30 липня 2018 року м. РівнеСправа №817/756/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, зобов'язання вчинення дій щодо перерахунку та виплати грошової допомоги при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , в листопаді 2017 року його було звільнено у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, а в грудні 2017 року - виключено зі списків особового складу частини. Повідомлено, що військовою частиною позивачу була виплачена вихідна допомога, однак без врахування додаткової щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з заявою про таку виплату. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті грошової допомоги із врахуванням додаткової щомісячної грошової винагороди незаконними та протиправними, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася йому щомісячно, з дня її запровадження до дня звільнення з військової служби, тобто мала постійний характер, а отже відповідно до ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” така винагорода, на думку позивача, повинна бути включена до розрахунку грошової допомоги.
Ухвалою суду 16.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, та встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позовну заяву (відзив).
У встановлений судом строк відповідачем подано до суду відзив (а.с.25-27), в якому він заперечив проти позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою №889 Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. За таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
В ході судового розгляду справи судом, за клопотанням позивача, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що полковник запасу ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” на посаді заступника начальника озброєння.
Наказом Міністра оборони України від 20.11.2017 за №818 позивача звільнено з військової служби у запас за п.“а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до ч.6 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (а.с.10).
Згідно з наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” позивача з 23.12.2017 було виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення в зв'язку зі звільненням у запас. Цим же наказом прийнято рішення про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги по звільненню за 25 календарних років служби (а.с.11).
Зі змісту листа військової частини від 23.01.2018 за №501/16 та довідки про суму нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.12.2017 встановлено, що до переліку складових одноразової грошової допомоги при звільненні, яку розраховано позивачу, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 889, не включена.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3, п.4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ встановлено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” від 22.09.2010 за №889 (далі - Постанова №889) Кабміном встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
На час установлення і початку виплати - 01 жовтня 2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1).
Відповідно до п.2 цієї Постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені п.1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Надалі до Постанови №889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до п.1 цієї постанови встановлювалася винагорода.
13.03.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №161 (далі - Постанова №161), згідно з якою назва і п.1 Постанови № 889 викладені в новій редакції. Зокрема, у п. 1 передбачена виплата винагороди: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у пп.1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з п.2 Постанови №161, Міністерство оборони зобов'язувалося забезпечити здійснення видатків, пов'язаних з набранням чинності цією постановою, в межах видатків на оплату праці, передбачених Міністерству в Державному бюджеті України на 2013 рік. Водночас зміни, що вносилися до Постанови №889, істотно не зачіпали положень п. 2 цієї постанови.
На виконання Постанови №889 Міністром оборони України наказом від 15.11.2010 №595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, положення якої стали застосовуватися з 01.10.2010 (далі - Інструкція №595).
У цьому акті були визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.
Зокрема, в п.3 Інструкції №595 наводиться перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися й виплачуватися винагорода і який за обсягом є меншим за перелік, встановлений у п.2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ.
Згідно з п.5 Інструкції №595, винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням.
Пунктом 8 Інструкції №595 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У п.9 Інструкції №595 передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
Відповідно до положень п.10 Інструкції №595, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
16.12.2016 даний наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства оборони №550 від 24.10.2016 “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України” (далі - Інструкції №550) (який був чинний на момент спірних правовідносин).
Разом з тим, зміст норм, визначений пунктами 3, 5, 8, 9 та 10 нової Інструкції №550, є ідентичним відповідним нормам в Інструкції №595.
Отже, системний аналіз вказаних норм свідчить, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога, передбачена п.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові.
Аналогічне застосування означених норм права був висловлений як Верховним Судом України у постановах від 15.10.2013 (справа №21-368а13), від 04.11.2014 (справа №21-473а14), від 03.03.2015 (справа №21-32а15), від 19.05.2015 (справа №21-466а15), так і Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 (справа №761/17387/17), від 19.06.2018 (справа №825/1138/17).
При цьому, вказані висновки не слід порівнювати з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.10.2015 у справі №21-2942а15, оскільки вона стосується щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.
В свою чергу, у межах справи, що розглядається, позивач оскаржує дії відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова допомога при звільненні.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України нараховуючи та виплачуючи ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, діла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України).
Проте, саме по собі звернення до адміністративного суду не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист.
Для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Тобто, право на судовий захист пов'язане виключно з порушенням суб'єктивного права позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача, при цьому таке порушення повинно бути зумовлене рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, під час судового розгляду, факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження, то поданий позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд (пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Щербаков В.В.