про відмову у відкритті провадження у справі
30 липня 2018 року м. Житомир справа № 0640/3853/18
категорія 6.2.1
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Лавренчук О.В., перевіряючи виконання вимог законодавства при поданні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунальне підприємство "Житомирводоканал" Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування в частині рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської міської ради від 20.03.2015 №883 "Про передачу у власність та оренду земельних ділянок громадянам під існуючим нерухомим майном" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,0018га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та наданні цієї земельної ділянки ОСОБА_2 в оренду терміном на 10 років.
З'ясовуючи, після одержання позовної заяви, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, судом встановлено наступне.
Відповідно до 1.ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Крім того, суд зазначає, що при вирішенні питання щодо віднесення спірних правовідносин до адміністративної юрисдикції слід мати на увазі, що однією із сторін спору має виступати суб'єкт владних повноважень та за умови, що предметом спору виступає перевірка законності його рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що рішенням Житомирської міської ради від 20.03.2015 №883 "Про передачу у власність та оренду земельних ділянок громадянам під існуючим нерухомим майном" ОСОБА_2 передано у довгострокову оренду терміном на 10 років земельну ділянку.
12 травня 2015 року між орендодавцем - Житомирською міською радою в особі в.о. міського голови ОСОБА_7 та орендарем - ОСОБА_2 укладено Договір оренди землі. Об'єктом оренди є земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що збудований ОСОБА_2 на орендованій земельній ділянці паркан завдає шкоди правам та інтересам інших жителів провулку та безперешкодному проїзду і проходу по даному провулку, а також КП "Житомирводоканал", які обслуговують каналізаційну мережу. Вважає, що ОСОБА_2 здійснено самозахват земельної ділянки.
Отже, існує спір про право, зокрема право користування земельною ділянкою, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Окрім того, суд відмічає, що такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Zand проти Австрії зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?в;…&?и; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (п.п.24-25 рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України).
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_8 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунальне підприємство "Житомирводоканал" Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування в частині рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Лавренчук