16 липня 2018 р. Справа №818/500/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,
представника позивача - Макаренка О.М.,
представника відповідача - Кісіля Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/500/18
за позовною заявою ОСОБА_1
до В/ч НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, визнання такими, що не відповідають дійсності відомостей зазначених в наказах та акті службового розслідування та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання відомостей зазначених в Акті, оскаржуваних наказах такими, що не відповідають дійсності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 14.02.2018р. позовну заяву було залишено без руху.
05.03.2018р. представником позивача було подано до суду уточнену позовну заяву (а.с.35-39), згідно якої позивач остаточно сформулював позовні вимоги та просить суд:
- визнати рішення командира в/чВ4745 (на даний час в/чВ4745 перейменовано у В/Ч НОМЕР_1 ) від 24.01.2018р. №252 про відмову у внесенні змін до службових документів (до Акту службового розслідування б/н від 14.12.2015р., до Наказу командира в/ч НОМЕР_2 №1060 про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 та до Наказу командира в/ НОМЕР_3 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р.);
- зобов'язати відповідача - командування В/Ч НОМЕР_1 вчинити дії щодо внесення відповідних змін в Наказ в/ч НОМЕР_2 №1060 про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 та до Наказу командира в/ НОМЕР_3 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р., до Акту службового розслідування б/н від 14 грудня 2015 року, виключивши з них посилання на самовільне залишення прапорщиком ОСОБА_2 розташування військової частини, порушення військової дисципліни, одночасно зазначивши, що смерть прапорщика ОСОБА_2 відповідно до витягу з протоколу ЦВЛК №1820 від 26.06.2017р. пов'язана з проходженням військової служби;
- зобов'язати відповідача - командування В/Ч НОМЕР_1 сформувати та направити до Сумського МВК повідомлення про смерть прапорщика ОСОБА_2 у відповідності до Інструкції обліку особового складу в ЗСУ із зазначенням, що прапорщик ОСОБА_2 загинув в зоні проведення АТО від "...колото-різаних поранень грудної клітини, які ускладнилися масивною внутрішньою і зовнішньою кровотечею" у відповідності до висновку СМЕ №166 і , що його смерть, відповідно до витягу з протоколу ЦВЛК №1820 від 26.06.2017р., пов"язана з проходженням військової служби.
Відповідно до ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2018р. було відкрито провадження у даній справі т а призначено її до розгляду в порядку загального провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його син - ОСОБА_2 , 1962 р.н. 31 січня 2015 року був призваний на військову службу до військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( на даний час це в/ч НОМЕР_1 з місцем дислокації м.Краматоськ), а 29 вересня 2015 року з ним було укладено річний контракт про проходження військової служби в Збройних силах України.
19 листопада 2015 року син загинув внаслідок умисного вбивства, яке вчинила цивільна особа - ОСОБА_3 . Вбивство вчинене в квартирі, яку винаймав ОСОБА_2 за місцем служби у АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується вироком Дружківського міського суду від 11 листопада 2016 року у справі № 229/513/16- к, яким ОСОБА_4 засуджено за ст..115 ч.1 КК України до 10 років позбавлення волі. Вирок набув чинності.
Згідно вироку потерпілий ОСОБА_2 під час заподіяння йому смерті не знаходився під дією алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Не встановлено також вчинення ним будь-яких протиправних дій чи кримінальних правопорушень в стані сп'яніння, наслідком яких була б його загибель.
Разом з тим, командиром частини в акті службового розслідування та деяких наказах стосовно загибелі прапорщика ОСОБА_2 вказано, що він ніби то :
- внаслідок особистої недисциплінованості самовільно покинув розташування військової частини, що призвело до сварки з цивільною особою у ході якої отримав колото-різане поранення не Сумісне з життям. Таким чином смерть ОСОБА_2 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби що смерть прапорщика ОСОБА_2 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (наказ № 300 від 07.12.2015 р. та наказ № 1060 від 14 грудня 2015 р. акт службового розслідування від грудня 2015 р.) в повідомленні про смерть (вих..№2683 від 19.11.2015 р.) вказано ОСОБА_2 загинув внаслідок ножового поранення. Разом з тим не зазначено, що він загинув в зоні проведення АТО, що смерть пов'язана з проходженням військової служби як зазначено у протоколі №820 ЦВЛК МО України та відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу ЗСУ.
Зазначені накази, повідомлення про смерть та акт службового розслідування, як вважає позивач, були складені поспішно без урахування результатів досудового розслідування, судового розгляду справи та вироку стосовно ОСОБА_3 , який вчинив вбивство ОСОБА_2 , ухвали апеляційного суду яким вирок залишено без змін, протоколу засідання ЦВЛК МО України № 1820 від 26.06.2017 року, висновку судово-медичної експертизи №166 від 19.11.2015 року, та інших матеріалів кримінального провадження, якими спростовано твердження, що ніби то ОСОБА_2 загинув внаслідок будь-яких особистих протиправних дій чи під впливом наркотичних речовин, алкогольних напоїв.
Позивач просить суд врахувати, що зазначені відомості щодо ОСОБА_2 які, як стверджує позивач, не відповідають дійсності та прямо суперечать наданим документам, становлять перешкоду його родині в наданні соціального захисту згідно з Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
4 січня 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про внесення змін до службових документів стосовно загибелі ОСОБА_2 , а саме:
- внести зміни до наказів №№ 300 та 1060 та вказати в них, що загибель прапорщика ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби відповідно до висновку ЦВЛК.
- скласти відповідним образом, згідно до Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України повідомлення про смерть ОСОБА_2 до Сумського міського військкомату для формування сповіщення про смерть родині загиблого відповідного змісту.
- виключити з акту службового розслідування посилання на самовільне залишення військової частини ОСОБА_2 та пов'язаність його смерті з недисциплінованістю, оскільки згідно з вироком смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення злочину іншою особою, яка засуджена за умисне вбивство за ст.115 ч.І КК України до 10 років позбавлення волі а не внаслідок недисциплінованості військовослужбовця.
24 січня 2018 року ( вих.,252) позивач отримав рішення відповідача про відмову у задоволенні вимог щодо виправлень (змін) в службових документах стосовно загибелі ОСОБА_2 з урахуванням додаткових відомостей про обставини загибелі військовослужбовця.
При цьому, позивач зазначає, що наявність повідомлення про смерть наказів №1060, 300 та акту службового розслідування від грудня 2015 року заплямовує світлу пам'ять про військовослужбовця, який захищав Батьківщину та перешкоджає батьку ОСОБА_2 реалізувати її право на отримання одноразової грошової допомоги, що гарантується ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших, передбачених законодавством пільг і соціального захисту, гарантованих державою, порушує її права і свободи.
В судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав позовні вимоги згідно уточненої позовної заяви (а.с.36-39) та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що вимоги позивача не визнає в повному обсязі з урахуванням обставин викладених у письмовому запереченні (а.с.87-94) та у додаткових письмових поясненнях (а.с.161-164). Так, відповідач зазначає, що військовослужбовець військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) прапорщик ОСОБА_2 , згідно наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України №137 від 17.05.2015, був залучений до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань. 18.11.2015р. начальник складу взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення прапорщик ОСОБА_2 в порушення зазначених вимог діючого законодавства, без будь-яких поважних причин, будучи залученим до складу сил та засобів АТО, самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , чим грубо порушив військову дисципліну та створив загрозу для підриву готовності підрозділу до виконання бойових завдань в зоні проведення АТО.
Відповідач звертає увагу суду на те, що будучи військовослужбовцем, прапорщик ОСОБА_2 , відповідно до вимог ст.ст.9,11,14,16,37, 59, 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, п.8 ст.6, ч.2 ст.23, ч.3 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” був зобов'язаний, зокрема, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, вважатися таким, що виконує обов'язок з військової служби знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом службового (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять)…
Проте, матеріали службового розслідування свідчать про те, що вищезазначений військовослужбовець усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи реально небезпечні наслідки у вигляді грубого порушення військової дисципліни та підриву бойової готовності підрозділу до виконання бойових завдань в зоні проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей підрозділом, діючи умисно в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 14, 16, 37, 59, 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, ст. 23, ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», №303/2014, п. п. 4, 7, 191 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України №1153\2008 від 10.12.2008, 18.11.2015 після вечірньої перевірки особового складу роти матеріального забезпечення самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ).
В подальшому з'ясувалось, що між прапорщиком ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з громадянином ОСОБА_3 виникла сварка, під час якої у останнього з'явився злочинний умисел, направлений на умисне протиправне спричинення смерті військовослужбовцю. Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень несумісних з життям, прапорщик ОСОБА_2 помер.
Представник відповідача звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, мають право перебувати поза розташуванням військової частини у вільний від служби час, але за умови одночасної відсутності не більше ніж 30 відсотків загальної кількості військовослужбовців певної категорії. На період проведення бригадних навчань, в пункті постійної дислокації залишилась лише рота матеріального забезпечення частини.
Тобто, положення статті 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України дійсно надає зазначене суб'єктивне право військовослужбовцю, проте не в умовах збройного військового конфлікту та постійної готовності підрозділу до виконання бойових завдань в зоні проведення АТО, а також відсутності значної кількості особового складу частини в пункті постійної дислокації.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, на переконання відповідача твердження позивача ОСОБА_1 про смерть військовослужбовця частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) прапорщика ОСОБА_2 під час виконання обов'язків військової служби за контрактом є необгрутованим, адже обставини, які були встановлені під час службового розслідування свідчать про те, що загибель ОСОБА_2 сталася в той час коли він не міг вважатися військовослужбовцем, який виконував обов'язки військової служби з урахуванням положень, які зазначені у статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та матеріалам досудового розслідування.
Крім цього, відповідач звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 під час проходження служби орендував житло, в той час як відповідно до пункту 5 частини 1 статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в редакції станом на 25.10.2015, у разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини. Винаймаючи житло поза межами розташування військової частини, ОСОБА_2 не мав права на грошову компенсацію за піднайом (оренду) житлового приміщення, що на переконання відповідача, ще раз доводить той факт, що поза межами військової частини ОСОБА_2 не перебував у статусі всійськовослужбовця , який виконував обов'язки військової служби.
Також, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач в уточненій позовній заяві вимагає зобов'язати відповідача вчинити певні дії щодо внесення відповідних змін у відповідні накази та матеріали службового розслідування з метою встановлення причинного зв'язку смерті прапорщика ОСОБА_2 та проходження військової служби в зоні проведення АТО. На обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на витяг з протоколу ЦВЛК №1820 від 26 червня 2017 року та висновку судово-медичної експертизи №166.
Так, згідно витягу з протоколу №1820 від 26 червня 2017 року засідання Центральної військово-лікарської комісії (далі - ЦВЛК) по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв встановлено, що “Травма серця внаслідок колото-різаного поранення..” прапорщика ОСОБА_2 , яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримана: “Так, пов'язані з проходженням військової служби”, що підтверджується: лікарським свідоцтвом про смерть №171 від 19.11.2015, виданого “Дружківським відділенням судово-медичної експертизи”; свідоцтвом про смерть від 21.11.2015 серії НОМЕР_5 , яке видано Ковпаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського управління юстиції та витягом з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015.
Проте, представник відповідача звертає увагу суду на те, що приймаючи рішення ЦВЛК керувалась відомостями, які зазначені 1) в наказі командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) від 17.12.2015 №300, в якому настання смерті військовослужбовця частини прапорщика ОСОБА_5 не пов'язано з виконанням обов'язків військової служби; 2) лікарському свідоцтві про смерть №171 від 19.11.2015, яки фіксується виключно факт смерті для реєстрації в органах актів цивільного стану та ніяким чином не встановлюється причинно-наслідковий зв'язок з проходженням військової служби; 3) свідоцтвом про смерть, яке видано Ковпаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського управління юстиції, яке аналогічним порядком не встановлює зазначений причинно-наслідковий зв'язок з проходженням військової служби.
Враховуючи наведене, командуванню військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_2 ) на даний час бере під сумнів наявність правових підстав за яких 26 червня 2017 року ЦВЛК було прийнято рішення про встановлення причинно-наслідкового зв'язку між смертю прапорщика ОСОБА_2 19.11.2015 та проходженням військової служби, оскільки у ЦВЛК жодного підтверджуючого документу не було. Окрім цього, на переконання відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між обставинами проходження військової служби та фактом смерті прапорщика ОСОБА_2 був хибно встановлений за рішенням ЦВЛК через півтора року після згаданих подій, тобто 26 червня 2017 року.
Посилання позивача на висновок судово-медичної експертизи від 19.11.2015р., яким встановлено наявність причинного зв'язку, відповідач також вважає безпідставним, оскільки зазначену експертизу було проведено в рамках кримінального провадження, і вона жодним чином не відноситься до суті справи.
З урахуванням викладеного, відповідач наполягає на тому, що смерть військовослужбовця частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ) прапорщика ОСОБА_2 не пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби та, як наслідок, сталась не у період проходження військової служби.
Окрім цього, відповідач просить суд врахувати, що у позовних вимогах позивач просить визнати обставини викладені у актах індивідуальної дії (наказах) командира частини такими, що не відповідають дійсності. В той же час, позивач реально просить встановити факти, що мають юридичне значення, а саме змінити вже з'ясовані причини та обставини загибелі прапорщика ОСОБА_2 , на такі, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в зоні проведення АТО. Проте, розгляд таких позовних вимог передбачений Главою 6 Цивільного процесуального кодексу України, а саме відповідно до частини 1,2 статті 315 ЦК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Таким чином , командування військової частини НОМЕР_4 , як відповідач по справі, наполягає на тому, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, крім того останній не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові відносно визнання дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, а тому необхідно відмовити в задоволенні зазначеного позову в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену у запереченні та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:
Судом було встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є батьком ОСОБА_2 , 1962 р.н. (а.с. 15). ОСОБА_2 , 31 січня 2015 року був призваний на військову службу до військової частини польова пошта НОМЕР_2 та 29 вересня 2015 року з ним було укладено річний контракт про проходження військової служби в Збройних силах України. Відповідно до наказу командира в/ч п/п НОМЕР_2 №58 від 15.03.2015 р. прапорщика ОСОБА_2 призначено на посаду начальника ремонтної майстерні техніки та майна радіаційного, хімічного, біологічного захисту ремонтної роти. На підставі посвідчення серії НОМЕР_6 від 17 вересня 2015 року ОСОБА_2 набув статус учасника бойових дій оскільки з 17.04.2015 р. по 22.07.2015 р. брав участь в АТО в Донецькій і Луганській областях. (дані обставини підтверджуються матеріалами справи, а також рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/129/17 - а.с. 143-144).
Згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 19.11.2015, враховуючи вимоги наказу Міністра оборони України “Про затвердження Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України” від 15.03.2004 №82, проведено службове розслідування за фактом загибелі військовослужбовця частини начальника складу взводу забезпечення роти матеріального забезпечення прапорщика ОСОБА_2 .
За результатами розслідування встановлено, що вищезазначений військовослужбовець усвідомлюючи небезпечний характер своїх дій, передбачаючи реально небезпечні наслідки у вигляді грубого порушення військової дисципліни та підриву бойової готовності підрозділу до виконання бойових завдань в зоні проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей підрозділом, діючи умисно в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 14,16,37,59,221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.1, 3 ст.23, ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», №303/2014, п. п. 4, 7, 191 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України №1153\2008 від 10.12.2008, 18.11.2015 після вечірньої перевірки особового складу роти матеріального забезпечення самовільно залишив розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 ).
В подальшому з'ясувалось, що між прапорщиком ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з громадянином ОСОБА_3 виникла сварка, під час якої у останнього з'явився злочинний умисел, направлений на умисне протиправне спричинення смерті військовослужбовцю. Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень несумісних з життям, прапорщик ОСОБА_2 помер.
Отже, в акті службового розслідування йдеться про те, що прапорщик ОСОБА_2 внаслідок особистої недисциплінованості самовільно покинув розташування військової частини, що призвело до сварки з цивільною особою у ході якої отримав колото-різане поранення не сумісне з життям.
Крім цього, за наслідками службового розслідування було прийнято Наказ №1060 від 14 грудня 2015 р. (а.с.10) "Про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 в якому також йдеться про те, що прапорщик ОСОБА_2 внаслідок внаслідок особистої недисциплінованості самовільно покинув розташування військової частини, що призвело до сварки з цивільною особою у ході якої отримав колото-різане поранення не сумісне з життям.
З метою запобігання вищезазначених випадків в подальшому, про даний випадок було наказано довести до особового складу частини.
Крім цього, Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р. (а.с.14) прапорщика ОСОБА_2 , начальника взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті колото-різаного поранення було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19 листопада 2015 року. При цьому, в даному Наказі зазначено, що "Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби").
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 21.11.2015 р. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17). Відповідно до повідомлення про смерть від 19.11.2015р. №2683, яке надіслано В/Ч НОМЕР_2 до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11) ОСОБА_2 загинув внаслідок ножового поранення. Відповідно до сповіщення про смерть, яке надіслано Сумським міським військовим комісаріатом матері загиблого - ОСОБА_6 від 24.11.2015 року № 2/5428 прапорщик ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок ножового поранення (а.с. 25).
Відповідно до вироку Дружківського міського суду від 11 листопада 2016 року у справі № 229/513/16- к, встановлено, що 19 листопада 2015 року ОСОБА_2 загинув внаслідок умисного вбивства, яке вчинила цивільна особа - ОСОБА_3 , вбивство вчинене в квартирі, яку винаймав ОСОБА_2 за місцем служби у АДРЕСА_1 . Зазначеним вироком ОСОБА_3 засуджено за ст.115 ч.І КК України до 10 років позбавлення волі (а.с.18-19).
При цьому, висновком судово-медичної експертизи №166 від 19.11.2015 року встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_2 стоїть в прямому причинному зв'язку з пораненнями грудної клітки і настала від двох проникаючих, колото-різальних поранень грудної клітини з ушкодженням ребер, серцевої сорочки та серця, які ускладнилися масивною внутрішньою і зовнішньою кровотечею, ознак вживання алкогольних напоїв не встановлено (20-23).
Представник позивача 04 січня 2018 року звернувся до відповідача з вимогою про внесення змін до вищезазначених службових документів стосовно загибелі прапорщика ОСОБА_2 , а саме:
- внести зміни до наказів №№ 300 та 1060, та вказати в них що загибель прапорщика ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби відповідно до висновку ЦВЛК;
- скласти відповідним образом, згідно до Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України повідомлення про смерть ОСОБА_2 до Сумського міського військкомату для формування сповіщення про смерть родині загиблого відповідного змісту;
- виключити з акту службового розслідування посилання на самовільне залишення військової частини ОСОБА_2 та пов'язаність його смерті з недисциплінованістю, оскільки згідно з вироком смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення злочину іншою особою, яка засуджена за умисне вбивство за ст..115 ч.І КК України до 10 років позбавлення волі а не внаслідок недисциплінованості військовослужбовця.
24 січня 2018 року позивач отримав лист відповідача (вих.№252 - а.с.8) про відмову у задоволенні вимог щодо виправлень (змін) в службових документах стосовно загибелі ОСОБА_2 з урахуванням додаткових відомостей про обставини загибелі військовослужбовця.
Не погодившись з висновками викладеними в/чВ4745 в Акті службового розслідування, Наказі № 300 від 07.12.2015 р. та наказі № 1060 від 14 грудня 2015 р., а також у повідомленні про смерть вих..№2683 від 19.11.2015р. в якому вказано, що ОСОБА_2 загинув внаслідок ножового поранення (але не зазначено, що він загинув в зоні проведення АТО, що смерть пов'язана з проходженням військової служби), а також не погоджуючись з позицією відповідача , яку викладено в листі від 24.01.2018р. вих.№252, позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення в/ч від 24.01.2018р. та про зобов"язання відповідача внести зміни до вищезазначених актів індивідуальної дії, оскільки недостовірні дані (які спростовуються висновками ЦВЛК МО України зазначеними в протоколі №1820 від 26.06.2017р.) перешкоджають батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_1 реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги, що гарантується ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших передбачених законодавством пільг і соціального захисту, гарантованого державою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з наступного:
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання рішення командира в/ НОМЕР_3 (на даний час в/ НОМЕР_3 перейменовано у В/Ч НОМЕР_4 ) від 24.01.2018р. №252 про відмову у внесенні змін до службових документів (до Акту службового розслідування б/н від 14.12.2015р., до Наказу командира в/ч НОМЕР_2 №1060 про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 та до Наказу командира в/ НОМЕР_3 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р.), суд не вбачає правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень
З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що лист В/Ч НОМЕР_4 від 24.01.2018р. №252 про відмову у внесенні змін до службових документів по-перше не слід вважати рішенням, оскільки мова йде про письмову відповідь на адвокатський запит, який в свою чергу було надіслано до відповідача адвокатом Макаренком О.А. Позивачем не наведено обставин із зазначенням того, яким чином відповідь військової частини на адвокатський запит ОСОБА_7 порушують безпосередньо його права (права позивача). По-друге, інформація яка викладена у листі від 24.01.2018р., який позивач вважає рішенням, не породжує для позивача - ОСОБА_1 жодних юридичних наслідків Даним листом в/ч НОМЕР_4 лише висловила свою позицію щодо загибелі ОСОБА_2 з урахуванням висновків раніше зазначених в Акті службового розслідування та у оскаржуваних Наказах №1060 та №300.
Отже, лист В/Ч НОМЕР_4 від 24.01.2018р. №252 про відмову у внесенні змін до службових документів не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, вказане рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача - командування В/Ч НОМЕР_1 сформувати та направити до Сумського МВК повідомлення про смерть прапорщика ОСОБА_2 у відповідності до Інструкції з організації обліку особового складу в ЗСУ із зазначенням, що прапорщик ОСОБА_2 загинув в зоні проведення АТО від "...колото-різаних поранень грудної клітини, які ускладнилися масивною внутрішньою і зовнішньою кровотечею" у відповідності до висновку висновку експерта Донецького бюро СМЕ №166 від і , що його смерть, відповідно до витягу з протоколу ЦВЛК №1820 від 26.06.2017р., пов'язана з проходженням військової служби, суд також дійшов висновку про безпідставність даних позовних вимог, виходячи з наступного:
Відповідно до п.7.1. Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 12.06.2014 №611/25388 (далі - Інструкція №333), командир військової частини про смерть (загибель) військовослужбовця зобов'язаний у день встановлення смерті (загибелі) особисто повідомити телеграмою або по телефону військового комісара за місцем проживання сім'ї померлого (загиблого). У телеграмі або по телефону він повідомляє дату і причину смерті (загибелі) військовослужбовця.
Військовослужбовці, які померли від захворювання або загинули в результаті подій, стихійного лиха і нещасних випадків, а також безвісти відсутні, після встановлення причин і обставин смерті (загибелі), розслідування причин відсутності і отримання підтверджувальних документів виключаються наказом по стройовій частині зі списків особового складу військової частини.
Наказ по стройовій частині є підставою для відправки в районний (об'єднаний, міський) військовий комісаріат сповіщення про смерть (загибель) військовослужбовця, відправки за належністю власних речей, цінностей і особистих документів померлого (загиблого), а також для внесення до облікових документів даних про час і причину виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Сповіщення про смерть (загибель) (додаток 32) військовослужбовця складається у двох примірниках. Перший примірник сповіщення разом із свідоцтвом про смерть, отриманим від органів РАЦС або з дипломатичних представництв (консульських установ) України, висилається районному (об'єднаному, міському) військовому комісару за місцем проживання сім'ї (родичів) військовослужбовця не пізніше наступного дня після видання наказу по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Сповіщення підписується командиром і начальником штабу військової частини і засвідчується гербовою печаткою. Одночасно із сповіщенням до військового комісаріату висилаються фотографії місць поховання померлих (загиблих) військовослужбовців у разі їх поховання за місцем служби, а на померлих офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, крім того, висилаються особові справи і витяги з наказів про виключення зі списків особового складу військової частини. Другі примірники сповіщень про смерть (загибель) зберігаються у справі військової частини. (п.п.7.3, 7.4,7.5 Інструкції №333).
Тобто, з системного аналізу даних норм, вбачається, що саме в день смерті командир військової частини про смерть (загибель) військовослужбовця зобов'язаний особисто повідомити військового комісара за місцем проживання сім'ї померлого (загиблого) у день встановлення смерті (загибелі), при чому таке повідомлення може бути, як усне так і письмове. Певних вимог до складання такого повідомлення, на відміну від сповіщення про смерть (загиблого), Інструкція №333 не містить. Крім іншого, дана Інструкція №333 не передбачає порядку та можливості направлення такого повідомлення декілька разів. За приписами Інструкції №333 таке повідомлення надсилається (повідомляється) лише один раз - саме в день встановлення факту смерті загиблого та носить виключно інформативний характер, з метою довести до відома сім'ю загиблого про факт його смерті. Відтак, вказане повідомлення жодним чином не впливає на права та свободи позивача та не може породжувати для нього певних юридичних наслідків.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача - командування В/Ч НОМЕР_1 вчинити дії щодо внесення відповідних змін в Наказ в/ч НОМЕР_2 №1060 про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 та до Наказу командира в/ НОМЕР_3 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р., а також до Акту службового розслідування б/н від 14 грудня 2015 року, виключивши з них посилання на самовільне залишення прапорщиком ОСОБА_2 розташування військової частини, порушення військової дисципліни, одночасно зазначивши, що смерть прапорщика ОСОБА_2 відповідно до витягу з протоколу ЦВЛК №1820 від 26.06.2017р. пов"язана з проходженням військової служби, слід зазначити наступне :
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що службове розслідування, яке було призначене відповідачем наказом від 19.11.2015р. №1017, було проведено у відповідності до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 №82, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 30.03.2004 №385/8984, чинної на час проведення розслідування. Доказів та мотивів того, що службове розслідування здійснено владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції або з порушенням норм чинного законодавства позивач не наводить. При цьому, ні нормами вказаної Інструкції, ні жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено порядку та підстав внесення змін до Наказів, які було прийнято за наслідками проведеного службового розслідування, виключення з акту або внесення змін до акту вже проведеного службового розслідування, певних фактів чи обставин.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині також не підлягають задоволенню, як безпідставні. Однак, суд вважає за доцільне зазначити, що до матеріалів справи в обґрунтування позовних вимог позивачем надано витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оброни України №1820 від 26 червня 2017 р., ЦВЛК встановила, що смерть ОСОБА_2 "ТАК, пов'язана з проходженням військової служби" (а.с. 16). Зазначений висновок спростовує твердження військової частини у Наказі командира в/ч польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №300 від 07.12.2015р. в частині того, що "Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби". Аналогічні твердження були зазначені і в Наказі в/ч НОМЕР_2 (на даний час в/ч НОМЕР_4 ) №1060 від 14.12.2015р., який було прийнято за наслідками службового розслідування. Крім цього, суд бере до уваги посилання позивача на існування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.04.2018р. по справі №818/2088/17 (а.с.143-145), яке набрало законної сили (за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання рішення про відмову у видачі посвідчення члена сім"ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби, про право користування пільгами, які встановлені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"). Зокрема у рішенні вказано : "Суд зазначає, що наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 14.12.2015 року №1060 «Про підсумки службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 » не є належним та допустимим доказом на підставі якого можна встановити факт скоєння ОСОБА_2 адміністративного чи кримінального правопорушення. Відповідач не надав суду достовірних доказів, того що в наслідок дій ОСОБА_2 , самовільного залишення військової частини, було складено протокол про адміністративне правопорушення або мало місце кримінальне провадження.
При цьому твердження відповідача про те, що 18 - 19.11.2015 року в військовій частині НОМЕР_8 був встановлений порядок перебування та проживання в розташуваннях відповідних підрозділів із забороною виходу за межі військової частини, особового складу, що залишився в пункті постійної дислокації, в тому числі і ОСОБА_2 , суд вважає безпідставним.
Так суд неодноразово зобов'язував відповідача та військову частину надати докази встановлення 18 - 19.11.2015 року порядку перебування та проживання в розташуваннях відповідних підрозділів із забороною виходу за межі військової частини, особового складу, що залишився в пункті постійної дислокації, в тому числі і ОСОБА_2 а також докази ознайомлення ОСОБА_2 з даним порядком. Але вимоги суду виконані не були та будь- яких доказів суду надано не було."
Таким чином, суд дійшов висновку, про безпідставність тверджень військового комісаріату про самовільне залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_2 , оскільки а ні військовим комісаріатом а ні військовою частиною даний факт доведено не було.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Наявність витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оброни України №1820 від 26 червня 2017 р., ЦВЛК встановила, що смерть ОСОБА_2 "ТАК, пов'язана з проходженням військової служби" (а.с.16), а також наявність судового рішення у справі №818/2088/17 дають підстави вважати, що належним способом захисту прав позивача буде скасування Наказу В/ч НОМЕР_8 ( на даний час перейменовано у В/ч НОМЕР_4 ) від 14.12.2015 за №1060, який прийнято за підсумками службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 , скасування Наказу В/ч НОМЕР_8 (на даний час перейменовано у В/ч НОМЕР_4 ) від 07.12.2015 за №300 в частині висновків Військової частини що "смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби" та зобов'язання В/ч НОМЕР_4 провести повторне службове розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 , начальника складу взводу роти матеріального забезпечення, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті колото-різаного поранення, з урахуванням висновків Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладених у протоколі засідання №1820 від 26.06.2017.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,визнання такими, що не відповідають дійсності відомостей зазначених в наказах та акті службового розслідування та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Позовну заяву ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними,визнання такими, що не відповідають дійсності відомостей зазначених в наказах та акті службового розслідування та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати Наказ В/ч НОМЕР_8 ( на даний час перейменовано у В/ч НОМЕР_1 ) від 14.12.2015 за №1060, який прийнято за підсумками службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2
Скасувати Наказ В/ч НОМЕР_8 (на даний час перейменовано у В/ч НОМЕР_1 ) від 07.12.2015 за №300 в частині висновків Військової частини що "смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби".
Зобов'язати В/ч НОМЕР_1 провести повторне службове розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 , начальника складу взводу роти матеріального забезпечення, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті колото-різаного поранення, з урахуванням висновків Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладених у протоколі засідання №1820 від 26.06.2017.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30.07.2018 року.
Суддя О.М. Кунець