27 липня 2018 року справа № 823/2459/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листами № 24456/03-02 від 25.05.2018 та № 145/Л-10 від 15.06.2018 про відмову у переведенні позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника після померлого ОСОБА_2;
- зобов'язати відповідача з 02.04.2018 перевести позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50 відсотків від розміру довічного грошового утримання померлого ОСОБА_2, а саме 11 125 грн 72 коп. та виплатити різницю між належною до сплати та фактично сплаченою пенсією з 02.04.2018 до моменту здійснення виплати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач усупереч положень Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовив позивачці у задоволенні заяви щодо переведення її на пенсію по втраті годувальника, у зв'язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2, який на час смерті перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області як пенсіонер та отримував виплати у формі довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 22 251 грн 43 коп.
Ухвалою суду від 27.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №823/2459/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач у відзиві на позов, що поданий до суду 19.07.2018 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці виплачувалось чоловіку позивача відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і не є за своєю природою страховою виплатою, тобто пенсією. А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії по втраті годувальника.
Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Черкаській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який станом на час смерті перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримував довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус сіддів».
15 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення із одного виду пенсії на інший - по втраті годувальника згідно із Законом України «Про судоустрій і статус сіддів».
Листом від 25.05.2018 № 24456/03-02 відповідач повідомив позивача, що воноа не має права на переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус сіддів», оскільки ст. 142 вказаного закону право на призначення довічного грошового утримання має тільки суддя у відставці. Призначення пенсії по втраті годувальника Законом України «Про судоустрій і статус сіддів» не передбачено.
11 червня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повторний розгляд раніше поданої заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
15 червня 2018 року листом № 145/Л-10 відповідач повідомив позивача, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. Померлий годувальник ОСОБА_2 з 01.01.2007 і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус сіддів». Призначення пенсії по втраті годувальника Законом України «Про судоустрій і статус сіддів» не передбачено.
За змістом ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з тим, в силу положень ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, законодавець визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав і свобод громадян та юридичних осіб.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону №1058-IV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Частиною 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Судом встановлено та визнається сторонами, що чоловік позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2018 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ).
Відповідно до ч.ч. 1,2 вказаної статті судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому в Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п'ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
З аналізу наведеного вбачається, що щомісячне грошове утримання судді у відставці не є за своєю правовою природою страховою виплатою, тобто пенсією.
Отже, положеннями Закону №1402-VІІІ не передбачено право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а визначає можливість призначення пенсії на загальних умовах, встановлених Законом № 1058-IV.
Також суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд приходить до висновку, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про переведення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію згідно з Законом №1402-VІІІ, не було правових підстав для здійснення такого переведення.
При цьому суд зауважує, що відмова відповідача у такому переведенні позивачу не призвела до зменшення розміру пенсії, яку позивач отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністравтиного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.
Розподіл судових витрат здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- відмовити повністю.
Судовий збір покласти на позивача.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький