Апеляційне провадження
№ 22-ц/796/4888/2018
26 липня 2018 року місто Київ
справа № 757/28275/17-ц
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Пікуль А.А.
за участю секретаря судового засідання - ВолошинаВ.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-
В травні 2017 року позивач звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, а саме:
3% річних від несплаченої суми в розмірі 3353,35 грн.;
інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 98755,28 грн.;
моральну шкоду, завдану тривалим невиконанням рішення суду у розмірі 50000 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15.12.2010 року стягнуто на її користь з управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира та з управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради передбачені ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» недовиплачені кошти у розмірі 46067 грн.
Вказувала, що дане рішення набрало законної сили 28.12.2010 року, а виконавчі листи було видано 24.02.2011 року.
Зазначала, що у зв'язку із невиконанням рішення суду у передбачений Законом України «Про виконавче провадження» строк, позивач була позбавлена можливості отримати належну їй суму боргу, а відтак вважає, що має право на отримання компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.
Також посилалася на те, що протиправні дії відповідача щодо невиплати належних їй сум завдали їй моральної шкоди, вона зазнала моральних і фізичних страждань, які виразилися у погіршенні стану здоров'я.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05.03.2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 3353,35 грн., що становить 3% річних від несплаченої суми, інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 98755,28 грн. та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 5000 грн., шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач Державна казначейська служба України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що на сьогоднішній день відповідно до законодавства Казначейством прийняті рішення №145, 146 про виплату компенсації на користь позивача, які знаходяться на виконанні за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а тому судом безпідставно і необгрунтовано вирішено стягнути з Державного бюджету України 3% річних від несплаченої суми.
Вказував, що залишення рішення першої інстанції в силі призведе до подвійного стягнення коштів на користь позивача та заподіювання збитків державному бюджету.
Зазначав, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було застосовано розрахунок компенсації, наданий позивачем, в якому остання виходила з дати направлення виконавчого листа до Казначейства, хоча компенсація нараховується з наступного дня після закінчення тримісячного строку перерахування коштів та закінчується днем виплати коштів.
Посилався на те, що обов'язкові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15 свідчать про помилковість оскаржуваного рішень у частині стягнення 3% річних від несплаченої суми та інфляції.
Вказував, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вини.
Зазначав, що у даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, а саме: факт наявності рішення щодо незаконність дій Казначейства, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду, а тому, судом першої інстанції безпідставно застосовані норми ст.ст.1173,1175 ЦК України і як наслідок суд прийняв незаконне рішення.
Позивач ОСОБА_1 подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача Державної казначейської служби України, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Вказувала, що твердження відповідача щодо застосування судом розрахунку компенсації з дати направлення виконавчих листів до Казначейства не відповідає дійсності, оскільки фактично розрахунок проведений після спливу трьохмісячного строку відведеного на виконання рішення суду. Зазначала, що судом першої інстанції правильно визначено суму інфляційних втрат від знецінення грошових коштів, що підлягали виплаті у 2014 році, а фактично виплачені у 2017 році. Посилалася на те, що протиправні дії та бездіяльність органів виконавчої служби підтверджують факт нанесення їй моральної шкоди.
У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно з п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду та стягуючи інфляційні втрати суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вказаних вимог.
Колегія суддівне погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15.12.2010 року стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради міста Житомира на користь ОСОБА_1 недовиплачені кошти, передбачені ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 9037,30 грн. за період з 01.01.2007 року по 01.05.2010 року, та недоплачені кошти, передбачені ст.39 цього ж Закону сумі 24037 грн. за період з 01.10.2006 року по 01.05.2010 року.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради на користь ОСОБА_1 недовиплачені кошти, передбачені ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 12993,00 грн. за період з 01.08.1997 року по 01.10.2006 року.
Вказане рішення суду набрало законної сили 28.12.2010 року, а24.01.2011 року позивачеві було видано виконавчі листи.
Постановами старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області Крижовою О.М. та Голубовим Н.П.від 09.02.2011 року відкрито виконавчі провадження №24232634 та №24232918 про стягнення з боржників на користь ОСОБА_1 грошових сум за рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15.12.2010 року.
З виписок по картковому рахунку ОСОБА_1, відкритого у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що перераховані Державною казначейською службою України кошти були зараховані на вказаний рахунок позивача, а саме: 27.02.2017 року - 33074,30 грн., 21.03.2017 року - 12993,00 грн.
Дані обставини сторони у судовому засіданні не заперечували.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 3% річних від несвоєчасно сплаченої суми33074,30 грн. за період з жовтня 2014 року по лютий 2017 року у розмірі 2392,22 грн. та з несвоєчасно сплаченої суми 12993 грн. за період з жовтня 2014 року по 20 березня 2017 року у розмірі 961,13 грн.
Крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати знесплаченої суми33074,30 грн. за період з лютого 2011 року по лютий 2017 року у розмірі 70547,48 грн. та з несплаченої суми 12993 грн. за період з лютого 2011 року по березень 2017 року у розмірі 28207,80 грн.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
Відповідно до п.48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45) перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
Згідно з п.50 Порядку виконання рішень компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства.
Згідно з ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Як вбачається з матеріалів справи Казначейством 05.12.2017 року прийняті рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів №145, №146 танараховано ОСОБА_1 компенсацію в сумі 922,68 грн. та 2381,35 грн. за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні виконавчих листів по справі №2-3841/2010. Зазначені рішення знаходяться на виконанні за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
У судовому засіданні представник відповідача пояснювала, що оскільки виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган та виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні судового рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, то виплата компенсації позивачу можлива лише після виконання рішень судів, які перебувають на виконанні в Казначействі за сформованою черговістю. Вказувала, що на сьогоднішній день на виконанні у Казначействі знаходяться рішення судів на суму понад 4,6 млрд грн., що надійшли та зареєстровані раніше рішень про нарахування компенсації на користь ОСОБА_1
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що права та законні інтереси ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь визначеної рішенням суду від 15.12.2010 року грошової суми дійсно були порушеними, а тому вимоги останньої в частині відшкодування на її користь 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду (прострочення перерахування коштів) та інфляційних втрат за рахунок Державного бюджету України є обгрунтованими
Разом з тим, дійшовши вірних висновків про наявність правових підстав для стягнення 3% річних, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, період нарахування компенсації стягувачу починається з наступного дня після закінчення тримісячного строку перерахування коштів та закінчується днем виплати коштів.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист, виданий Коростенським міськрайонним судом Житомирської області про стягнення з відповідача суми у розмірі 12993 грн. надійшов на виконання відповідачу 07.08.2014 року, дата закінчення строку для перерахування коштів - 07.11.2014 року, дата перерахування коштів -21.03.2017 року.
Виконавчий лист про стягнення суми у розмірі 33074,30 грн. надійшов на виконання відповідачу 04.07.2014 року, дата закінчення строку для перерахування коштів - 04.10.2014 року, дата перерахування коштів - 27.02.2017 року.
А відтак, саме з 05.10.2014 року та відповідно з 08.11.2014 року потрібно нараховувати компенсацію.
Так, розрахунок 3% річних з суми проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
12993х3% (0,03)/365 х 864 = 922,68 грн.
33074,30х3% (0,03)/365 х 876 = 2381,35 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 2381,35 грн. за період з 05.10.2014 року по 27.02.2017 року та 922,68 грн. за період з 08.11.2014 року по 21.03.2017 року.
Щодо позовних вимог про стягнення індексації колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-2168цс15.
При цьому, суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення суми інфляції не перевірив розрахунок інфляційних втрат, який був наданий позивачем та не звернув увагу на те, що сума, яку позивач просила стягнути є сумою боргу, яка включає в себе і інфляційні втрати.
Проте, сума боргу за рішенням суду вже була перерахована відповідачем на рахунок позивача.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) * Q/ DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати: з несвоєчасно сплаченої суми33074,30 грн. за період з 01.02.2011 року по 01.02.2017 року включно у розмірі 37363,70 грн. та з несвоєчасно сплаченої суми12993 грн. за період з 01.02.2011 року по березень 2017 року включно у розмірі 15175,82 грн., що разом становить 52539,52 грн.
На наведене вище суд першої інстанції не звернув уваги, а тому рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що тривалим невиконанням судового рішення позивачеві нанесено моральних збитків, оскільки остання протягом семи років не могла отримати належні грошові кошти, згідно з судовим рішенням на її користь, таким чином, була обмежена у розпорядженні власними фінансовими можливостями.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Державна казначейська служба України відповідно до наданих повноважень, здійснює виконання рішень судів, дотримуючись пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень, якими передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504040, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем протягом 2015 - 2017 років направлялися запити, листи до Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Прем'єр міністра України, першого віце-прем'єр-міністра Міністра економічного розвитку та торгівлі України щодо збільшення відповідних бюджетних асигнувань, що свідчить про вжиття ним усіх необхідних заходів для своєчасності виконання відповідного судового рішення, а отже й відсутності протиправності дій в частині його несвоєчасного виконання, що тягне за собою виплату компенсації, відповідно до приписів статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Колегія суддів зазначає, що Державна казначейська служба України не відмовляла позивачу у перерахуванні коштів, а лише зазначила про наявність черговості виконання рішень суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем було прийнято до виконання виконавчі листи позивача і вживалися всі передбачені законодавством заходи щодо їх виконання із дотриманням принципу черговості, тобто на виконанні у Державній казначейській службі України знаходились рішення судів, що надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа позивача, а списання коштів на користь позивача було відкладено у зв'язку з недостатністю коштів для здійснення безспірного списання.
Згідно з ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їх дій (владно-адміністративний, юридично-обов'язковий, односторонній).
Частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є поставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.
До таких висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 14.06.2018 року у справі №804/3242/17.
А відтак відсутня вина Державної казначейської служби України у несвоєчасному виконанні рішення суду, а отже підстав для відшкодування моральної шкоди не вбачається.
Разом з тим, суд першої інстанції вищевказаних обставин не врахував та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу відповідача Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації за порушення встановленого законом строку виконання рішення змінити, зменшити розмір стягнутої компенсації з 3353 грн. 35 коп. до 3304 грн. 03 грн.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат змінити, зменшити суму стягнутих інфляційних втрат з 98755 грн. 28 коп. до 52539 грн. 52 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2018 року.
Головуючий
Судді