач, на якого покладено тягар доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку по вул. Жилянська, 126/23 та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а, оскільки зазначене рішення прийнято у справі щодо податкового зобов'язання, визначеного власнику нежилого приміщення у багатоквартирному будинку; проте, у межах спірних правовідносин позивач є власником нежилого приміщення, розташованого на земельній ділянці, яке використовується ним безпосередньо для провадження господарської діяльності; у свою чергу відповідач не зазначає, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення в багатоквартирному житловому будинку.
Крім того, відповідачем не доведено, що сума земельного податку визначалась саме за площі під належними позивачу нежилими приміщеннями та з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.
Із наведеного у відзиві розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб вбачається, що відповідач розраховував суму податкового зобов'язання на підставі довідки №Н-00224/2003 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки, виданої ОСОБА_4, за місцем розташування: АДРЕСА_3, площа земельної ділянки 24,55 кв. м. функціональне використання - землі комерційного використання.
Наведений розрахунок свідчить, що сума земельного податку визначалась позивачу за земельну ділянку, розташовану за іншою адресою та належною іншій особі; крім того відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.
Суд також звертає увагу, що відповідачем не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комерційного призначення, та, відповідно, правильність застосування функціонального коефіцієнта на рівні 2,5.
Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_3, виданого 11 січня 2012 року, є платником єдиного податку третьої групи; місце провадження господарської діяльності м. АДРЕСА_4; вид діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна.
Наявні у справі докази свідчать, що на підставі договору оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2015 року, укладеного із ПАТ "Укрсиббанк", ФОП ОСОБА_1 передала належне їй нежиле приміщення у тимчасове користування.
При цьому відповідно до пункту 3.1 договору оренди орендна плата, встановлена по цьому договору, включає плату за користування приміщенням і плату за користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також прилягає до приміщення і необхідна для досягнення мети оренди.
Наведене свідчить, що разом із орендою нежилого приміщення орендареві надано право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, тобто, позивач проводить діяльність за рахунок здавання в оренду майна - нежилого приміщення та земельної ділянки.
Доказів, які б спростовували твердження позивача, або, які свідчать, що належне позивачу нежиле приміщення та земельна ділянка під ним не використовуються позивачем для провадження господарської діяльності, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17) та від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16 (адміністративне провадження №К/9901/49779/18).
Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28 квітня 2017 року №45584-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (01032, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980) від 28 квітня 2017 року №45584-1305.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.А. Кузьменко