Справа № 1540/3684/18
30 липня 2018 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Соколенко О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2, про скасування розпорядження, -
24 липня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2, в якій позивач просить суд скасувати розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 15.11.2017 року №691/А-2017 «Про визнання громадянину Молдови ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 2013 р.н.».
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.2 ст.171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, суддя дійшов висновку, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі, виходячи з наступного
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Стаття 4 КАС України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну "адміністративна справа", а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового чи немайнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом розгляду у даній справі є розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 15.11.2017 року №691/А-2017 «Про визнання громадянину Молдови ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 2013 р.н.».
Питання взаємовідносин між батьками та дитиною, особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей регулюються нормами Сімейного кодексу України, зокрема статтями 141,151, 153, 157-159.
Зі змісту оскаржуваного позивачем рішення вбачається, що останнє прийнято відповідачем відповідно до ст.141, 151, 153, 157, 158 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст.158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
Згідно ч.2 ст. 19 Сімейного кодексу України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Разом з тим, частиною третьою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.
Незгода з рішенням органу опіки та піклування одного з батьків тягне за собою звернення до суду з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов'язків щодо участі у вихованні дитини. Отже, рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад щодо визначення участі батьків у вихованні дитини стосується відносин, що регулюються сімейним законодавством, та не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Суд зазначає, що оскаржуване позивачем рішення прийнято відповідачем на підставі ст. 158 СК України і стосується визначення способу його участі у вихованні малолітньої дитини у певному порядку.
Отже, спірні правовідносини виникли у сфері сімейних відносин і стосуються правомірності рішення органу опіки та піклування при вирішенні спору щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, хто проживає окремо від неї, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Таким чином, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих немайнових прав батьків неповнолітньої доньки щодо участі у її вихованні. При цьому, Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області у спірних правовідносинах діє як орган опіки і піклування та не реалізує публічно-владні управлінські функції. Отже, відповідач в правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень.
Враховуючи викладене, а також те, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, а предметом судового захисту фактично є питання участі у вихованні малолітньої доньки того з батьків, хто проживає окремо від них, такий спір не має, встановлених нормами КАС України, ознак адміністративної справи і, відповідно, не може вирішуватись адміністративним судом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 18 СК України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з вирішенням органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, хто проживає окремо від неї, а також на те, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, здійснюється у визначеному ЦПК України порядку, суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Приходячи до такого висновку і з метою однакового застосування норм матеріального права, судом врахована правова позиція Вищого адміністративного суду України, викладена в ухвалі від 21.04.2016 №К/800/20775/15, згідно з якою рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад про встановлення опіки та піклування над дітьми, а також інших пов'язаних із питанням опіки та піклування над дітьми рішень, стосуються відносин, що регулюються цивільним та сімейним законодавством, і не належать до сфери публічно-правових відносин. Тому вимоги заінтересованих осіб про визнання таких рішень незаконними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст. 18 СК України) є спорами про захист прав та інтересів і відповідно до ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Отже спори, що виникають з правовідносин, врегульованих Сімейним кодексом України, належать до юрисдикції місцевих загальних судів.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», де зазначено, що рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад про встановлення опіки та піклування над дітьми стосується відносин, що регулюються цивільним (глава 6 ЦК України) та сімейним (глава 19 СК України) законодавством, і не належать до сфери публічно-правових відносин. Тому вимоги заінтересованих осіб про визнання таких рішень незаконними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (стаття 18 СК) є спорами про захист прав і інтересів і відповідно до статті 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &l(;…&?а; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &ln;…&g ;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Враховуючи, що спір пов'язаний із захистом сімейних прав позивача, - Одеський окружний адміністративний суд не є "встановленим законом судом" щодо розгляду такого спору.
З вищенаведеного слідує, що спір між сторонами виник із сімейних відносин, за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.2 ст.170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі.
Одночасно, суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Станом на 30.07.2018 року з боку позивача таке клопотання не надходило.
Зважаючи на вищевикладене, суд роз'яснює позивачу про його право звернутись з відповідним клопотанням про повернення суми сплаченого судового збору у порядку, визначеному п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 120, п.1 ч.1, ч.2, ч.5 ст.170, 171, 256, 294 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2, про скасування розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 15.11.2017 року №691/А-2017 «Про визнання громадянину Молдови ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 2013 р.н.».
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення позивача до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Суддя О.М. Соколенко